Присічний строк оскарження рішень Антимонопольного комітету та ризики формальної необізнаності бізнесу

Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України належить до тих категорій спорів, у яких процесуальна своєчасність має не менше значення, ніж обґрунтованість претензій до самого рішення державного органу.

Суб’єкт господарювання може мати змістовні заперечення щодо процедури розгляду антимонопольної справи, повноти дослідження доказів, доступу до матеріалів або правильності кваліфікації його поведінки. Проте такі аргументи фактично не отримають судової оцінки, якщо позов подано після закінчення спеціального строку, встановленого для оскарження рішення Антимонопольного комітету.

За оцінкою LIGA360, ключова проблема полягає в тому, що цей строк є присічним. Це означає, що він не зупиняється, не переривається і не може бути поновлений судом незалежно від причин пропуску.

Для суб’єктів господарювання така конструкція створює підвищений ризик. Початок перебігу строку може бути пов’язаний не лише з фактичним отриманням рішення, а й із моментом, коли відповідно до встановленої законом процедури рішення вважається врученим.

Тому відсутність у підприємця або компанії паперового примірника рішення ще не означає, що строк на його оскарження не розпочався.

Двомісячний строк як самостійна перешкода для задоволення позову

Частина перша статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює спеціальний строк, протягом якого заявник, відповідач або третя особа можуть оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України.

Такий строк становить два місяці з дня одержання відповідного рішення.

Як зазначає LIGA360, особливість цієї норми полягає в прямій законодавчій забороні поновлення строку. Відповідно, суд не може оцінювати поважність причин його пропуску так, як це зазвичай відбувається щодо процесуальних строків.

У цій категорії спорів закінчення двомісячного строку має матеріально-правові наслідки. Воно є самостійною підставою для відмови у позові про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету.

Отже, навіть потенційні порушення під час розгляду антимонопольної справи не усувають необхідності дотримання строку звернення до суду.

На практиці це означає, що суд передусім перевіряє:

• коли рішення було надіслано суб'єкту господарювання;
• на яку адресу його направлено;
• чи відповідає ця адреса відомостям державного реєстру;
• з якої причини поштове відправлення не було вручено;
• чи було оприлюднено інформацію про рішення;
• з якої дати рішення юридично вважається врученим;
• чи подано позов протягом наступних двох місяців.

Якщо строк пропущено, потреба в детальному дослідженні інших доводів позивача фактично відпадає.

Порядок доведення рішень Антимонопольного комітету до відома учасників справи визначений статтею 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Рішення або витяг із нього може бути:

• надісланий адресату;
• вручений під розписку;
• доведений до відома в інший спосіб.

Водночас Закон передбачає окремий механізм для випадків, коли вручити рішення неможливо. Зокрема, така ситуація може виникнути через відсутність фізичної особи за останнім відомим місцем проживання або відсутність посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання за юридичною адресою.

У такому випадку інформація про прийняте рішення оприлюднюється в офіційному друкованому виданні. Через десять днів із дня такого оприлюднення рішення вважається врученим відповідачу.

Експерти LIGA360 пояснюють, що це законодавча фікція вручення. Вона застосовується незалежно від того, чи прочитав адресат відповідну публікацію та чи знав він фактично про зміст рішення.

Отже, для визначення початку строку оскарження вирішальним може бути не день реального ознайомлення з рішенням, а дата, з якою закон пов’язує юридичний наслідок його вручення.

Розглянемо, як цей підхід спрацював на практиці. У LIGA360 проаналізували справу № 914/1358/25, у якій підприємець оскаржував рішення територіального відділення Антимонопольного комітету про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу у розмірі 68 000 грн.

Антимонопольний орган визнав порушенням поширення в мережі Інтернет і соціальних мережах інформації з використанням торговельної марки, рекламних матеріалів та ділової репутації іншої компанії. На думку органу, така поведінка створювала враження, що підприємець є партнером цієї компанії, та могла вплинути на наміри споживачів щодо придбання його товарів.

Позивач заперечував не лише зміст рішення, а й процедуру його прийняття. Він стверджував, зокрема, що:

• заяву про порушення було подано після закінчення встановленого строку;
• рішення не було належно вручено;
• про його існування він фактично дізнався лише після відкриття виконавчого провадження.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові через пропуск двомісячного присічного строку оскарження.

Вони встановили, що копію рішення направили на офіційну адресу підприємця, зазначену в Єдиному державному реєстрі. Поштове відправлення повернулося за закінченням строку зберігання.

Після цього інформацію про рішення оприлюднили в газеті “Урядовий кур’єр”. З урахуванням десятиденного строку та вихідних днів рішення було визнано врученим 30 грудня 2024 року.

Позов до суду подано 29 квітня 2025 року, тобто після закінчення двомісячного строку.

У касаційній скарзі підприємець просив відступити від раніше сформованого висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Він наполягав, що усталений підхід:

• надмірно формалізує порядок доступу до суду;
• не захищає сумлінного учасника антимонопольної справи;
• дозволяє державному органу використати факт невручення рішення проти адресата;
• покладає на особу наслідки обставин, які могли не залежати від її волі;
• суперечить суті права на судовий захист.

На його думку, саме повернення листа за закінченням строку зберігання не доводило неможливості вручення рішення. Позивач також указував, що відсутні відомості про причини, з яких поштове відділення не передало відправлення адресату.

Правові висновки Верховного Суду

Верховний Суд не погодився з доводами касаційної скарги та залишив рішення попередніх інстанцій без змін.

1. Строк оскарження рішення АМК є присічним

Суд підтвердив усталену позицію, відповідно до якої двомісячний строк, установлений частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції":

• не може бути поновлений;
• не переривається;
• не зупиняється;
• застосовується незалежно від причин його пропуску.

Закінчення цього строку є самостійною підставою для відмови у позові про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету.

2. Закон передбачає чіткий алгоритм дій у разі невручення рішення

Якщо рішення неможливо вручити, орган Антимонопольного комітету вправі оприлюднити інформацію про нього в офіційному друкованому виданні.

Через десять днів із дня оприлюднення рішення вважається врученим.

У цій справі Антимонопольний комітет спочатку направив рішення за офіційною адресою підприємця, а після повернення листа оприлюднив відповідну інформацію в “Урядовому кур’єрі”. Тому суд визнав порядок вручення дотриманим.

3. Суб'єкт господарювання повинен забезпечити отримання кореспонденції

У LIGA360 акцентують увагу: добросовісна поведінка підприємця передбачає забезпечення можливості отримувати поштову кореспонденцію за адресою, зазначеною в державному реєстрі.

Навіть можливі недоліки в роботі поштового оператора не доводять автоматично порушення Антимонопольним комітетом порядку вручення рішення і не змінюють присічного характеру строку.

4. Обізнаність про провадження зобов’язує цікавитися його перебігом

Суди встановили, що підприємець знав про антимонопольну справу, отримував вимогу про надання інформації, надавав відповідь через адвоката та звертався із запитом про ознайомлення з матеріалами.

За таких обставин він мав проявляти розумну зацікавленість у перебігу відомого йому провадження.

Тому аргумент про повну необізнаність щодо справи не відповідав установленим обставинам.

5. Суд не може шляхом тлумачення створити виняток, якого немає в законі

Верховний Суд окремо наголосив, що тлумачення закону не повинно перетворюватися на правотворчу діяльність.

Законодавець протягом тривалого часу не змінював положення про присічний характер двомісячного строку та не передбачив можливості його поновлення, у тому числі під час воєнного стану.

Тому запровадження судом додаткових винятків означало б втручання у сферу законодавчої влади.

Висновок

Право на судовий захист у спорах з Антимонопольним комітетом реалізується в межах чітко встановленої законодавчої процедури. Її центральним елементом є двомісячний присічний строк оскарження, який не підлягає поновленню незалежно від причин пропуску.

Направлення рішення за офіційною адресою, повернення поштового відправлення та подальше оприлюднення інформації в офіційному друкованому виданні можуть бути достатніми для настання юридичного наслідку вручення.

Тому, як підкреслюють у LIGA360, пасивність у відомому антимонопольному провадженні, неналежний контроль за офіційною кореспонденцією або сподівання на фактичне отримання рішення створюють для бізнесу ризик остаточно втратити можливість судового перегляду.

Позиція Верховного Суду є жорсткою, але послідовною: суд не може поновити строк, який закон прямо визначає як непоновлюваний, а незгода сторони з наслідками застосування норми сама по собі не є підставою для відступу від усталеної судової практики.