Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.04.2018 року у справі №820/3534/17
Постанова ВП ВС від 27.11.2018 року у справі №820/3534/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 820/3534/17

Провадження № 11-870апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» ОСОБА_4 (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішень

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року (судді Мельнікова Л. В., Бенедик А. П., Донець Л. О.),

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними і скасувати рішення державного реєстратора:

- про скасування обтяжень на нерухоме майно від 20 липня 2017 року за № 36243529, № 36243659, № 36243553, № 36243618;

- про державну реєстрацію прав від 21 липня 2017 року за № 36252117, № 36249394, № 36260334;

- про державну реєстрацію прав від 14 серпня 2017 року за № 36611061.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що спірні рішення прийняті всупереч чинному законодавству, оскільки відповідач не мала права проводити державну реєстрацію припинення обтяжень майна боржника фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_6, оскільки скасування таких обтяжень постановою Господарського суду Харківської області від 25 травня 2017 року у справі № 922/1374/17 про визнання боржника банкрутом відбулось поза межами компетенції Господарського суду Харківської області, позаяк відповідні обтяження були вжиті судами цивільної юрисдикції та органами державної виконавчої служби. Позивач вважає, що незаконне скасування обтяжень полягає у тому, що 19 липня 2017 року Господарським судом Харківської області винесено ухвалу про припинення провадження у справі № 922/1374/17 про банкрутство, якою затверджено мирову угоду між боржником ФОП ОСОБА_6 та кредиторами, а в силу частини восьмої статті 77 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з прийняттям рішення про укладення мирової угоди припиняється дія процедур розпорядження майном боржника, санації та ліквідації, а тому після прийняття ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, якою затверджується мирова угода, перестає діяти постанова про визнання боржника банкрутом та припиняються дії щодо розпорядження майном боржника. Однак відповідачем скасовані відповідні законні обтяження на нерухоме майно саме на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 25 травня 2017 року про визнання боржника банкрутом, яка відповідно до законодавства України на момент здійснення реєстраційних дій вже втратила свою юридичну силу.

На думку ОСОБА_3, відповідач не мала права проводити державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 - кредитором ФОП ОСОБА_6, оскільки було вчинено незаконне припинення обтяжень цього майна та вже була ухвала Господарського суду Харківської області від 19 липня 2017 про припинення провадження у справі № 922/1374/17 про визнання боржника банкрутом, якою затверджено мирову угоду між боржником ФОП ОСОБА_6 та кредиторами, котра має інший процесуальний характер та не передбачена Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон

№ 1952-IV) як підстава для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22 листопада 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року скасував; провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній редакції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, виходив із того, що спір у справі не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявлені позивачем вимоги є похідними від вимог у приватноправовому спорі, який перебуває на розгляді в суді. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що в провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа № 635/5655/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про розподіл майна подружжя, витребування майна, яке, на думку позивача, вибуло із його власності неправомірно.

Також суд зазначив, що, вирішуючи цивільні позови ОСОБА_3 щодо витребування майна (у разі задоволення повністю або частково цих вимог), суд не може залишити без уваги той факт, що власниками спірного майна або його частки були/є: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та що без вирішення в цивільній справі питання щодо скасування державної реєстрації права власності попередніх власників виконати таке судове рішення буде неможливо.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що:

- справа має розглядатись саме за правилами КАС в редакції, чинній на час звернення до суду, які не містять правової норми про невіднесення до юрисдикції адміністративного суду справ з вимогами, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі;

- відмова особі в розгляді її справи (що фактично було зроблено, оскільки апеляційний суд закрив провадження у справі) на підставі того, що відповідно до нового процесуального законодавства такі справи більше не розглядаються в порядку адміністративного судочинства, є прямим звуженням права особи на судовий захист, яке у будь-якому випадку існувало на момент звернення до суду першої інстанції;

- у судах цивільної юрисдикції не було заявлено вимог про визнання протиправними і скасування рішень державного реєстратора у зв'язку з тим, що, по-перше, заявлення таких вимог та вибір суду, у якому належить розглядати справу з такими вимогами, є беззаперечним правом особи відповідно до загальної засади диспозитивності як цивільного, так і адміністративного судочинства, а не його обов'язком; по-друге, відповідно до чинного на час заявлення вимог процесуального законодавства не було таких процесуальних правил; по-третє, зазначені вимоги виникли в процесі судового розгляду справ, а саме внаслідок неправомірного порушення встановлених цими судами та державними виконавцями арештів, накладених у порядку забезпечення позову;

- відповідач є особою, яка здійснює публічно-владні адміністративні функції, спір між позивачем і відповідачем виник з приводу здійснення відповідачем зазначених функцій, а тому вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір між сторонами не має публічно-правового характеру.

На час розгляду справу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі, ухвалою від 18 липня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 31 серпня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила її до касаційного розгляду в судовому засіданні на 27 листопада 2018 року.

Усудове засідання учасники справи не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 КАС зробила висновок про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 28 липня 2016 року в провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа № 635/5655/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про розподіл майна подружжя, витребування майна.

Спір щодо поділу спільного майна подружжя стосується: нежитлової будівлі літ. «Г-1» загальною площею 85,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлового приміщення - 1-го поверху № 1-1 літ. «Д-1» загальною площею 17,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельної ділянки площею 0,0736 га для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельної ділянки площею 0,0207 га для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Спірне майно).

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 2 серпня 2016 року у справі № 635/5655/16-ц накладено арешт на вищезазначене майно.

9 грудня 2016 року суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі № 646/12886/16-ц за цивільним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

Постановою старшого державного виконавця Червонозаводського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіна І.С. від 22 вересня 2016 року про арешт майна боржника ОСОБА_7 та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 52319217) накладено арешт на Спірне майно.

Інформація про наявність обтяжень внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 травня 2017 року у справі № 922/1374/17 порушено провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_6, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Постановою від 25 травня 2017 року цього ж суду по справі № 922/1374/17 було визнано ФОП ОСОБА_6 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; встановлено місячний строк для пред'явлення кредиторами вимог до банкрута з дня оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури та постановлено здійснити офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про визнання ФОП ОСОБА_6 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Цим судовим рішенням скасований арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Також зазначено про недопустимість накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 липня 2017 року у справі № 922/1374/17 затверджено мирову угоду, укладену 12 липня 2017 року між боржником ФОП ОСОБА_6 та її кредиторами, та припинена дія мораторію, введеного постановою цього ж суду від 25 травня 2017 року.

Згідно з умовами зазначеної мирової угоди кредитор ФОП ОСОБА_5 приймає у власність (стає власником) такого нерухомого майна та частки в праві власності на нерухоме майно: нежитлової будівлі літ. «Г-1» загальною площею 85,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлового приміщення - 1-го поверху № 1-1 літ. «Д-1» загальною площею 17,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельної ділянки площею 0,0943 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (земельної ділянки площею 0,0736 га, АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки площею 0,0207 га, наданої для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).

На підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 19 липня 2017 року у справі № 922/1374/17 рішенням відповідача № 36243553 скасовано запис про обтяження зазначеного майна за № 16523009, вжите постановою про арешт майна боржника та заборону на його відчуження державного виконавця Червонозаводського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області у виконавчому провадженні ВП № 52319217 від 22 вересня 2016 року; рішенням відповідача № 36243529 скасовано запис про обтяження за № 21470694, вжите ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 січня 2017 року у справі № 646/12886/16-ц; рішенням відповідача № 36243659 скасовано запис про обтяження за № 15702710, вжите ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 2 серпня 2016 року у справі № 635/5655/16-ц; рішенням відповідача № 36243618 скасовано запис про обтяження за № 15703296, вжите ухвалою Харківського районного суду Харківської області у справі від 2 серпня 2016 року № 635/5655/16-ц.

Рішеннями державного реєстратора від 21 липня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: № 36252117 - зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_2 за ОСОБА_5, запис про право власності № 21501223; № 36249394 - зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_3 за ОСОБА_5, запис про право власності № 21498865; № 36260334 - зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення - 1-го поверху № 1-1 літ. «Д-1», розташоване за адресою: АДРЕСА_2, за ОСОБА_5, запис про право власності № 21511404.

Рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 серпня 2017 року № 36611061 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «Г-1», розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_5, запис про право власності № 21867437.

Власником зазначеного майна на час розгляду справи судом був ОСОБА_8, який у цій справі представляє інтереси ОСОБА_5

Вважаючи наведене вище порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення ОСОБА_3 звернувся за захистом до суду.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК).

Згідно із частиною першою статті 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Преамбулою Закону № 1952-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, в провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа № 635/5655/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про розподіл майна подружжя, витребування майна, яке, на думку ОСОБА_3, вибуло із його власності неправомірно.

За таких обставин ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що, вирішуючи цивільні позови ОСОБА_3 щодо витребування майна, у разі задоволення повністю або частково цих вимог суд не може залишити без уваги той факт, що власниками спірного майна або його частки були/є: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8 і що без вирішення в цивільній справі питання щодо скасування державної реєстрації права власності попередніх власників виконати таке судове рішення буде неможливо.

Визнання незаконним та скасування зазначеного вище рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене касаційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська