Історія справи

Постанова ВСУ від 06.02.2026 року у справі №914/639/24
Постанова КГС ВП від 13.01.2026 року у справі №914/639/24

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 914/639/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

розглянувши у письмовому провадженні заяву приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича

про ухвалення додаткового рішення

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега"

до Приватного підприємства "Галичина Агроресурси"

про стягнення 1 795 845,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Верховного Суду від 13.01.2026 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега" залишено без задоволення; постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 у справі № 914/639/24 залишено без змін.

14.01.2026 від приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича до Верховного Суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якому приватний виконавець просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн. У цій заяві також зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на суму 15 000,00 грн, які приватний виконавець Білецький І. М. очікував понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, був наведений у відзиві на касаційну скаргу.

27.01.2026 ухвалою Верховний Суд прийняв до розгляду заяву приватного виконавця Білецького І. М. у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, правової кваліфікації відносин сторін, без чого неможливо правильно вирішити питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та застосувати процесуального права, з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду заяви, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича в розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій та забезпечення належного судового захисту учасників справи.

29.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега" через систему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просить відмовити заявнику в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу або задовольнити її частково, зменшивши розмір стягнення на 90%, тобто до 1 500,00 грн, з огляду на те, що:

- адвокатом приватного виконавця до суду подано лише відзив на касаційну скаргу, у якому хоч і в іншій послідовності, однак фактично викладено однакові доводи, посилання на судову практику та обставини справи;

- справу № 914/639/24 розглянуто у порядку письмового провадження, тобто судових засідань в межах цієї справи не було.

Згідно з частиною першою статті 244 ГПК України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом частини першої та третьої статті 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та абзацу першого частини другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, відшкодувати понесені нею судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката, передбачене зазначеними нормами закону.

Згідно з частиною четвертою статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень. На підставі аналізу статей 339 343 344 ГПК України Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 16.02.2023 у справі № 911/1779/21, від 16.01.2025 у справі № 921/112/24.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас за приписами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

На підтвердження обставин понесення приватним виконавцем витрат на професійну правничу допомогу у цій справі в суді касаційної інстанції та розміру цих витрат суду надано договір про надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) від 16.12.2025 № 182П, укладеного між приватним виконавцем Білецьким І. М. (клієнт) та адвокатом Кусим А. В., за змістом якого:

- клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, щодо справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега" на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. (пункт 1.1);

- за надання правової допомоги згідно з цим договором клієнт оплачує адвокату гонорар (пункт 3.1);

- вартість надання правової допомоги в межах надання правової допомоги у Верховному Суді у справі, визначеній в пункті 1.1. цього договору є фіксованою, розмір якої становить 15 000,00 грн, що сплачуються протягом п`яти днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

Отже, у договорі від 16.12.2025 № 182П його сторони передбачили фіксований розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги у Верховному Суді.

Як вбачається із матеріалів справи, представництво інтересів приватного виконавця Білецького І. М. у Верховному Суду у цій справі здійснював адвокат Кусий А. В., який від імені свого довірителя підписав та подав відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега". Адвокат на підтвердження своїх повноважень до відзиву долучив ордер про надання правничої допомоги від 16.12.2025 серії ВС № 1424263, виданий на підставі договору від 16.12.2025 № 182П.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає доведеними обставини надання адвокатом Кусим А. В. приватному виконавцю професійної правничої допомоги у цій справі у суді касаційної інстанції у сумі 15 000,00 грн.

Водночас у частині п`ятій статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Зокрема, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/164/21 (провадження № 12-14гс22).

Верховний Суд враховує, що правова позиція приватного виконавця була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, а один і той самий адвокат (Кусий А. В.) надавав правничу допомогу приватному виконавцю в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, тому був детально обізнаний з матеріалами справи. Отже, підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу витраченого часу для юридичної роботи (схожий за змістом висновок викладено в пункті 4.68 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 916/2079/23).

У зв`язку з наведеним вище колегія суддів погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега", зазначеними в клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги про те, що вартість заявлених приватним виконавцем до стягнення послуг (15 000 грн) є неспівмірною і значно завищеною, не відповідає критеріям реальності, розумності та співмірності понесених витрат на правничу допомогу, зокрема, ураховуючи те, що матеріали справи не містять великої кількості документів, які підлягали витребуванню та дослідженню (вивченню), на збирання та опрацювання яких адвокат потребував значних витрат часу, правова позиція адвоката була сталою, справу розглянуто у письмовому провадженні без проведення судових засідань.

Колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, згідно з якими зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу в розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Враховуючи положення статей 86 123 126 129 ГПК України, дослідивши докази, надані позивачем на обґрунтування адвокатських витрат, заперечення відповідача, беручи до уваги принципи реальності, пропорційності та розумності судових витрат, Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявлений позивачем до стягнення загальний розмір витрат на оплату послуг адвоката (15 000,00 грн) не є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), не відповідає критеріям розумності, пропорційності, співмірності та справедливості, як наслідок, наразі наявні підстави для часткового задоволення заяви приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про ухвалення додаткового рішення, а саме стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега" на користь заявника 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у суді касаційної інстанції, а в решті вимог заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.

Керуючись статтями 123 126 129 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про ухвалення додаткового рішення у справі № 914/639/24 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна виробнича компанія "Омега" на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, у сумі 10 000 (десять тисяч),00 грн.

В іншій частині у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання цієї додаткової постанови.

Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай