Історія справи

Постанова ВП ВС від 21.06.2018 року у справі №800/138/17
Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №800/138/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року

м. Київ

Справа № П/9901/228/18 (800/138/17)

Провадження № 11-467сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3до Вищої ради правосуддя (правонаступник Вищої ради юстиції; далі - ВРП, ВРЮ відповідно), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - Комісія), про визнання протиправним і скасування рішень, зміну формулювання підстав звільнення

за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2018 року (колегія суддів Берназюк Я.О., Бучик А.Ю., Гімон М.М., Гриців М.І., Мороз Л.Л.),

УСТАНОВИЛА:

6 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними та скасувати рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 у частині звільнення її з посади судді Апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та від 30 березня 2017 року № 655/0/15-17 про залишення без розгляду її заяви від 13 листопада 2014 року про звільнення у відставку за власним бажанням;

- змінити формулювання підстав її звільнення з «відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України», як зазначено у рішенні ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17, на звільнення «відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України у відставку згідно із заявою від 13 листопада 2014 року».

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначила, що ухвалені ВРП щодо неї рішення є неправомірними й такими, що порушують її права на вільну працю та на звільнення за власним бажанням у відставку.

Так, ОСОБА_3 послалася на те, що ВРЮ, отримавши 1 грудня 2014 року її заяву про звільнення у відставку від 13 листопада 2014 року, мала прийняти рішення щодо направлення відповідного подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ), проте в установлений законом строк цього не зробила.

Натомість, продовжуючи протиправну бездіяльність, ВРЮ 22 жовтня 2015 року, тобто майже через рік, звернулася до Комісії із заявою щодо проведення перевірки наявності в діях ОСОБА_3 дисциплінарного проступку та порушення присяги і протиправно зупинила розгляд її заяви про звільнення у відставку до вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності.

ОСОБА_3 також зазначила, що висновки ВРП про порушення нею як суддею присяги безпідставні та необґрунтовані, при цьому її відсутність на роботі не можна розцінювати як порушення, скільки така відсутність обумовлена поважними причинами.

Крім того, ОСОБА_3 указала на порушення ВРП процедури, встановленої пунктом 5.18 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), оскільки доповідач не оголосив обставин вчиненого дисциплінарного проступку судді, тобто конкретних фактів порушення та чим вони доводяться. І це, на думку позивача, свідчить про формальний та упереджений підхід ВРП до вирішення питання про її звільнення.

ОСОБА_3 посилалася й на залишення поза увагою того, що за весь час перебування на посаді судді вона жодного разу не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, сумлінно ставилася до виконання обов'язків судді, дотримувалася присяги судді, жодних скарг від громадян на неї не надходило, скасувань рішень, прийнятих під її головуванням, через грубі порушення норм матеріального чи процесуального права не було.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 березня 2018 рокув задоволенні позову ОСОБА_3 відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення в частині звільнення позивача прийнято ВРП на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а встановлені у справі фактичні обставини свідчать про наявність у діях судді ОСОБА_3. ознак істотного дисциплінарного проступку, що є підставою для звільнення її із займаної посади.

Розглядаючи цю справу, суд першої інстанції оцінював оскаржуване рішення ВРП на відповідність статті 19 Конституції України та статті 2 КАС, а також вимогам інших законів.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати це рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, належним чином не з'ясував обставин, які слугували підставою звільнення судді ОСОБА_3., внаслідок чого прийняв незаконне та необґрунтоване рішення, що підлягає скасуванню. На переконання ОСОБА_3, у її діях немає ознак істотного дисциплінарного проступку та грубого чи систематичного нехтування обов'язками судді.

У відзиві на апеляційну скаргу Комісія заперечує проти вимог скаржника та зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Від ВРП відзиву не надходило.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Носіями судової влади в Україні є професійні судді.

Відповідно до частини четвертої статті 116 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» (набрав чинності 30 вересня 2016 року;далі - Закон № 1402-VІІІ) суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. Крім того, аналогічна норма була закріплена в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ), чинному на момент подання позивачем заяви про звільнення з посади у відставку.

Відповідно до частини першої статті 94 Закону № 2453-VІ дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів здійснювала Комісія.

Відповідно до пункту 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, згідно з яким заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Комісією до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду ВРП, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи. Якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, Комісія застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді було визначено у статті 95 Закону № 2453-VI. Так, згідно із частиною першою цієї статті дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 96 Закону № 2453-VI орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. За результатами розгляду орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення або відмову в накладенні дисциплінарного стягнення. Рішення у дисциплінарній справі приймається більшістю від загального складу органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Член органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, який проводив перевірку, не бере участі в голосуванні під час прийняття рішення. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Частиною шостою статті 126 Конституції України встановлено підстави для звільнення судді, однією з яких є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3).

Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів визначено Конституцією України та Законом № 1402-VIII.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Статтею 112 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, а саме:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.

Щодо видів дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до суддів, то одним з них відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII є подання про звільнення судді з посади (пункт 6).

Разом із Законом № 1402-VIII з 30 вересня 2016 року набрав чинності також Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до Основного Закону щодо правосуддя.

Так, відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).

ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (частина перша статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»; далі - Закон № 1798-VIII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Відповідно до пункту 9.2 глави 9 Регламенту ВРП рішення ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП у пленарному складі чи її органу, якщо інше не визначено Законом.

Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 30 Закону № 1798-VІІІ особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання. Окрім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлено на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному веб-сайті ВРП.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання, незалежно від причин, не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

У ході розгляду справи встановлено такі обставини.

ОСОБА_3, 1951 року народження, з лютого 1981 року до травня 1996 року працювала народним суддею Ленінського районного народного суду міста Ворошиловграда, із червня 1996 року - суддею Апеляційного суду Луганської області.

Постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року № 3564-ІV ОСОБА_3 обрана на посаду судді Апеляційного суду Луганської області безстроково.

1 грудня 2014 року на адресу ВРЮ надійшла заява позивача від 13 листопада 2014 року, в якій вона просила звільнити її з посади судді Апеляційного суду Луганської області у відставку.

Вказана заява разом з матеріалами була передана на розгляд секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад.

У зв'язку з набранням чинності законами України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та від 12 лютого 2015 року

№ 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» ВРЮ у період з 11 квітня 2014 року по 4 червня 2015 року не здійснювала своїх повноважень через відсутність складу цього органу, передбаченого Конституцією України.

4 червня 2015 року ВРЮ набула повноважень та розпочала свою діяльність у новому складі, провівши 9 червня 2015 року перше засідання відповідно до вимог частини другої статті 16 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції».

На засіданні ВРЮ 9 червня 2015 року були прийняті рішення про обрання Голови та заступника Голови ВРЮ, про створення секцій ВРЮ та їх персональний склад, а також затверджено штат цього органу.

Після набуття ВРЮ повноважень заяву позивача було винесено на засідання секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад на 12 жовтня 2015 року, на якому встановлено, що позивач має необхідний для відставки судді стаж роботи, відтак вирішено рекомендувати ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Під час підготовки матеріалів до розгляду та прийняття ВРЮ рішення щодо внесення подання про звільнення позивача з посади судді у відставку було виявлено обставини, які могли б свідчити про порушення ОСОБА_3 присяги судді. Оскільки такі обставини потребували ретельної перевірки органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження, ВРЮ 22 жовтня 2015 року прийняла рішення № 786/0/15-15 звернутися із заявою щодо перевірки наявності в діях судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_3. дисциплінарного правопорушення та ознак порушення присяги до Комісії, яка відповідно до частини першої статті 94 Закону № 2453-VІ здійснювала дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів.

У зв'язку із цим розгляд заяви позивача про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області у відставку було зупинене до вирішення Комісією питання щодо дисциплінарної відповідальності судді.

Листом від 21 березня 2016 року Комісія повідомила ВРЮ про те, що стосовно судді ОСОБА_3 розпочато відповідну перевірку.

Рішеннями Комісії від 16 вересня 2016 року № 1564/дп-16 та від 28 вересня 2016 року № 1776/дп-16 було відкрито дисциплінарні справи стосовно суддів, зокрема і щодо ОСОБА_3, за ознаками дисциплінарного проступку. Рішенням Комісії від 14 грудня 2016 року № 1924/дп-16 вказані дисциплінарні справи об'єднано в одне провадження, якому присвоєно № 8вк-8857/15 та передано члену Комісії Прилипку С.М.

За наслідками розгляду дисциплінарної справи в порядку, передбаченому пунктом 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-XII, Комісія 11 січня 2017 року прийняла рішення № 3/дп-17 про притягнення, зокрема, судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності з підстави, установленої пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону, та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді (пункт 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII). Рішення мотивовано встановленням у ході перевірки обставин, які свідчать про неналежну поведінку судді ОСОБА_3., а також дають підстави вважати, що вона вчинила дії, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

На засідання Комісії суддя Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_3. повторно не з'явилася, про дату, місце та час засідання вона була поінформована оголошенням, розміщеним на офіційному веб-сайті Комісії. За таких обставин розгляд дисциплінарної справи здійснювався за відсутності судді.

1 лютого 2017 року на адресу утвореної відповідно до пункту 16-1 розділу XV Конституції України, підпунктів 4, 5 розділу III Закону № 1798-VIII ВРП надійшло рішення Комісії від 11 січня 2017 року, в якому відповідачу надано рекомендацію про застосування, зокрема до судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_3., дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення з посади судді. Разом з указаним рішенням Комісії до ВРП надійшли матеріали дисциплінарної справи стосовно позивача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРП згадане рішення Комісії та матеріали дисциплінарної справи передані члену ВРП Мамонтовій І.Ю. для розгляду.

Через відсутність поштового зв'язку з тимчасово окупованою територією Луганської області та міста Луганська суддя ОСОБА_3 була повідомлена про дату та час засідання ВРП у порядку, визначеному частиною шостою статті 30 Закону № 1798-VIII, тобто шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті ВРП.

На засідання ВРП ОСОБА_3 не з'явилася, тому, обговоривши можливість подальшого розгляду матеріалів щодо звільнення без присутності судді, ВРП вирішила розглядати матеріали, зокрема, стосовно ОСОБА_3 за її відсутності.

На засіданні ВРП член цього органу Мамонтова І.Ю. доповіла відповідні матеріали та дійшла висновку про наявність підстав для звільнення судді ОСОБА_3. з посади за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

За результатами розгляду рішення Комісії від 11 січня 2017 року № 3/дп-17 та матеріалів дисциплінарної справи ВРП 23 березня 2017 року прийняла рішення № 596/0/15-17 про звільнення, зокрема, ОСОБА_3 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

На засіданні ВРП 23 березня 2017 року були присутніми 17 її членів, 16 з яких проголосували за звільнення позивача з посади судді.

30 березня 2017 року ВРП постановила ухвалу № 655/0/15-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області у зв'язку з прийняттям рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що розгляд питання про звільнення судді з посади ВРП здійснено в порядку, передбаченому главою 6 Закону № 1798-VIII, оскаржуване рішення відповідача № 596/0/15-17 ухвалено повноважним складом, підписано усіма членами, які брали участь в його ухваленні. Дотримано відповідачем і вимоги закону щодо повідомлення судді про дату та час засідання ВРП.

А залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 про звільнення у відставку з огляду на наявність рішення про звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку узгоджуються з вимогами Регламенту ВРП, відповідно до пункту 15.7 якого якщо на момент розгляду ВРП питання про звільнення судді, суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, заява (висновок, подання) залишається без розгляду.

На вимогу пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII оскаржуване рішення ВРП містить і мотиви його прийняття та визначені законом підстави для звільнення позивача з посади судді. Так, мотивами рішення про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, а отже, і про наявність підстав для притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106, пунктом 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VІІІ та звільнення судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, стали такі обставини:

1) після того як за Указом Президента України від 12 листопада 2014 року Апеляційний суд Луганської області у зв'язку з бойовими діями в місті Луганську переміщено до міста Сєвєродонецька Луганської області, суддя ОСОБА_3. з дати відновленням роботи Апеляційного суду Луганської області (17 лютого 2015 року) після вимушеної зміни місця його розташування так і не приступила до виконання своїх посадових обов'язків і на роботу не з'являлась. Зазначені обставини підтверджено численними актами про відсутність судді на робочому місці і табелями обліку робочого часу, які надав голова Апеляційного суду Луганської області, а також відомостями з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області;

2) наявність інформації, отриманої з мережі Інтернет і підтвердженої Службою безпеки України та Прокуратурою Луганської області (лист Прокуратури Луганської області від 29 квітня 2016 року, лист Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 15 липня 2016 року), відповідно до якої суддя ОСОБА_3., перебуваючи у місті Луганську, брала участь у створенні так званого законодавства «ЛНР», зокрема, цивільного, цивільного процесуального та земельного кодексів «ЛНР» (https://nslnr.su/zakonodatelnaya-deyatelnost/zakonoproekty/1659/, https://nslnr.su/zakonodatelnaya-deyatelnost/zakonoproekty/1866/, https://nslnr.su/zakonodatelnaya-deyatelnost/zakonoproekty/1940/).

Перевіряючи обґрунтованість висновку ВРП щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності та застосування обраного відповідачем дисциплінарного стягнення, Велика Палата Верховного Суду зважає на таке.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтування обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини 9 статті 109 Закону № 1402-VIII).

Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 наголошено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Також зазначено, що присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді. Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року, визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципів верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1). Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини його поведінка була бездоганною (стаття 3).

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів повноваження, що надані суддям, тісно пов'язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

У справі встановлено, що ВРЮ не вносила до ВРУ подання про звільнення судді, оскільки виникли обставини, які ставили під сумнів можливість прийняття такого рішення та потребували відповідної перевірки. Тож ОСОБА_3 на дату прийняття оскаржуваного рішення ВРП була суддею Апеляційного суду Луганської області.

І цей статус вимагав від позивача як судді сумлінного виконання посадових обов'язків і водночас зобов'язував до добропорядної, законослухняної та етичної поведінки, яка б забезпечувала й утверджувала суспільну довіру до суду.

Суддя ОСОБА_3. з огляду на ту посаду, яку вона тривалий час обіймала, не могла не усвідомлювати, що відмова від виконання посадових обов'язків і невихід на роботу (без законних на те підстав) за відсутності рішення, у цьому випадку ВРУ, про звільнення, окрім того, що є неприйнятним для судді з морально-етичних міркувань, є ще й підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки свідчить про нехтування обов'язками судді.

Сам факт подання заяви про звільнення у відставку, за відсутності постанови ВРУ про звільнення з цієї підстави, не звільняє від виконання посадових обов'язків і не може слугувати приводом порушувати законодавство України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлені у цій справі обставини щодо проживання позивача на території, підконтрольній незаконному самопроголошеному формуванню «ЛНР», яке відверто веде бойові дії на цій території, на якій не діють і не виконуються вимоги законодавства України, і небажання з цієї причини продовжувати працювати суддею суду, переміщеного на підконтрольну Україні територію, а також участь у створенні так званого законодавства «ЛНР» - не є і не може бути сумісними з наданням такій особі правового статусу носія судової влади і тих державних гарантій, які з ним пов'язані.

Вказані обставини, які стали підставою дисциплінарного провадження Комісією, підтверджені ВРП, а також правильно оцінені під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, вказують на обґрунтованість висновків ВРП про те, що дії судді ОСОБА_3. підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та беззаперечно є істотним дисциплінарним проступком, що несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування обов'язками судді і порушення морально-етичних принципів поведінки судді, що є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106, пунктом 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VІІІ та для звільнення судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

З огляду на характер дисциплінарного проступку та його наслідки Велика Палата Верховного Суду вважає, що застосування до судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_3. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є виправданим та відповідає принципу пропорційності.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про законність оскаржуваних рішень та ухвали ВРП ухвалено внаслідок повного з'ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Міркування й твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків цього рішення.

За правилами статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, відповідно до частини першої статті 316 КАС апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від19 березня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 9 липня 2018 року.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська