Історія справи

Ухвала ВП ВС від 20.02.2020 року у справі №9901/187/19
Ухвала КАС ВП від 17.04.2019 року у справі №9901/187/19
Постанова ВП ВС від 22.06.2020 року у справі №9901/187/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/187/19

Провадження № 11-1280заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року (судді Стародуб О. П., Бучик А. Ю., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Чиркін С. М.) у справі № 9901/187/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і нечинним рішення, поновлення на посаді судді та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП про визнання нечинним і скасування рішення відповідача від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19 про звільнення його з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та поновлення на посаді судді.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не мав повноважень та законних підстав для розгляду питання про звільнення його з посади судді за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 29 травня 2012 року, а тому ВРП не відповідала вимогам основоположного принципу «суд, установлений законом», що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

3. Позивач також указав, що організація роботи ВРЮ виключала можливість прийняття щодо нього законного та обґрунтованого рішення з огляду на наявні в ній системні та загальні недоліки, встановлені міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, що є достатнім для висновку, що рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року «Про внесення подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги», яке стало підставою для прийняття ВРУ Постанови від 05 липня 2012 року, прийняте з порушенням норм чинного на той час законодавства та не відповідає принципу незалежності, що констатовано як Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), так і Верховним Судом України.

4. На думку ОСОБА_1 , чинне законодавство України не передбачає інших підстав для повторного розгляду ВРП подання ВРЮ про звільнення судді з посади, ніж передбачені пунктом 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а тому не було жодних законних підстав для розгляду ВРП подання ВРЮ від 29 травня 2012 року, яке було розглянуто по суті ВРУ на час набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

5. ОСОБА_1 також зазначив, що рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості та аргументованості, не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, оскільки жодного обґрунтування того, яким чином установлений дисциплінарний проступок 2012 року є несумісним із статусом судді чи виявив невідповідність позивача займаній посаді судді, ВРП не навела. При цьому відповідач не досліджував суть порушення, яке стало підставою для його звільнення з посади судді.

6. На переконання позивача, відповідач прийняв оскаржуване рішення з порушенням установленого законом трирічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про упередженість і необ`єктивність прийнятого ВРП рішення.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 28 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 14 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України; у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

8. Судове рішення мотивовано тим, що:

- станом на час виникнення спірних правовідносин саме ВРП була уповноваженим законом конституційним органом державної влади, до відання якого належало ухвалення рішення про звільнення судді з посади;

- рішення Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року у справі № П/9991/419/12, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про скасування її рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади судді, після постановлення ЄСПЛ рішення у встановленому законом порядку переглянуте не було, на час прийняття оскаржуваного в цій справі рішення ВРП було чинним, що унеможливило ревізію відповідачем дисциплінарного провадження щодо позивача, а тому у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді та прийняття оскаржуваного рішення;

- обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку були встановлені рішенням ВРЮ і були предметом окремого судового розгляду, таким обставинам було надано оцінку у постанові Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року у справі № П/9991/419/12 і саме з такими обставинами ВРП пов`язувала підстави прийняття рішення про звільнення позивача на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- з прийняттям Закону № 1401-VIII та Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились;

- застосовуючи щодо позивача такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення;

- дисциплінарне стягнення щодо позивача застосоване після спливу передбаченого законом строку, однак у цій частині рішення відповідача не містить відповідних мотивів;

- ВРП хоч і діяла на підставі та в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, однак без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

9. Не погодившись із таким судовим рішенням, ВРП в апеляційній скарзі зазначила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив норми матеріального права, зокрема щодо дискреційних повноважень ВРП, неправильно і неповно дослідив докази та встановив обставини у справі, що призвело до ухвалення ним незаконного судового рішення.

10. Скаржник зазначив, що спірне рішення ВРП ухвалила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначних частиною шостою статті 126 Конституції України. Фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення ВРП, викладено у рішенні ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги, яке є чинним. Оскільки наразі правом звільняти суддів наділена ВРП, відповідач правомірно розглянув згадане вище подання ВРЮ на підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та ухвалив рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

11. ВРП також зауважила, що підставою для застосування щодо позивача дисциплінарного стягнення були дії, вчиненні ним під час розгляду цивільної справи у грудні 2011 року. ВРЮ в рішенні від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 дійшла висновку, що встановлені факти свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді, у зв`язку із чим він підлягає звільненню з посади. Рішенням ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 внесено подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги. Тобто саме цим рішенням, прийнятим у межах і в спосіб, що передбачені законодавством, ВРЮ застосувала до позивача дисциплінарне стягнення, а тому встановлений чинним Законом № 1402-VIII строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не порушений при реалізації вказаного рішення ВРЮ. При цьому строки для прийняття ВРП рішень у порядку статті 56 Закону № 1798-VIII чинним законодавством не визначені.

12. На думку скаржника, посилання позивача та суду першої інстанції на те, що оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, тобто фактично притягнуто до дисциплінарної відповідальності, то ВРП порушила встановлений частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VІІІ строк застосування до судді дисциплінарного стягнення, не є прийнятними, оскільки одним із видів дисциплінарних стягнень відповідно до пункту 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VІІІ є саме подання про звільнення судді з посади.

13. ВРП також зазначила, що пункт 17 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII не застосовується до спірних правовідносин, оскільки станом на 29 вересня 2016 року заява (скарга) передана Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - ВККС) щодо поведінки судді ОСОБА_1 була розглянута ВРЮ, за результатами чого прийнято відповідне рішення від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12, яке в силу того, що Постанова ВРУ від 05 липня 2012 року № 5126-VІ була скасована в судовому порядку, залишилося без реалізації.

14. На переконання скаржника, оскаржуване рішення ВРП ухвалено повноважним складом та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, мотиви ухвалення такого рішення в повному обсязі зазначені в ньому, а доказів про наявність підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення відповідача позивач не надав.

15. На підставі викладеного ВРП просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2019 року в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в його задоволенні.

Рух апеляційної скарги

16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 січня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРП, а ухвалою від 18 лютого 2020 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 КАС України.

Позиція інших учасників справи

17. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог та визнаючи рішення ВРП від 14 березня 2019 року про його звільнення протиправним і нечинним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про те, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади судді було застосовано до ньогопісля спливу передбаченого законом трирічного строку.

18. ОСОБА_1 також зазначив, що ЄСПЛ вважає, що такий строк давності обов`язково повинен бути встановлений законодавчо з метою забезпечення принципів юридичної визначеності та остаточності рішень (рішення у справі «Олександр Волков проти України»). ЄСПЛ у цьому рішенні вказав, що відсутність (на час розгляду цієї справи в ЄСПЛ) у законодавстві України положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

19. На думку позивача, в силу положень статті 58 Конституції України відповідач мав застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час внесення подання про звільнення ОСОБА_1 за порушення присяги в травні 2012 року і не встановлювала строків давності для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

20. ОСОБА_1 зауважив, що після рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року Постанова ВРУ від 05 липня 2012 року про його звільнення була визнана незаконною та скасована на підставі рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 01 лютого 2018 року, яке набуло чинності 29 травня 2018 року, а позивач був поновлений на посаді судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області і з 13 вересня 2018 року по 01 квітня 2019 року працював на вказаній посаді та здійснював правосуддя. Цей факт, на думку ОСОБА_1 , підтверджує висновки суду першої інстанції про те, що його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади судді саме оскаржуваним рішенням ВРП від 14 березня 2019 року, а не поданням ВРЮ від 29 травня 2012 року, яке без розгляду ВРП не перешкоджало йому працювати на посаді судді. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що дисциплінарне стягнення застосовано до нього після спливу передбаченого законом строку, однак у цій частині рішення відповідача не містить відповідних мотивів.

21. У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просить відмовити ВРП у задоволенні апеляційної скарги.

22. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 оскаржено не було.

23. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ВРП підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

24. Позивач просив оскаржуване судове рішення залишити без змін з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

25. Указом Президента України від 31 серпня 2004 року № 1026/2004 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

26. Постановою ВРУ від 14 квітня 2010 року позивач обраний на посаду судді цього ж суду безстроково.

27. У січні 2012 року до ВРЮ надійшли заява ОСОБА_2 та депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_3 щодо порушення ОСОБА_1 норм законодавства під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4

28. 29 травня 2012 року ВРЮ прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

29. Підставою для ухвалення вказаного рішення стали допущені позивачем порушення норм чинного законодавства України під час розгляду в грудні 2011 року заяви ОСОБА_4 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

30. Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ, дії, вчинені суддею ОСОБА_1 , свідчать про його безвідповідальне ставлення до своїх службових обов`язків, умисне порушення ним вимог чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, що викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості. Дії судді спричинили позбавлення особи права на апеляційне оскарження судових рішень і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

31. 13 червня 2012 року за вихідним № 44/0/12-12 подання ВРЮ про звільнення судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді направлено до ВРУ.

32. Рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.

33. Постановою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року у справі № П/9991/419/12 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання рішення від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 незаконним - відмовлено.

34. 21 червня 2012 року питання про звільнення позивача з посади судді у зв`язку з порушенням присяги розглядалось на пленарному засіданні ВРУ. Відповідно до результатів поіменного голосування за звільнення з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги проголосував 221 народний депутат України при необхідних 226 голосах, тобто рішення прийнято не було.

35. 25 червня 2012 року ВРЮ повторно звернулась до ВРУ з поданням № 45/0/12-12 про звільнення позивача.

36. Постановою ВРУ від 05 липня 2012 року № 5126-VI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги судді.

37. Зазначена Постанова ВРУ оскаржена ОСОБА_1 у судовому порядку.

38. Постановою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРУ про визнання Постанови від 05 липня 2012 року № 5126-VІ незаконною.

39. У лютому 2013 року, не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року, ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, у якій скаржився: за статтею 6 Конвенції - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим і суперечило принципу незалежного й безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

40. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.

41. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

42. Суд установив порушення за пунктом 1 статті 6 Конвенції та зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109 - 131), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Також у рішенні Суд указав на те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166 - 167 та 173 - 85) Суд установив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, яке не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні й до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них. Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.

43. Вказане рішення набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

44. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), у якій просив скасувати вказане судове рішення та прийняти рішення про задоволення позову.

45. Верховний Суд України постановою від 07 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року; передав справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

46. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , Верховний Суд України виходив із того, що згідно з визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень ЄСПЛ, а також ураховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті у спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

47. У зв`язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ), на виконання пункту 5 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у новій редакції) позовну заяву передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

48. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 05 липня 2012 року № 5126-VI.

49. У березні 2018 року, не погодившись з рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року, позивач оскаржив його в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду. Також з апеляційною скаргою на вказане рішення звернувся представник ВРУ.

50. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року апеляційні скарги ВРУ та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року - без змін.

51. Наказом голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року № 12-к на виконання рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 лютого 2018 року скасовано наказ від 13 липня 2012 року № 13-к про відрахування судді ОСОБА_1 з 16 липня 2012 року зі штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги; визнано ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 13 вересня 2018 року.

52. 14 березня 2019 року ВРП ухвалила рішення № 757/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

53. Відповідач дійшов висновку, що з урахуванням змін у правовому регулюванні спірних правовідносин, які пов`язані з набранням чинності законами № 1401-VІІІ та № 1402-VІІІ, подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області підлягає розгляду та задоволенню ВРП.

54. Не погодившись із вказаним рішенням ВРП, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

55. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

56. Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції до набрання чинності Законом № 1401-VIII) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

57. Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у вказаній редакції) та пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ рішення від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12; далі - Закон № 22/98-ВР) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

58. Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР порушенням суддею присяги є:

- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

59. На підставі частини першої статті 100 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ рішення від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12; далі - Закон № 2453-VI) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

60. Частинами першою, другою та п`ятою статті 105 Закону № 2453-VI передбачено, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ. На підставі подання ВРЮ ВРУ приймає постанову про звільнення судді з посади.

61. Як установив суд першої інстанції, у січні 2012 року до ВРЮ надійшли заява ОСОБА_2 та депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_3 щодо порушення позивачем норм законодавства під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4

62. 29 травня 2012 року ВРЮ прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення позивача з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

63. Підставою для ухвалення вказаного рішення стали допущені позивачем порушення норм чинного законодавства України під час розгляду у грудні 2011 року заяви ОСОБА_4 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

64. Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ, дії, вчинені суддею ОСОБА_1 , свідчать про його безвідповідальне ставлення до своїх службових обов`язків, умисне порушення ним вимог чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, що викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості. Дії судді спричинили позбавлення особи права на апеляційне оскарження судових рішень і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

65. 13 червня 2012 року за вихідним № 44/0/12-12 подання ВРЮ про звільнення судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді направлено до ВРУ.

66. Рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.

67. Вищий адміністративний суд України постановою від 04 липня 2012 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання рішення від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 незаконним.

68. 21 червня 2012 року питання про звільнення позивача з посади судді у зв`язку з порушенням присяги розглядалось на пленарному засіданні ВРУ. Відповідно до результатів поіменного голосування за звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги проголосував 221 народний депутат України при необхідних для прийняття рішення про звільнення 226 голосах.

69. 25 червня 2012 року ВРЮ повторно звернулась до ВРУ з поданням № 45/0/12-12 про звільнення позивача.

70. Постановою ВРУ від 05 липня 2012 року № 5126-VI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги судді.

71. ОСОБА_1 оскаржив указану Постанову ВРУ в судовому порядку.

72. Вищий адміністративний суд України постановою від 04 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання Постанови від 05 липня 2012 року № 5126-VІ незаконною.

73. У лютому 2013 року, не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року, ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим і суперечило принципу незалежного й безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

74. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.

75. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

76. Вказане рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

77. У травні 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), у якій просив скасувати вказане судове рішення та прийняти рішення про задоволення позову.

78. Верховний Суд України постановою від 07 серпня 2017 року заяву позивача задовольнив частково: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року; передав справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

79. У зв`язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності Законом № 2147-VІІІ, на виконання пункту 5 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції вказаного Закону) позовну заяву передано до Касаційного адміністративного суду.

80. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 05 липня 2012 року № 5126-VI.

81. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року апеляційні скарги ВРУ та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року залишено без змін.

82. За висновками Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при вирішенні позову ОСОБА_1 не міг розглядати як підставу для визнання незаконною Постанови ВРУ № 5126-VII його претензії на дії та рішення ВРЮ, оскільки постановою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді визнано законним та не скасовано. Це рішення суду є чинним і на цей час.

83. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1401-VIII, яким внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

84. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону № 1401-VIII) в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

85. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП входить ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

86. Частиною другою статті 112 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

87. На підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

88. Таким чином, суддя звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, якщо до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ.

89. Оскільки після скасування Постанови ВРУ від 05 липня 2012 року № 5126-VІ подання ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-15 не було реалізоване та за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12), залишилось чинним, то ВРП, яка наділена правом звільняти суддів відповідно до наведених вище норм законодавства, правомірно розглянула вказане подання ВРЮ.

90. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді.

91. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

92. Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від її складу.

93. На підставі частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

94. Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

95. Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

96. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 14 березня 2019 року № 18 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 21 членами, які брали участь у його ухваленні.

97. Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

98. Оцінюючи рішення ВРП від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

99. Так,підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-15 про внесення подання про звільнення судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

100. Підставою для ухвалення вказаного рішення стали допущені позивачем порушення норм чинного законодавства України під час розгляду у грудні 2011 року заяви ОСОБА_4 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

101. ВРЮ у вказаному рішенні встановила, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 листопада 2009 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до виконавчого комітету Слов`янської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету, розпорядження міського голови, поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням.

102. Указані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишені без змін ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2010 року.

103. 14 червня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення у цій справі за нововиявленими обставинами, за результатами розгляду якої Слов`янський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 25 серпня 2010 року скасував рішення суду від 02 червня 2009 року в цій справі та призначив справу до розгляду в загальному порядку.

104. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2010 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4

105. 14 лютого та 16 травня 2011 року ОСОБА_4 звертався до суду із заявами про перегляд рішення суду від 29 вересня 2010 року за нововиявленими обставинами, втім, ухвалою суду від 11 травня 2011 року відмовлено в задоволенні заяви від 14 лютого 2011 року у зв`язку з порушенням строку звернення до суду, а ухвалою суду від 26 травня 2011 року відмовлено у відкритті провадження за заявою від 16 травня 2011 року, оскільки вже є ухвала суду про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрала законної сили.

106. 06 червня 2011 року ОСОБА_4 втретє звернувся до суду із заявою про перегляд рішення суду від 29 вересня 2010 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою суду від 12 червня 2011 року вказану заяву задоволено, однак скасовано рішення цього суду від 02 червня 2009 року, яке на той час вже було скасовано судом, а не рішення суду від 29 вересня 2010 року.

107. 15 вересня 2011 року ОСОБА_4 направив на адресу суду першої інстанції позовну заяву з уточненням позовних вимог, зазначивши відповідачем лише виконавчий комітет Слов`янської міської ради, та просив скасувати рішення виконавчого комітету, розпорядження міського голови, поновити його на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

108. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2011 року (суддя Дубановська І. Д.) позовні вимоги ОСОБА_4 з урахуванням їх уточнення були задоволені, однак зазначене судове рішення не набрало законної сили та було скасовано рішенням Апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2

109. 29 листопада 2011 року ОСОБА_4 вчетверте звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із заявою про перегляд рішення суду від 29 вересня 2010 року за нововиявленими обставинами, оскільки рішення суду за результатами розгляду його попередньої заяви від 06 червня 2011 року скасовано.

110. Ухвалою судді ОСОБА_1 від 26 грудня 2011 року скасовано рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2010 року за нововиявленими обставинами та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

111. Наступного дня, 27 грудня 2011 року, за заявою позивача ОСОБА_4 ухвалою судді ОСОБА_1 виключено в цій справі як відповідача ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що останній втратив повноваження міського голови на підставі рішення сесії міської ради від 10 листопада 2010 року. Зазначена ухвала суду від 27 грудня 2011 року хоча й оскаржувалася ОСОБА_2 в апеляційному порядку, однак його апеляційну скаргу ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 січня 2012 року було повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про її повернення, тому що таку подано на ухвалу суду, оскарження якої не передбачено законодавством.

112. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2012 року, постановленим під головуванням судді ОСОБА_1 , частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 : скасовано як незаконні рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 28 серпня 2006 року та розпорядження міського голови від 20 жовтня 2006 року № 724-р; поновлено ОСОБА_4 на посаді керівника Комунального підприємства «Регіональне управління капітального будівництва» на умовах контракту від 12 листопада 2001 року; стягнуто з виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 63 тис. 862 грн 15 коп.

113. Суд апеляційної інстанції не надав правову оцінку рішенню Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2012 року, оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 квітня 2012 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 з огляду на те, що ухвалою суду першої інстанції від 27 грудня 2011 року він був виключений як відповідач у справі, а ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2012 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 у зв`язку з відмовою останнього від поданої апеляційної скарги.

114. ВРЮ дійшла висновку, що при розгляді вказаної справи на порушення вимог статей 74, 365 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя ОСОБА_1 не повідомив відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи в судовому засіданні 26 грудня 2011 року, про що свідчить факт відсутності у матеріалах справи поштових повідомлень про вручення судових повісток, та на порушення вимог статті 169 ЦПК України, за відсутності будь-яких даних про належне та своєчасне повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи, розглянув подану ОСОБА_4 заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та постановив ухвалу про скасування рішення суду від 29 вересня 2010 року і призначив справу до розгляду на 29 грудня 2011 року.

115. Водночас на порушення вимог статті 168 ЦПК України 27 грудня 2011 року суддя ОСОБА_1 , не повідомивши належним чином учасників процесу про дату та час розгляду справи та не з`ясувавши їхньої думки щодо заявленого клопотання, задовольнив клопотання ОСОБА_4 від 26 грудня 2011 року та виключив ОСОБА_2 як відповідача, про що постановив відповідну ухвалу.

116. За висновками ВРЮ, у судді ОСОБА_1 не було правових підстав для вчинення такої процесуальної дії, оскільки можливість виключення особи як відповідача у цивільній справі взагалі не передбачена чинним процесуальним законодавством. Виключення у позапроцесуальний спосіб ОСОБА_2 як відповідача позбавило його права на оскарження постановленого у справі судового рішення.

117. Крім того, ВРЮ зауважила, що підстави перегляду рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2010 року, на які послався заявник ОСОБА_4 , за змістом не були нововиявленими згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством України, а були доводами, якими він міг обґрунтувати свої вимоги під час розгляду справи по суті.

118. Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ, дії, вчинені суддею ОСОБА_1 , свідчать про його безвідповідальне ставлення до своїх службових обов`язків, умисне порушення ним вимог чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, що викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості. Дії судді спричинили позбавлення особи права на апеляційне оскарження судових рішень і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

119. Указане рішення ВРЮ було предметом судового розгляду. Вищий адміністративний суд України постановою від 04 липня 2012 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання рішення від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 незаконним.

120. Це рішення Вищого адміністративного суду України мотивовано тим, що при розгляді заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами суддя ОСОБА_1 допустив чисельні порушення норм чинного законодавства України. Маючи статус професійного судді і значний досвід роботи в правозастосовчій галузі, ОСОБА_1 повинен був розуміти, що при вирішенні справи у зазначений спосіб не дотримуються гарантовані законом права та свободи ОСОБА_2 на участь у судових засіданнях, подання ним доказів і доведення перед судом їх переконливості.

121. За висновками Вищого адміністративного суду України, така поведінка ОСОБА_1 при виконанні професійних обов`язків викликає достатньо обґрунтовані сумніви в здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочить звання судді та наносить шкоду престижу судової влади.

122. Вищий адміністративний суд України погодився з висновоком ВРЮ про те, що суддею Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя допущено упередженість при розгляді цивільної справи, несумлінно виконано обов`язки судді, вчинено дії, що порочать звання судді, принижують авторитет судової влади. При цьому суд зауважив, що допущені ОСОБА_1 порушення за своєю суттю не просто порушують професійні стандарти, а є серйозним і неприпустимим діянням.

123. Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що ВРЮ, встановивши факти, які свідчили про порушення ОСОБА_1 присяги судді, прийняла рішення з дотриманням процедури його прийняття відповідно до Регламенту ВРЮ та в межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом № 22/98-ВР.

124. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

125. Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

126. Таким чином, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України факт порушення ОСОБА_1 присяги судді та правомірність рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12, яким внесено подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, не потребують доказування.

127. При цьому після набрання чинності рішенням ЄСПЛ від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 15073/13, позивач не звертався до повноважного суду із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року.

128. З прийняттям Закону № 1401-VIII та Закону № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились, оскільки не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинений суддею ОСОБА_1 дисциплінарний проступок.

129. Так, підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

130. Відповідно до пункту 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний факт допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

131. На підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

132. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВРП при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі та в межах визначених Конституцією та законами України повноважень.

133. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо порушення ВРП строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з таких міркувань.

134. На момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ у своєму рішенні від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 розцінила як порушення суддею присяги, норми законів України № 2453-VI та № 22/98-ВР не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

135. Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) було внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

136. Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

137. Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

138. Отже, після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

139. При цьому запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

140. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18.

141. Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені ним у грудні 2011 року.

142. 29 травня 2012 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ розглянула дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1 та прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

143. Як зазначено вище, законність цього рішення підтверджена постановою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року, яка набрала законної сили.

144. Таким чином, саме з прийняттям рішення від 29 травня 2012 року№ 748/0/15-12 ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ.

145. Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на ОСОБА_1 рішенням ВРЮ від 29 травня 2012 року№ 748/0/15-12 стягнення, а тому рішення відповідача від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю таке рішення є кадровим.

146. При цьому відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

147. Указаною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.

148. Таким чином, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосоване після спливу передбаченого законом строку.

149. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є помилковим.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

150. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

151. Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

152. Ураховуючи те, що висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не відповідають обставинам справи і, крім того, суд при вирішенні справи у вказаній частині позовних вимог порушив норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.

3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

Т. О. Анцупова Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко