П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 814/2307/18
Провадження № 11-1082апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - УМВС України в Миколаївській області) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року (суддя Марич Є. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року (у складі колегії суддів Шеметенко Л. П., Потапчука В. О., Семенюка Г. В.) у справі № 814/2307/18 за позовом Центрального районного центру зайнятості Миколаївської області (далі - Центр зайнятості) до УМВС України в Миколаївській області про стягнення коштів,
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року Центр зайнятості звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до УМВС України в Миколаївській області, у якому просив стягнути з УМВС України в Миколаївській області на свою користь незаконно виплачену допомогу по безробіттю ОСОБА_3 в сумі 2 тис. 790 грн 19 коп.
На обґрунтування позову зазначено, що відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ) зазначені кошти (допомога по безробіттю) підлягають поверненню працедавцем, оскільки ОСОБА_3 було поновлено на роботі за рішеннями суду, та їй компенсовано середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 28 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, позов задовольнив. Стягнув з УМВС України в Миколаївській області на користь Центру зайнятості кошти в сумі 2 тис. 790 грн 19 коп.
Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2017 року УМВС України в Миколаївській області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року й закрити провадження у справі, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір не є публічно-правовим.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону
№ 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, 06 листопада 2015 року згідно з наказом УМВС України в Миколаївській області № 321 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_3 звільнено з посади старшого інженера сектору мереж зв'язку аналізу та статистики відділу зв'язку за підп. «г» п. 64 (скорочення штату) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
12 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної та була зареєстрована як особа, що шукає роботу, і з цієї ж дати почала отримувати допомогу по безробіттю відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI) та Закону № 1533-III.
Під час перебування на обліку в Центрі зайнятості у грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом (справа № 814/4326/15) до УМВС України в Миколаївській області про скасування наказу від 06 листопада 2015 року № 321 о/с про її звільнення, за результатами розгляду якого суд задовольнив позов, поновив ОСОБА_3 на посаді та стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду набрало законної сили.
На підставі прийнятого рішення УМВС України в Миколаївській області наказом від 11 травня 2016 року № 8 о/с скасувало наказ від 06 листопада 2015 року № 321 о/с та поновило ОСОБА_3 на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку аналізу та статистики відділу зв'язку.
Разом з тим, згідно з розрахунковою довідкою ОСОБА_3 за період з 12 листопада 2015 року по 10 травня 2016 року виплачено допомогу по безробіттю в сумі 2 тис. 790 грн 19 коп.
09 вересня 2016 року Центр зайнятості надіслав на адресу УМВС України в Миколаївській області претензію № 07-3847 про зобов'язання сплатити заборгованість у сумі 2 тис. 790 грн 19 коп. згідно із ч. 4 ст. 35 Закону № 1533-III, яка виникла у зв'язку з поновленням ОСОБА_3 на роботі, однак цю претензію відповідач проігнорував.
Наведені вище обставини стали підставою для звернення Центру зайнятості до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом про стягнення з працедавця (УМВС України в Миколаївській області) витрат на виплату допомоги по безробіттю поновленому на роботі працівнику цієї установи.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції та заперечення на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
Згідно із ч. 2 цієї ж статті КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, законодавець визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.
Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Частиною 4 ст. 50 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, установлених законом.
Аналізуючи вказані норми, можна зробити висновок, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, разом з перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб суд повинен перевірити відповідність чинному законодавству рішення, дій чи бездіяльності самих суб'єктів владних повноважень.
Крім того, п. 5 ч. 4 ст. 50 КАСУкраїни, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю, і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як правова норма, що давала б право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
На обґрунтування заявлених у справі позовних вимог Центр зайнятості послався на ч. 4 ст. 35 Закону № 1533-ІІІ, якою передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.
Отже, спір про стягнення зазначеної у позові суми не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій.
При цьому відповідач у справі - УМВС України в Миколаївській області у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець поновленої на роботі за рішенням суду особи, якій було виплачено забезпечення та надано соціальні послуги, як безробітній відповідно до Закону № 1533-ІІІ.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних закономінтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Господарським судам підвідомчі спори між юридичними особами з інших підстав, які є способом захисту цивільних прав та інтересів юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПКУкраїни).
Спір про право, що виникає в силу визначеного Законом № 1533-ІІІзобов'язання, за наслідком прийняття судового рішення про поновлення на роботі працівника юридичної особи, яка не перебуває у відносинах владного підпорядкування щодо Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, є за своєю правовою природою господарсько-правовим і підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції.
Отже, доводи відповідача про те, що спір у справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є обґрунтованими.
Саме такий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 814/2595/16.
Таким чином, виходячи із спірних правовідносин та враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду встановила помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у цих правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а тому має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону
№ 2147-VIII) ухвалені в цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження - закриттю у зв'язку з неналежністю розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 357, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області задовольнити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року скасувати.
Провадження в адміністративній справі за позовом Центрального районного центру зайнятості Миколаївської області до управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про стягнення коштів - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук Д.А.Гудима О.С.Золотніков О.Р.Кібенко В. С Князєв Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська