Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 807/559/18 (К/9901/62247/18)

Провадження № 11-1428апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л . М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду (суддя Рейті С. І.) від 20 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Улицький В. З., судді: Гулид Р. М., Запотічний І. І.) від 04 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним дискримінаційне ставлення до неї з боку Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - ГУНП в Закарпатській області), яке виявилося у її побитті, приниженні її людської гідності за ознакою належності до ромсько/циганської народності під час її перебування у відділенні поліції у смт. В. Березний, Великоберезнянського району Закарпатської області;

- зобов`язати ГУНП в Закарпатській області вчинити дії щодо публічного вибачення перед позивачкою шляхом здійснення публікації в газеті «Новини Закарпаття».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

24 вересня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що в касаційній скарзі представник позивачки посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

18 грудня 2017 року працівниками СКП Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області Олень А. С. та Цигак І. І. було доставлено ОСОБА_3 до Великоберезнянського відділення поліції для надання нею пояснень щодо вчинення її сином ( ОСОБА_3 ) правопорушення, а саме: побиття працівників Великоберезнянського відділення поліції - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . При цьому, позивачку було доставлено у відділення поліції не для надання нею показань у якості свідка, а лише для встановлення певних фактів щодо вчинених протиправних дій її сином.

Зі слів позивачки під час надання ОСОБА_3 пояснень працівниками Великоберезнянського відділення поліції їй спричинено тілесні ушкодження (струс мозгу, забій м`яких тканин голови). Таке поводження супроводжувалось не лише фізичним насиллям, а й дискримінаційним ставленням стосовно ОСОБА_3 , оскільки вона належить до ромської національності.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачки до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами п. 1 ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначено Законом України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

За приписами ст. 14 Закону № 5207-VI особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом.

Тобто, особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою, зокрема до суду.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача (працівників Великоберезнянського відділення поліції) стосовно позивачки, які виявилися у її побитті та приниженні, як особи ромської національності, під час надання нею пояснень у відділенні поліції.

Також ОСОБА_3 у своєму позові заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди, а саме: зобов`язання ГУНП в Закарпатській області публічно вибачитися перед позивачкою шляхом здійснення публікації в газеті «Новини Закарпаття», оскільки у зв`язку з вчиненням вказаних вище неправомірних дій, суб`єктом владних повноважень було завдано їй моральну шкоду, яка виявилась у тілесних ушкодженнях (струс мозгу, забій м`яких тканин голови) та душевному стражданні.

Тобто, аналізуючи позовні вимоги ОСОБА_3 можна дійти висновку, що звертаючись із цим позовом, позивачка оскаржує дії суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із здійсненням владно-управлінських функцій. При чому одночасно висуває вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, отриманої нею під час вчинення таких дій.

За приписами ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Зі змісту цієї норми випливає, що в такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 і її розгляд у порядку цивільного судочинства є помилковими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення касаційної скарги і відповідно для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю (…) і передає справу повністю (…) для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - направити для продовження розгляду до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко