Історія справи

Постанова ВССУ від 15.04.2026 року у справі №642/6944/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 642/6944/23

провадження № 61-8047св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватне підприємство «Елістом»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Денис Анатолійович, на постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Елістом» (далі - ПП «Елістом») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 26 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11276368000, за яким останній отримав кредит в іноземній валюті в сумі 80 000,00 дол. США строком до 26 грудня 2028 року зі сплатою 12,25 % річних в порядку, встановленому пунктом 1.3 кредитного договору.

Відповідно до підпунктів 3.1.3, 3.4.3 кредитного договору у випадку порушення позичальником умов договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит шляхом направлення відповідної письмової вимоги, а позичальник зобов`язується в цьому випадку достроково повернути кредит та сплатити проценти у повному обсязі.

Вказаний кредитний договір було забезпечено порукою ОСОБА_2 та ПП «Елістом» на підставі відповідних договорів № П/11276368000-1 та П/11276368000-2 від 26 грудня 2007 року.

ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 15 листопада 2023 року у нього виникла заборгованість за цим договором у розмірі 29 677,82 дол. США, з яких:

- 24 383,26 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена в сумі 4 700,66 дол. США у період з 28 лютого 2022 року до 15 листопада 2023 року;

- 4 951,03 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нарахована з 01 лютого 2022 року до 31 жовтня 2023 року;

- 343,53 дол. США - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін.

Банком було направлено відповідачам вимоги про усунення порушень кредитного договору, однак, зазначені вимоги виконано не було, заборгованість не погашено.

Посилаючись на вказані обставини, АТ «УкрСиббанк» просило суд солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Елістом» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11276368000 у розмірі 29 677,82 дол. США, а також судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року у складі судді Бородіної О. В. позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Елістом» на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 11276368000 станом на 15 листопада 2023 року 9 995,22 дол. США, з яких: 4 700,66 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 4 951,03 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нарахована за період з 01 лютого 2022 року до 31 жовтня 2023 року; 343,53 дол. США - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Елістом» судовий збір в розмірі 5 448,34 грн, тобто по 1 816,11 грн з кожного. В задоволенні решти позовних вимог АТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, підстави для дострокового погашення заборгованості за кредитним договором відсутні. Між тим, зважаючи, що відповідачі є солідарними боржниками, які належним чином виконують зобов`язання, внаслідок чого на час звернення до суду виникла заборгованість у розмірі 9 995,22 дол. США, яка не погашена до теперішнього часу, наявні підстави для її стягнення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року апеляційні скарги АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Д. А., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу № 642/6944/23 на новий розгляд до Харківського апеляційного суду.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно відхилив надану заявником банківську виписку про надходження коштів за кредитним договором в період з 26 грудня 2007 року до 06 вересня 2024 року, відповідно до якої загальна сума надходжень коштів щодо сплати кредиту становить 181 268,94 дол. США, та надав перевагу доказам сторони позивача;

- не взяв до уваги, що відповідно до умов кредитного договору від 26 грудня 2007 року № 11276368000 , укладеного між ним та Банком, а також графіку повернення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), загальна сума яка підлягала поверненню позичальником складалась з: тіла кредиту - 80 000,00 дол. США та відсотків за користування кредитом в розмірі 104 143,99 дол. США, що разом становить184 143,99 дол. США;

- не звернув увагу на те, що з дня укладення кредитного договору до березня 2022 року заявником не було порушено умов цього договору, зокрема щодо повернення кредитних коштів та строків; до нього не застосовувались жодні фінансові санкції, які б тягли за собою зайву сплату коштів на рахунок банку;

- не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника тощо.

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року, а також клопотання про зупинення виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року.

У серпні 2025 року АТ «УкрСиббанк», в інтересах якої діє адвокат Лизуненко С. О., із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 ,в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів такої касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду. АТ «УкрСиббанк» просило закрити касаційне провадження у справі, або залишити касаційну скаргу без задоволення.

Межі касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Д. А., не містить доводів щодо оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року про залишення без змін рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк», то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, постанова Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року переглядається Верховним Судом лише в частині залишення без змін рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року щодо часткового задоволення позовних вимог АТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Д. А., на постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року; касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Д. А., залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків. Зокрема, запропоновано заявнику надати суду докази сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Д. А., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Холодногірського районного суду міста Харкова матеріали справи № 642/6944/23; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року; надано іншим учасникам справи строку для подання відзиву.

У серпні 2025 року матеріали справи № 642/6944/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ »УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11276368000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 80 000,00 дол. США строком до 26 грудня 2028 року зі сплатою 12,25 % річних в порядку, встановленому пунктом 1.3 кредитного договору.

Відповідно з підпункту 3.1.3 кредитного договору у випадку порушення позичальником умов договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит шляхом направлення відповідної письмової вимоги, а позичальник зобов`язується в цьому випадку достроково повернути кредит та сплатити проценти у повному обсязі.

Згідно з підпунктом 3.4.3 кредитного договору позичальник зобов`язується достроково повернути банку в повному розмірі всю суму кредиту та повністю сплатити плату за кредит у разі застосування банком права вимоги дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 6 договору.

Пунктом 6.2 кредитного договору встановлено порядок дострокового повернення кредиту за вимогою банку, яким передбачено, що банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінний з описом та повідомленням про вручення) за адресою позичальника. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 32 календарного дня після отримання повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту або на 41 день після направлення з боку банка за адресою позичальника. Терміни дострокового повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит є обов`язковими до повернення і сплати в повному обсязі з 41 календарного дня, рахуючи з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання позичальником повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни позичальником адреси (без попереднього про це повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів, рахуючи з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку.

26 грудня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 11276368000 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № П/11276368000-1. Також між АКІБ «УкрСиббанк» та ПП «Елістом» укладено договір поруки № П/11276368000 -2.

За пунктами 1.1 - 1.5 договорів поруки поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником зобов`язань перед кредитором щодо повернення у повному розмірі кредиту, сплати процентів, пені, що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Підписанням договору поруки поручитель підтвердив, що йому добре відомі усі умови вищевказаного кредитного договору.

Причини невиконання позичальником своїх зобов`язань по кредитному договору ніяким чином не можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань за договором поруки.

Відповідно до пунктів 3.1 договорів поруки від 26 грудня 2007 року №П/11276368000 -1 та № П/11276368000 -2 договір діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором.

05 жовтня 2022 року АТ «УкрСиббанк» надіслало за адресою відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Елістом» листи, однак у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи опису вкладення відсутня можливість достовірно встановити, що дійсно було Банком направлено відповідачам та чи є листи, надіслані на адресу відповідачів саме вимогами про дострокове повернення кредитних коштів, з урахуванням вимог кредитного договору.

Долучений позивачем список згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих та касовий чек АТ «Укрпошта» від 05 жовтня 2022 року не дають можливості перевірити вміст поштового відправлення адже не містять опису, що суперечить умовам кредитного договору про порядок направлення юридично значимих повідомлень.

Згідно з довідкою - розрахунком заборгованості станом на 15 листопада 2023 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 29 677,82 дол. США, з яких: 24 383,26 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена в сумі 4 700,66 дол. США у період з 28 лютого 2022 року до 15 листопада 2023 року, 4 951,03 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нарахована з 01 лютого 2022 року до 31 жовтня 2023 року, 343,53 дол. США - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Положеннями статті 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями частини першої статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з положеннями частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у цій справі про часткове задоволення позовних вимог АТ «УкрСиббанк», апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно погодився з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачі є солідарними боржниками, які належним чином виконують зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого на час звернення до суду у них перед Банком виникла заборгованість у розмірі 9 995,22 дол. США, яка не погашена до теперішнього часу, то наявні підстави для її стягнення на користь Банку.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідно до умов кредитного договору від 26 грудня 2007 року № 11276368000 , укладеного між заявником та Банком, а також графіку повернення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), загальна сума яка підлягала поверненню позичальником складалась з: тіла кредиту - 80 000,00 дол. США та відсотків за користування кредитом в розмірі 104 143,99 дол. США, що разом становить184 143,99 дол. США, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема, відхиляючи вказані посилання як необґрунтовані, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що оскільки у лютому 2022 року відповідач ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, то це вплинуло на обсяг його кредитних зобов`язань перед Банком, які були передбачені графіком. Тобто їх розмір змінився.

Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів сплати коштів Банку у більшому обсязі.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відхилив надану заявником банківську виписку про надходження коштів за кредитним договором в період з 26 грудня 2007 року до 06 вересня 2024 року, відповідно до якої загальна сума надходжень коштів щодо сплати кредиту становить 181 268,94 дол. США, Верховний Суд відхиляє, оскільки зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить про те, що апеляційний суд взяв до уваги зміст вказаної виписки, надав їй належну оцінку разом з іншими наявними у справі доказами, однак дійшов висновку про те, що визначаючи розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, обґрунтовано керувався розрахунком заборгованості, наданим Банком.

Натомість, Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та встановлювати нові обставини справи, які не були встановлені раніше.

Аргументи касаційної скарги про те, що з дня укладення кредитного договору до березня 2022 року заявником не було порушено умов цього договору, зокрема щодо повернення кредитних коштів та строків, Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони спростовуються встановленими судами у цій справі обставинами та наявними у справі доказами (т.1 а.с. 41-53).

Посилання у касаційній скарзі стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд також відхиляє, оскільки як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Д. А., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чехов Денис Анатолійович, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник