Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представників: позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідача - Белінської О.В., Нарольської Т.С., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_9 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16 про внесення Президенту України подання про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги (далі -Рішення).

На обґрунтування позову ОСОБА_9 послалася на те, що відповідач прийняв Рішення у зв'язку з неналежним ставленням судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_9. до службових обов'язків під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 (далі - Клопотання), яке полягає у порушеннях законодавства, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення з посади за порушення присяги. Вважала, що Рішення є незаконним і просить його скасувати, посилаючись на те, що відповідач не вирішив питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ. Зазначала, що ВРЮ не довела наявність у неї умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги судді, чим перевищив свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснив оцінку доказів матеріалів справи та переглянув судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, та не дотримав принцип заборони подвійного притягнення до відповідальності за один і той же проступок.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 липня 2016 року відмовив у задоволенні позову.

Ухвалюючи це рішення, Вищий адміністративний суд України зазначив, що ВРЮ дійшла правильного висновку про те, що слідчий суддя ОСОБА_9. порушила присягу судді.

У заяві представник ОСОБА_9 - ОСОБА_5 просить Верховний Суд України переглянути постанову Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2016 року про відмову у задоволенні позовних вимог у справі з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати її та постановити нове рішення - про задоволення позову.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України та навів доводи на її обґрунтування.

Представники відповідача, вважаючи оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України під час розгляду справи встановив такі обставини.

ОСОБА_9 Указом Президента України від 21 грудня 2009 року № 1085/2009 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п'ять років.

Спеціальна перевірка щодо ОСОБА_9 здійснювалася в порядку, визначеному Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VІІ), яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Для реалізації цього Закону було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК).

Висновок ТСК від 22 квітня 2015 року № 22/02-15 щодо судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_9. був направлений до ВРЮ для розгляду. За результатами розгляду цього висновку ВРЮ 31 березня 2016 року прийняла Рішення, яким вирішила внести подання Президентові України про звільнення зазначеної судді з посади за порушення присяги.

Підставою для проведення перевірки у порядку Закону № 1188-VII було постановлення суддею ОСОБА_9. 4 грудня 2013 року ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК).

У ході перевірки встановлено, що 3 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10, який був учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII, у зв'язку з його участю у таких акціях та заяви захисника підозрюваного, поданої в порядку статті 206 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), в якій були викладені порушення норм КПК при затриманні ОСОБА_10 та застосування щодо нього недозволених методів слідства після затримання.

Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_9. ухвалою від 4 грудня 2013 року застосувала до підозрюваного ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів з моменту затримання до 30 січня 2014 року.

Ухвалюючи це рішення, ОСОБА_9 враховувала наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, а також оцінювала сукупність обставин, що свідчили про вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_10 тяжкого кримінального правопорушення.

Зазначила також, що протокол про затримання підозрюваного та інші матеріали справи не містять відомостей щодо незаконного затримання підозрюваного; останній доставлявся у лікарню, був оглянутий лікарями, після чого його помістили в ізолятор тимчасового тримання.

На підставі цього заяву захисника визнала необґрунтованою, вказавши при цьому, що реєстрація заяви про вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_10 не відноситься до компетенції суду та має направлятися безпосередньо органу, який здійснює досудове слідство відповідно до статті 214 КПК.

Конституційний принцип незалежності та недоторканності суддів закріплений статтею 126 Основного Закону України.

Одним із конституційних положень, які гарантують дотримання цього принципу, є те, що судді обираються безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Зазначеною нормою встановлено, що суддя може бути звільнений з посади органом, який його призначив або обрав, та визначено перелік підстав звільнення судді з посади, серед яких самостійною виокремлено таку підставу, як порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

Конституційне повноваження щодо внесення подання про звільнення суддів з посад згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України належить до відання ВРЮ.

Це повноваження ВРЮ конкретизується положеннями статей 31, 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (який був чинний час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР), які врегульовують розгляд питання про звільнення судді за загальними та особливими обставинами відповідно. За правилами частини першої статті 32 цього Закону розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами, однією з яких є порушення суддею присяги, можливий після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

Наведені норми матеріального права встановлюють повноваження ВРЮ щодо внесення за власною ініціативою подання про звільнення суддів з посади за порушення суддею присяги до органу, який їх призначив або обрав, і розгляду за власною ініціативою питання про звільнення суддів з цієї підстави, що відповідає положенням статті 131 Конституції України.

У частині другій статті 32 Закону № 22/98-ВР розкривається зміст поняття «порушення суддею присяги», яким є: вчинення ним, зокрема, дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини четвертої статті 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI) суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (частина перша статті 55 Закону № 2453-VI).

Суд установив, що ОСОБА_9, яка мала тривалий стаж роботи на посаді судді, не виконала покладені на неї професійні обов'язки під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, сприяла поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності і незалежності суддів, конституційних засад судочинства, грубо порушила норми КПК, що призвело до тяжких наслідків стосовно ОСОБА_10, який у результаті цих порушень отримав ІІІ групу інвалідності з 27 листопада 2014 року по 1 грудня 2015 року. За таких обставин висновок суду про обґрунтованість оспорюваного рішення ВРЮ щодо порушення суддею присяги, яким визначено, що така поведінка судді при виконанні професійних обов'язків викликає обґрунтовані сумніви в здатності її виконувати свої функції, порочить звання судді та завдає шкоди авторитету судової влади, є правильним.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з рішенням Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2016 року про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки ВРЮ, приймаючи рішення від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16 про внесення Президенту України подання про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та врахувала всі обставини, які мали значення для його прийняття.

Посилання представника позивача на порушення принципу заборони подвійної відповідальності за один і той самий проступок не спростовує висновку суду про те, що ОСОБА_9 раніше не притягалася до відповідальності за поставлене їй за провину діяння.

Справді, відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За частиною четвертою статті 84 Закону № 2453-VI дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

Згідно з частинами третьою, п'ятою статті 87 цього Закону якщо уповноваженим органом прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, цей орган припиняє дисциплінарне провадження та повідомляє про це заінтересованих осіб. За наслідками дисциплінарного провадження цей же орган може прийняти рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

З наведених нормативних положень випливає, що у випадку, коли орган, який уповноважений на здійснення дисциплінарного провадження, не порушує дисциплінарну справу через те, що заява чи повідомлення не містять відомостей про ознаки дисциплінарного проступку або є анонімними, то він приймає процедурне рішення, в основі якого лежить насамперед оцінка відомостей заяви чи повідомлення або форми таких звернень. При цьому не перевіряє зміст фактів і не дає їм правової оцінки.

За ситуації, коли приймається рішення про відсутність підстав для притягнення до відповідальності або приймається негативне для судді рішення про наявність підстав для звільнення його з посади, то такі рішення є рішеннями по суті, за наявності яких на ініціювання повторного розгляду підстав притягнення судді до відповідальності може поширюватися дія принципу, встановленого статтею 61 Конституції України.

У справі, яка переглядається, є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 16 січня 2014 року № 142/дп-14 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за заявами народних депутатів ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та інших стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_9. про наявність в діях останньої ознак винесення нею в межах кримінального провадження № 761/32352/13-к протиправної ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це рішення ВККС мотивувала тим, що в заявах немає підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Рішення про відсутність/наявність ознак дисциплінарного проступку за наслідками проведення перевірки не приймалося.

Отже, в контексті наведених фактичних обставин немає юридичних підстав вважати, що стосовно ОСОБА_9 раніше ухвалювалось рішення з приводу одних і тих самих обставин правопорушення.

Посилання на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд), які заявник вважає аналогічними і застосовними до правової ситуації, що є предметом перегляду у цій справі, не можна визнати прийнятними, оскільки вони ухвалювалися за інших казуальних аспектів.

Зокрема, у справі «Франц Фішер (Franz Fischer) проти Австрії» Суд констатував порушення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), оскільки заявника у тій справі після судового покарання за допущене ним порушення повторно було покарано за те саме порушення ще й в адміністративному порядку. У справі «Нікітін проти Росії» Суд виявив порушення принципу заборони подвійної відповідальності в намаганні покарати особу за правопорушення після того, як за судовими рішеннями, що набрали законної сили й були переглянуті в порядку касаційного провадження, вона була визнана невинною у вчиненні цього правопорушення і виправдана.

В оскарженому судовому рішенні наведені мотиви незгоди з доводами позивача про порушення ВРЮ строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ; про реалізацію ОСОБА_9 дискреційних повноважень, за здійснення яких не може бути юридичної відповідальності; про недоведеність умислу чи грубої недбалості в діях позивача, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги. Міркування та судження, зазначені в заяві, щодо цих доводів не переконують у їх хибності та неправильності.

Не містить заява представника позивача й інших доводів для визнання постанови Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2016 року незаконною, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_9 - ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко