Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/22/17

Провадження № 11-64сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,

Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., СаприкіноїІ.В., Ситнік О.М.,

Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_12 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 січня 2018 року (суддя-доповідач Смокович М.І.) у справі за позовом ОСОБА_12 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), Президента України Порошенка Петра Олексійовича (далі - Президент України) про скасування рішення та указу,

ВСТАНОВИЛА:

28 грудня 2017 року ОСОБА_12 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України та ВРП, у якому просив скасувати:

- рішення ВРП від 14 листопада 2017 року про внесення Президентові України подання про призначення на посаду суддів Верховного Суду двох кандидатів на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, а саме: на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - Стрелець Тетяни Геннадіївни та на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду - Погрібного СергіяОлексійовича (далі - Рішення);

- Указ Президента України від 14 грудня 2017 року № 417/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду» (далі - Указ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_12 зазначив про те, що Верховний Суд (як конституційний орган і як юридичну особу) утворено з порушенням Перехідних положень Конституції України в частині повноважень Президента України на утворення, ліквідацію і реорганізацію судів у порядку, встановленому законом до 31 грудня 2017 року, а також з порушенням вимог пункту 4 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» в частині строку утворення Верховного Суду та призначення суддів. Наслідком таких порушень, на думку позивача, є те, що Верховний Суд, який є найвищим судом у системі судоустрою України, не є «судом, встановленим законом» в тому значенні, як його роз'яснив Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков проти України». Позивач вважає, що це порушує його право на розгляд справ «судом, встановленим законом», гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та статтею 55 Конституції України.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 січня

2018 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_12 до ВРП та Президента України про скасування Рішення та Указу відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив із того, що позивач не обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовуються або будуть застосовуватися оскаржувані правові акти індивідуальної дії. Відсутність у позивача прав та/або обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваних Рішення та Указу не породжує у такої особи права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. За таких обставин суд дійшов висновку, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, і, керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відмовив у відкритті провадження.

Не погодившись із цим рішенням з підстави порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_12 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скарг та доповнення до неї, у яких просить скасувати зазначену ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направити справу для подальшого розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судуяк суду першої інстанції у цій справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_12 посилається на безпідставне застосування судом положення пункту 1 частини першої статті 170 КАС. Вважає, що суд на порушення статті 55 Конституції України, без урахування Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/201 (далі - Рішення КСУ № 19-рп/2011) щодо гарантованого права на звернення до суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, відмовив у відкритті провадження за його позовом.

Крім того, позивач вважає, що посилання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про відмову у відкритті провадження на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 15 липня 2014 року,

3 лютого 2015 року та 12 квітня 2017 року (справи №№ 21-273а14, 21-617а14,

21-3830а16 відповідно) щодо відсутності у позивача права на оскарження до суду Рішення та Указу, є помилковим.

Представник Президента України у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог ОСОБА_12, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що виникнення права у особи на судовий захист залежить від існування порушення, створення перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_12 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 січня 2018 року, а ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2018 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи представника Президента України, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ

№ 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Оскаржувані Рішення та Указ є правовими актами ненормативного характеру, тобто актами індивідуальної дії і стосуються призначення на посаду конкретних осіб, тобто виключно визначених у ньому суб'єктів, і встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до відповідних осіб, розраховані на одноразове застосування (призначення особи) і після реалізації вичерпали свою дію.

Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що відсутність у ОСОБА_12 прав чи обов'язків у зв'язку із ухваленням оскаржуваних Рішення та Указу не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

У зв'язку з наведеним Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваній ухвалі від 2 січня 2018 року дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_12 про скасування Рішення та Указу.

Міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків цього рішення.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що по суті суд прийняв правильне процесуальне рішення, тому немає підстав для скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 січня 2018 року.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241-246, 266, 292, 311, 315, 316, 321,

322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_12 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від

2 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. КнязєвСуддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська