Історія справи

Постанова ВССУ від 16.02.2026 року у справі №392/1927/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 392/1927/23

провадження № 61-6174св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гонтаря Валерія Миколайовича на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Бадердінової А. В., додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Бадердінової А. В., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що її матері ОСОБА_3 належала земельна ділянка загальною площею 4,2990 га, розташована на території Лозуватської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3523182800:02:000:0054, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку на підставі договору оренди землі, укладеного 24 жовтня 2014 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_2 , передано в оренду строком на 49 років, з орендною платою не менше 3 % від грошової оцінки землі, готівкою, зерном, послугами, у строк до 31 грудня поточного року. Державну реєстрацію речового права здійснено 15 грудня 2014 року.

Згідно з пунктом 40 вказаного договору оренди землі, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 позивач указувала, що після її смерті вона прийняла спадщину, до якої увійшла земельна ділянка, кадастровий номер 3523182800:02:000:0054. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано 20 вересня 2022 року.

Оскільки за умовами договору перехід права власності на земельну ділянку від матері до неї є підставою для розірвання договору оренди землі, позивач указувала, що неодноразово зверталася до відповідача з проханням розірвати договір оренди землі та її викупу, на що отримувала відмови.

ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди землі від 24 жовтня 2014 року, б/н, укладений у селі Лозуватка Новоукраїнського району (попередня назва Маловисківський) Кіровоградської області між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_2 щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4,2990 га, кадастровий номер 3523182800:02:000:0054, право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2014 року реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, номер запису про інше право 8127164.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 24 жовтня 2014 року б/н, укладений у селі Лозуватка Новоукраїнського (Маловисківського) району Кіровоградської області між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_2 щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення загального площею 4,2990 га, з кадастровим номером 3523182800:02:000:0054, право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2014 року реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, номер запису про інше право 8127164.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 073,60 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як спадкоємець попереднього власника землі та як новий власник виявила бажання розірвати в односторонньому порядку укладений з відповідачем оспорюваний договір оренди землі. Така вимога відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору оренди землі.

01 серпня 2024 року представник позивача - адвокат Константінов О. Ф. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 суму у розмірі 15 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Додатковим рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2024 року заяву адвоката Константінова О. Ф. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Частково задовольняючи заяву про відшкодування судових витрат, суд першої інстанції, при визначенні суми відшкодування, виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з конкретних обставин справи та стану обох сторін, урахував судову практику, розмір відшкодування судових витрат щодо пропорційності до предмета спору, ціни позову, предмету спору.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2024 року та додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи та прийняв об`єктивне, обґрунтоване судове рішення з урахуванням вимог цивільного законодавства, сталої судової практики.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з розміром відшкодування витрат на правову допомогу, визначеним судом першої інстанції, та з критеріями, врахованими судом першої інстанції при його визначенні.

Короткий зміст касаційної скарги

12 травня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гонтар В. М. вдруге подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2024 року, додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гонтаря В. М. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

20 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гонтаря В. М. продовжено строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2025 року.

02 червня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Маловисківського районного суду Кіровоградської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У червні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження заступника керівника Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5, 02 грудня 2025 року сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справ, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 624/210/17 (провадження № 61-1812св17), від 08 квітня 2019 року у справі № 624/99/17 (провадження № 61-31457св18).

Заявник указує, що суд першої інстанції не застосував частину четверту статті 32 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачене договором оренди землі.

За замістом статті 148-1 ЗК України момент переходу прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди чітко визначений та пов`язаний із моментом переходу права власності на земельну ділянку.

Заявник уважає, що між частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» і частиною першою статті 148-1 ЗК України виникає колізія. Посилаючись на частину другу статті 66 Закону України «Про правотворчу діяльність» уважає пріоритетними норми Земельного кодексу України.

Крім того, суди не надали належної оцінки тому, що позивач не довела обставин порушення договору відповідачем, отже, підстав для розірвання договору не було. Пункт 40 договору передбачає можливість змінити умови договору (після зміни власника), а не лише його розірвання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костантінов О. Ф. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у суду касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з умовами договору міни від 22 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Сосновським А. В., зареєстрованого у реєстрі за № 887, ОСОБА_3 належала земельна ділянка загальною площею 4,2990 га, що розташована на території Лозуватської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3523182800:02:000:0054, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 7418001, реєстраційний номер: 482718335231.

Речове право зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 жовтня 2014 року.

24 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,2990 га, кадастровий номер 3523182800:02:000:0054.

Державну реєстрацію зазначеного договору оренди землі проведено 15 грудня 2014 року реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, номер запису про інше право 8127164.

Договір укладений терміном на 49 років. Після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

Згідно з пунктом 40 договору сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

20 вересня 2022 року державним нотаріусом Маловисківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області видано свідоцтво про право на спадщину серії НСВ № 622430, зареєстроване у реєстрі за № 429, спадкова справа № 320/2021, відповідно до якого, на підставі заповіту від 16 серпня 2006 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1138, спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 4, 2990 га, кадастровий номер 3523182800:02:000:0054, у межах згідно з планом, розташованої на території Лозуватської сільської ради, Новоукраїнського району (колишній Маловисківський) Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю на підставі договору міни від 22 жовтня 2014 року, реєстраційний номер 482718335231.

У зверненнях до відповідача від 05 грудня 2022 року, від 23 січня 2023 року та від 18 липня 2023 року, ОСОБА_4 повідомляла ОСОБА_2 , що після смерті її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона прийняла спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 4,2990 га, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 20 вересня 2022 року. Просила направити на її адресу копію договору оренди вказаної земельної ділянки, зареєстрованого у реєстрі за № 8127164. Пропонувала скористатись правом першочергового викупу земельної ділянки, припинити дію даного договору шляхом придбання вищезазначеної земельної ділянки у власність та виплатити недоотриману орендну плату у розмірі відповідної заборгованості. У разі непогодження, надати письмову згоду на припинення дії даного Договору шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін з обов`язковою виплатою недоотриманої орендної плати. Повідомляла, що в іншому випадку звернеться до суду з позовом про розірвання цього договору внаслідок невиконання обов`язків, передбачених договором з вимогою щодо виплати недоотриманої орендної плати.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, представник позивача до заяви про ухвалення додаткового рішенням додав: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 31 жовтня 2023 року; акт наданої правничої допомоги до договору № 31/10-1 про надання правової (правничої) допомоги від 31 жовтня 2023 року; договір про надання правової (правничої допомоги) укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Константіновим О. Ф.; рахунок - фактура від 01 серпня 2024 року № 01/08 про сплату коштів у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до укладеного 31 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Константіновим О. Ф. договору про надання правової допомоги, адвокат взяв на себе виконання наступної правової роботи: юридична консультація, підготовка, складання та направлення до суду процесуальних документів у справі № 392/1927/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі; представництво інтересів клієнта у Маловисківському районному суді Кіровоградської області при судовому розгляді цієї цивільної справи (пункт 2.1 договору).

За надання правової допомоги на умовах, викладених у договорі, клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованому розмірі, який складає 15 000,00 грн. На визначення фіксованого розміру гонорару адвоката впливає кількість витраченого часу, ступінь складності справи або виду правничої допомоги та обсяг дій спрямованих на виконання зобов`язань за цим договором. Прийняття правничої допомоги, наданої адвокатом клієнту на виконання цього договору, здійснюється шляхом складання та підписання сторонами акта наданої правничої допомоги (пункти 5.1 - 5.3 договору).

Представник ОСОБА_2 - адвокат Гонтар В. М. подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив відмовити заявнику у відшкодуванні судових витрат через їх необґрунтованість та завищену вартість або ж знизити їх до 1,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами в оскаржуваних судових рішеннях (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гонтаря В. М. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У пункті «б» частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з пунктом 40 договору оренди земельної ділянки перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.

У цій справі умовами договору передбачена можливість його розірвання на вимогу однієї із сторін та визначені підстави для такого розірвання. Положення пункту 40 договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов`язковими для виконання сторонами правочину.

У пункті 40 оспорюваного договору оренди земельної ділянки відсутні будь-які застереження щодо підстав переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а тому з урахуванням положень частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» цей пункт застосовується і у випадку переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи.

Позивач є новим власником земельної ділянки, а перехід права власності на земельну ділянку відбувся відповідно до вимог закону. Відповідач належними та допустимими доказами такі обставини не спростував, що відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, суди обґрунтовано дійшли висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки підлягає розірванню, оскільки до ОСОБА_1 як нового власника перейшло право власності на земельну ділянку, що перебувала в оренді ОСОБА_2 , і позивач вимагає розірвання договору у зв`язку з наміром самостійно обробляти земельну ділянку.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 624/210/17 (провадження № 61-1812св17), від 08 квітня 2019 року у справі № 624/99/17-ц (провадження № 61-31457св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 624/678/16-ц (провадження № 61-21989св18), від 10 лютого 2022 року у справі № 550/1061/19-ц (провадження № 61-566св21), від 09 жовтня 2024 року у справі № 689/1478/23 (провадження № 61-7745св24), від 03 грудня 2024 року у справі № 689/1249/22 (провадження № 61-9688св24).

Така судова практика є послідовною та сталою, підстав від її відступу колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено, чи дійсно на момент звернення з позовом до ОСОБА_2 відбулося порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 , та чи дійсно наявне право, яке підлягає судовому захисту, чим порушено статтю 15 ЦК України та статтю 4 ЦПК України, не заслуговує на увагу, оскільки із матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась із письмовими заявами від 05 грудня 2022 року, 23 січня 2023 року та 18 липня 2023 року до ОСОБА_2 та повідомляла про перехід до неї права власності на земельну ділянку та намір розірвати з ним договір оренди землі від 24 жовтня 2018 року, проте відповідач у добровільному порядку вимоги позивача щодо розірвання договору оренди земельної ділянки не виконав, чим порушив права позивача на розірвання договору, що є одним із способів захисту цього права.

Щодо доводів касаційної скарги про пріоритетність застосування до спірних правовідносин статті 148-1 ЗК України, а не частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», колегія суддів зазначає таке.

Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено статтею 32 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору).

Згідно з частиною першою вказаної статті на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У частині четвертій статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Частиною першою статті 148-1 ЗК України у редакції, чинній на час набуття позивачем у власність майна, визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 926/5615/23 вказав: «5.41. Згідно з частинами першою та п`ятою статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Відповідно до абзаців 1-5 пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України із дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: [……]

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

5.42. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

5.43. Наведені норми земельного законодавства узгоджуються з положеннями частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

5.44. Отже, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря. При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди».

Аналіз положень статті 148-1 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі», зроблений Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 926/5615/23, не дає підстав для висновків існування суперечностей (зіткнення) між двома чинними нормами (нормативно-правовими актами), які регулюють одні й ті ж суспільні відносини, а саме зміна, припинення умов договору оренди у разі переходу права власності на земельну ділянку.

Крім того, відповідно до умов укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору оренди землі від 24 жовтня 2014 року, сторони домовилися, зокрема, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору (пункт 40).

Отже, звернувшись до ОСОБА_2 із заявою про розірвання договору оренди, ОСОБА_1 , як новий власник земельної ділянки, діяла відповідно до вимог пункту 40 договору оренди від 24 жовтня 2014 року, що узгоджується з частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» та не суперечить положенням статті 148-1 ЗК України.

Ураховуючи положення пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України, не заслуговують на увагу доводи заявника про неврахування судом можливості змінити умови договору (після зміни власника), а не лише його розірвання, що передбачено пунктом 40 договору.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Гонтар В. М. не навів доводів про свою незгоду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у суді першої інстанції, та не зазначив жодної підстави касаційного оскарження судових рішень у частині цих висновків, а суд касаційної інстанції обмежений доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Константінов О. Ф. виклав клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції, у розмірі 7 000,00 грн.

До відзиву на цю касаційну скаргу на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник відповідача долучив:

- договір про надання правової (правничої) допомоги від 11 червня 2025 року № 11/06, згідно з яким адвокат бере на себе зобов`язання з виконання наступної роботи: юридична консультація, складання та подача відзиву на касаційну скаргу, інших процесуальних документів у справі № 392/1927/23 з суді касаційної інстанції гонорар адвоката у фіксованому розмірі становить 7 000,00 грн;

- ордер на представництво інтересів у Верховному Суді;

- докази направлення іншій стороні відзиву на касаційну скаргу та додатків до нього.

Колегія суддів уважає, що клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Константінова О. Ф. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню з огляду на те, що за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гонтара В. М. (по суті спору) залишена без задоволення.

Розмір заявлених представником ОСОБА_1 - адвокатом Константіновим О. Ф. витрат на правову допомогу підтверджено матеріалами справи.

У пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зробив висновок, що «за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу)».

Колегія суддів, вивчивши докази, подані представником ОСОБА_1 - адвокатом Константіновим О. Ф. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, врахував вимоги частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, вважає витрати співмірними із заявленими вимогами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме у розмірі 7 000,00 грн. Водночас колегія суддів констатує, що ОСОБА_2 не скористався своїм правом, наданим йому частиною шостою статті 137 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гонтаря Валерія Миколайовича без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2024 року, додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 7 000,00 грн (сім тисяч гривень 00 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк