Історія справи

Постанова ВССУ від 08.04.2026 року у справі №364/179/15-ц
Ухвала КЦС ВП від 05.07.2018 року у справі №364/179/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 364/179/15

провадження № 61-1339св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,

боржник - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року

у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулося із заявою про заміну стягувача у виконавчому документі.

Заяву мотивовано тим, що 17 листопада 2015 року Володарським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 2/364/79/15 у цивільній справі

№ 364/179/15-ц за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 77.1/АК-00466.08.2 від 15 лютого

2008 року. Станом на день подання заяви до суду, виконавчий лист в органах державної виконавчої служби не перебував.

Оскільки 29 травня 2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір № 16 про відступлення прав вимоги, за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором від 15 лютого 2008 року

№ 77.1/АК-00466.08.2, заявник просив суд замінити сторону стягувача -

ПАТ «Родовід Банк» на його правонаступника - ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому листі № 2/364/79/15.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Володарський районний суд Київської області ухвалою від 24 липня 2023 року

у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача

у виконавчому листі № 2/364/79/15 відмовив.

Суд першої інстанції керувався тим, що 21 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Володарського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Пігулевською К. М. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/364/79/15 на підставі пункту 4 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Суд вказав, що за змістом статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. З урахуванням наведеного суд першої інстанції вважав, що заява ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження задоволенню не підлягає, оскільки заявником не надано доказів повторного відкриття виконавчого провадження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 25 грудня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задовольнив. Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 липня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким замінив сторону стягувача ПАТ «Родовід Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому листі № 2/364/79/15 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 77.1/АК-00466.08.2.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявність лише факту правонаступництва у матеріальних правовідносинах без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво не забезпечує повної реалізації прав ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на виконання судового рішення, оскільки лише стягувач має право на отримання виконавчого листа та пред`явлення його до виконання. Таким чином, у правовій ситуації, коли у матеріальних правовідносинах відбулося правонаступництво, проте суд відмовляє у заміні у виконавчому листі сторони стягувача його правонаступником, відбувається порушення принципу обов`язковості судового рішення та нівелюється правова мета звернення особи до суду, адже завдання цивільного судочинства - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, головною метою якого є своєчасне та реальне виконання судового рішення.

Також апеляційний суд вказав, що наявність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2015 року на підставі пункту 4 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», не може бути підставою для відмови у заміні сторони стягувача у виконавчому листі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року та залишити в силі ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 липня 2023 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазнає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 стосовно необхідності в отриманні ліцензії для надання фінансових послуг, та вказує, що з офіційного сайту НБУ відомо, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» з 09 червня 2020 року позбавлена ліцензії на надання фінансових послуг.

Звертає увагу, що за змістом статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Вказує, що виконавче провадження з примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2015 року закінчено на підставі пункту 4 частини першої статті 39 та статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження», доказів того, що виконавче провадження відкрито матеріали справи не містять.

Зазначає, що 22 січня 2020 року Київський апеляційний суд вже відмовляв

у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження, тому на переконання заявника, апеляційний суд мав відмовити

у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з наявністю постанови про залишення апеляційної скарги без задоволення поданої тієї самої особи з тих самих підстав.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 лютого 2024 року у складі колегії суддів

ОСОБА_2 (судді - доповідача), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_2 згідно з протоколом від 24 квітня 2024 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, визначено такий склад колегії суддів для розгляду справи: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловська І. М.

Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення у часників справи за наявними у ній матеріалами.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Синельников Є. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Шипович В. В.

Аргументи інших учасників справи

У додаткових поясненнях, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу,

ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Вказує, що договір відступлення прав вимог укладено 29 травня 2019 року,

що свідчить про законність та правомірність правочину, оскільки на момент укладення договору ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» мала ліцензію про надання послуг із факторингу та мало право на його укладення. Також звертає увагу

на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року

у справі № 640/14873/19 про те, що будь-які особи мають право викупити у банків заборгованість за кредитними зобов`язаннями клієнтів, якщо банк перебуває

на стадії ліквідації, а право вимоги реалізується на прилюдних торгах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Володарський районний суд Київської області рішенням

від 11 червня 2015 року частково задовольнив позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк»

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд Київської області рішенням від 17 серпня 2015 року рішення Володарського районного суду Київської області від 11 червня 2015 року скасував та ухвалив нове судове рішення. Позов задовольнив частково та стягнув із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитом та відсотках у розмірі 16 571,62 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості у сумі 300 000,00 грн, 11 734,64 грн 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості та 5 481,00 грн судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовив.

17 листопада 2015 року Володарський районний суд Київської області видав виконавчий лист № 2/364/79/15, який пред`явлено до примусового його виконання.

29 травня 2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір про відступлення права вимоги № 16, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 77.1/АК-00466.08.2.

21 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Володарського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Пігулевською К. М. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2015 року, на підставі пункту

4 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті

411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того

чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України

і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За частинами першою, другою, п`ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з частиною першою статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідними правами у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі, до відкриття виконавчого провадження.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) та Верховний Суд, зокрема, у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 2-190/12

(провадження № 61-1684св22).

У цій справі суди встановили, що 29 травня 2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір про відступлення права вимоги № 16, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 77.1/АК-00466.08.2.

За договором про відступлення права вимоги сторони договору керувалися Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів від 26 квітня 2019 року № UA-EA-2019-04-05-000028-b.

21 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Володарського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Пігулевською К. М. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2015 року, на підставі пункту

4 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі

№ 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зазначено, що наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого прийнято постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом про виконавче провадження (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону). Цим Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14, провадження № 12-39гс20 (пункти 6.9-6.12, 6.15).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Враховуючи, що сформульована у цій справі проблематика стосовно реалізації прав сторін спору на стадії виконання судового рішення, в тому числі в контексті пред`явлення до виконання виконавчого документа та здійснення виконавчого провадження, саме з точки зору такої процесуальної мети має розглядатись процесуальне правонаступництво у цій справі. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва з метою реалізації правонаступником судового рішення у виконавчому провадженні без розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим відповідно до умов законодавства, позбавлене процесуальної мети.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.

Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення.

Як зазначалося 21 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Володарського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Пігулевською К. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2015 року,

на підставі пункту 4 частини першої статті 39, статті 40 Закону України

«Про виконавче провадження».

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20, пункти 73-75), оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

Таким чином, як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши, що право вимоги

за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 77.1/АК-00466.08.2. перейшло

до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у зв`язку з укладенням 29 травня 2019 року між

ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» договору про відступлення права вимоги № 16, дійшов обґрунтованого висновку про можливість здійснення заміни стягувача ПАТ «Родовід Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра

та Гарантія» у виконавчому листі № 2/364/79/15 про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року

№ 77.1/АК-00466.08.2.

Колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про те, що 22 січня 2020 року Київський апеляційний суд вже відмовляв у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Довіра

та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки заявник

не позбавлений права повторно звернутися до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею

46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла з 21 листопада 2016 року), унормовано, реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.

Договір відступлення прав вимоги було укладено 29 травня 2019 року між

ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченка А. М. на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 5455 від 20 грудня 2017 року «Про початок процедури ліквідації АТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»

відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-04-05-000028-b від 26 квітня 2019 року.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц (провадження № 61-5305св20) та від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

За наведених обставин колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про те, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Крім того, не впливають на правильність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції доводи заявника про те, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» з 09 червня 2020 року позбавлена ліцензії на надання фінансових послуг, оскільки

ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» не набула права здійснювати фінансові операції відносно боржника. За умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати належного виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які зазначені у додатку № 1 до договору відступлення прав вимог від 29 травня 2019 року.

Доводи позивача про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) колегія суддів не бере до уваги. У цій справі Велика Палата Верховного Суду розглядала спір за позовом ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора Шевцова Є. В. до ТОВ «Ай-Тек Україна», третя особа - ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго», про визнання договору недійсним. Предметом розгляду у цій справі була заява нового кредитора про заміну сторони виконавчого провадження за договором купівлі-продажу прав вимоги, який у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, тобто порівнювані правовідносини є різними, що вказує на відмінність правових норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, є нерелевантним.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли

під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору

на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів

не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої

та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович