Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.01.2019 року у справі №815/742/14
Постанова ВП ВС від 30.09.2019 року у справі №815/742/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 815/742/14

Провадження № 11-108апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (далі - Сільрада), Управління Держземагентства у Комінтернівському районі Одеської області (далі - Управління), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про скасування рішення, визнання недійсним державного акта, зобов'язання анулювати запис про реєстрацію державного акта

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року (судді Запорожан Д. В., Кравець О. О., Шеметенко Л.

П. ),

УСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Сільради, на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт серії ЯД № 976110 про право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (далі - рішення Сільради);

- визнати недійсним державний акт від 21 квітня 2008 року серії ЯД № 976110 (далі - Державний акт), виданий ОСОБА_2, про право власності на земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка);

- зобов'язати Управління анулювати запис про реєстрацію Держаного акта у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

На обґрунтування позовних вимоги ОСОБА_1 зазначила, що дії Сільради щодо видачі Державного акта і сам Державний акт є незаконними та порушують її права на користування спірною земельною ділянкою та на набуття у встановленому законодавством порядку права власності на зазначену земельну ділянку.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 3 грудня 2014 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Сільради та відділу земельних ресурсів у Комінтернівському районі Одеської області щодо оформлення та видачі ОСОБА_2 Державного акта на спірну земельну ділянку на підставі рішення Сільради; визнав недійсним Державний акт; зобов'язав Управління анулювати запис про реєстрацію Державного акта. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки порушений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій, зокрема, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та помилковість висновку суду про те, що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 14 травня 2015 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та надав строк для подачі заперечень на неї.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 лютого 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 346 КАС, оскільки ОСОБА_1 оскаржує судове рішення з мотивів порушення судом правил предметної юрисдикції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд у порядку письмового провадження.

4 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 12/0/30-19, виданим на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 "Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду", відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

На час розгляду справи заперечень не надходило.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій установили, що у ОСОБА_1 перебувала у користуванні спірна земельна ділянка.

21 квітня 2008 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Сільради. Зазначений Державний акт було зареєстровано за № 010852401140 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

В подальшому ОСОБА_2 реалізувала зазначену земельну ділянку ОСОБА_3

На час розгляду справи в суді першої інстанції право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини 1 статті 3 КАС справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини 1 статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС).

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з установлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, зокрема, про визнання недійсним Держаного акта та про визнання незаконним та скасування рішення Сільради, на підставі якого було видано ОСОБА_2. Державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, реалізовану в подальшому ОСОБА_3, за яким уже зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Отже, у цій справі виник спір про право, що унеможливлює його розгляду за правилами адміністративного судочинства. Вимоги позивачки не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 16 ЦК одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із земельних відносин.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивачки не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Визнання недійсним рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2018 року (справа № 761/33504/14-а), від 20 червня 2018 року (справа № 727/10968/17), від 12 червня 2019 року (справа № 1903/944/12), відступати від якого немає підстав.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За правилами частини 1 статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л.

ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська