Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.08.2020 року у справі №9901/224/20
Ухвала ВП ВС від 30.12.2020 року у справі №9901/224/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/224/20

Провадження № 11-441заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання неправомірним та скасування рішення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2020 року (судді Стрелець Т. Г., Шарапа В.

М., Стародуб О. П., Коваленко Н. В., Тацій Л. В. ),

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення ВРП від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України" (далі - рішення ВРП, спірне рішення).

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що в основу оскаржуваного рішення ВРП було покладено рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, яке прийняте з порушенням чинного на той час законодавства та не відповідає принципу незалежності суддів. Ці обставини, на думку позивача, встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України" та постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року. Отже, приймаючи оскаржуване рішення, ВРП посилалася на нікчемний з точки зору права акт, який не може впливати на права позивача.

Також позивач зазначив, що ВРП не є судом, установленим законом, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що випливає з положень пунктів 24,25 рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України". Цей висновок позивач мотивує тим, що норми Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - ~law23~) у частині підстав і порядку прийняття рішення про звільнення судді з посади не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися до подій, які мали місце у 2008-2011 роках. До того ж ~law24~ не передбачено порядку прийняття ВРП рішення про звільнення судді з посади після попереднього розгляду цього ж питання ВРЮ.

На переконання позивача, відповідач в оскаржуваному рішенні не обґрунтував питання про застосування строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на те, що відповідні події мали місце ще у 2008-2011 роках.

У відзиві ВРП заперечила проти позову, просила відмовити у його задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що вичерпний перелік підстав для скасування рішення відповідача про звільнення судді з посади визначений ~law25~, однак жодна із них не є правовою підставою позову.

Окрім того, спірне рішення є мотивованим, оскільки у ньому перелічені численні факти порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, допущення поведінки, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. Відповідач вважає, що з прийняттям Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law27~) характер наслідків для судді, який допустив вказані грубі порушення, не змінився, а отже, рішення ВРП про звільнення позивача є правомірним.

На думку ВРП, оспорюване у цій справі рішення вона ухвалила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначних частиною 6 статті 126 Конституції України. Фактичні обставини, які були підставою для прийняття такого рішення ВРП, встановлені рішенням ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги, яке є чинним. Оскільки наразі правом звільняти суддів наділена ВРП, вона правомірно розглянула згадане вище подання ВРЮ на підставі пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" ~law28~ та ухвалила рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

ВРП зауважила, що вона не притягувала позивача до відповідальності повторно за один і той самий проступок, оскільки вид відповідальності щодо ОСОБА_1 обрала ВРЮ своїм рішенням від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12. Відповідач по суті реалізував повноваження, якими був наділений парламент щодо суддів, обраних безстроково у процедурі звільнення судді.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 грудня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

22 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушує питання про скасування та ухвалення нового рішення - про задоволення його позовних вимог.

ОСОБА_1 вказує на формальний характер спірного рішення ВРП, яке, на його думку, не відповідає вимогам ~law29~, оскільки в цьому акті відповідача не надано конкретної оцінки діям судді, які б свідчили про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, а фактично продубльовано текст подання ВРЮ.

Позивач стверджує, що такого поняття, як "вчинення істотного дисциплінарного проступку", ані у 2008, ані у 2010 році не існувало й редакція Конституції України, чинна на той час, не передбачала такої підстави для звільнення судді.

Лише після внесення до Основного Закону України змін Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - ~law30~) статтею 126 Конституції України введено підстави для звільнення судді, зокрема, у зв'язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Позивач вважає, що ВРП, намагаючись при вирішенні питання про його звільнення з посади судді ототожнити поняття "вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді" та "порушення присяги судді", допустила хибне припущення, що не може бути покладене в основу жодного рішення.

На переконання позивача, ВРП, приймаючи спірне рішення, не мала жодних підстав застосовувати для його звільнення формулювання, викладене у пункті 3 частини 6 статті 126 Конституції України, оскільки допущені ним порушення мали місце у 2008-2011 роках і на той час такої підстави для звільнення судді з посади не існувало. Також, на думку позивача, не було підстав для звільнення його з посади судді за порушення присяги, оскільки на момент прийняття рішення відповідачем такої підстави для звільнення вже не існувало.

Позивач вказує, що ВРП свідомо проігнорувала норму Основного Закону України та в оскаржуваному рішенні обґрунтувала свою позицію виключно припущеннями та хибними тлумаченнями законодавства, застосувавши як підставу для його звільнення норму Конституції України, яка станом на момент допущення правопорушення не визнавала його таким правопорушенням.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2020 року - без змін. Відповідач вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, а судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з викладених у ній підстав, представник ВРП заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представника відповідача та позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини.

Указом Президента України від 30 вересня 1999 року № 1246/99 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Генічеського районного суду Херсонської області строком на п'ять років.

Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 21 квітня 2005 року № 2553-IV ОСОБА_1 обраний суддею Генічеського районного суду Херсонської області безстроково.

Рішенням від 24 січня 2021 року № 105/0/15-12 ВРЮ внесено подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади Генічеського районного суду Херсонської області за порущення присяги.

20 лютого 2012 року за № 10/0/12-12 ВРЮ внесено подання ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги судді.

Постановою ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-VІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді, на піставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України.

25 квітня 2012 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ, у якому просив: визнати незаконними дії ВРУ при розгляді подання ВРЮ від 24 січня 2012 року про звільнення його з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги та незаконною Постанову ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-IV "Про звільнення судді".

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову про визнання незаконними дій ВРУ при розгляді подання ВРЮ та незаконною Постанови ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-IV.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що розгляд подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України на пленарному засіданні ВРУ 12 квітня 2012 року провадився з дотриманням положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі - у редакції, чинній на на час прийняття ВРЮ рішення від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12; далі - ~law32~) та Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ. Послався суд і на те, що ВРУ не наділена повноваженнями перевіряти відомості, викладені у поданні ВРЮ.

Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, 29 листопада 2012 року ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, у якій скаржився:

- за статтею 6 Конвенції, посилаючись на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду;

- за статтею 8 Конвенції, посилаючись на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту ЄСПЛ.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 242/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; положення статті 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Рішення ЄСПЛ "Куликов та інші проти України", набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

У зв'язку із прийняттям ЄСПЛ зазначеного рішення, у лютому 2017 року позивач на підставі пункту 3 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС) подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року.

У заяві про перегляд рішення суду ОСОБА_1 порушував питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким просив визнати незаконною Постанову № 4640-IV та неправомірними дії ВРУ при розгляді подання ВРЮ. Посилався на підставу, передбачену пунктом 3 частини 1 статті 237 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме статей 6 і 8 Конвенції. Зокрема, вказував на Рішення ЄСПЛ "Куликов та інші проти України".

Постановою Верховного Суду України від 3 липня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1, Верховний Суд України виходив з того, що згідно із визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень ЄСПЛ, а також враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 березня 2018 року визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-IV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

При цьому рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги" не визнано протиправним і не скасовано.

2 вересня 2019 року ВРУ листом № 04-26/12-1 (149357) надіслала ВРП копію подання ВРЮ від 20 лютого 2012 року № 10/0/12-12 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області.

Згідно з повторним протоколом автоматизованого розподілу справи № 650/0/10-18 між членами ВРП від 16 травня 2019 року доповідачем щодо подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги визначено члена ВРП Іванову Л. Б.

Рішенням ВРП від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.

Підставою для ухвалення вказаного рішення стало те, що суддя ОСОБА_1 не дотримувався вимог законодавства, положень етики поведінки судді, що призвело до порушення права громадян на своєчасний та якісний розгляд справ; вибірково приймав справи до розгляду, цивільні та адміністративні справи, розподілені автоматизованою системою документообігу, повертав до канцелярії суду разом із заявами про самовідвід; неодноразово допускав зневажливе ставлення до суддів та працівників Генічеського районного суду Херсонської області; безпідставно не приймав справи до розгляду та самоусунувся від роботи, йдучи самовільно у відпустки, чим значно збільшив навантаження інших суддів Генічеського районного суду Херсонської області. Такі дії судді ОСОБА_1, на переконання ВРП, свідчать про пряме нехтування професійними обов'язками судді, порочать звання судді та завдають шкоди авторитету судової влади.

Відповідно до статей 6, 10 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів" (чинного на час вчинення дій суддею ОСОБА_1 за які його притягнуто до дисциплінарної відповідальності), при здійсненніправосуддя судді зобов'язані дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ, додержуватися службової дисципліни та розпорядку роботи суду, не допускати вчинків і будь-яких дій, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Присяга судді вимагає від нього чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим.

Згідно з ~law34~ суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді.

На підставі ~law35~ суддя присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Статтею 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ рішення від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, визначено, що порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення суддею дій, які порочать званнясудді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

У Кодексі професійної етики судді, затвердженому V з'їздом суддів України 24 жовтня 2002 року, закріплено, що зазначені в пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві. Так, суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, повинен старанно і неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні.

Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, такі дії позивача свідчать про нехтування своїми професійними обов'язками, порочать звання судді, завдають шкоди авторитету судової влади та означають порушення позивачем присяги судді.

Надаючи оцінку доводам учасників справи, наведеним на обґрунтування їхніх вимог, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

30 вересня 2016 року набрав чинності ~law37~, яким внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, а 5 січня 2017 року набрав чинності ~law38~, що визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції ~law39~) в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Згідно з ~law40~ до повноважень ВРП входить ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

~law41~ визначено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому ~law42~.

На підставі пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" ~law43~ матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності ~law44~ ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.

Таким чином, суддя звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України, якщо до набрання чинності ~law45~ ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ.

Після скасування Постанови № 4640-IV рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 не було реалізоване та залишилось чинним.

З прийняттям законів № 1401-VIII та № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов'язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

Отже, можна зробити висновок про те, що в разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених ВРУ за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді чи ні (порушення вимог закону, зокрема процедури, можуть мати місце в будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18.

У контексті обставин справи, яка розглядається, це означає, що визнання незаконною і скасування судом Постанови № 4640-IVзумовило відновлення стадії розгляду подання, внесеного ВРЮ відповідно до її рішення від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, а тому відповідне рішення ВРЮ не може вважатись реалізованим.

Подібний висновок викладений в пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 800/5/17.

Оскільки після 30 вересня 2016 року повноваженнями на звільнення судді, обраного безстроково, наділена ВРП, остання правомірно розглянула подання ВРЮ на підставі пункту 14 розділу ІІІ розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ~law46~ і ухвалила за ним спірне в цій справі рішення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання про звільнення позивача з посади судді та прийняття оскаржуваного рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не притягав позивача до відповідальності повторно (за одне й те ж порушення). Вид відповідальності щодо ОСОБА_1 уже обрала ВРЮ своїм рішенням від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12. Відповідач реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково), у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано ВРП.

Рішення ВРП від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 мотивоване тим, що рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги", в якому розглянуті та вирішені питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення ВРЮ подання про звільнення судді ОСОБА_1, є чинним і його перегляд, в тому числі щодо наявності та обґрунтованості підстав для внесення подання про звільнення, виходить за межі компетенції ВРП.

До того ж, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення ВРП, воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла такого висновку. Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді було рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року.

Приймаючи оскаржуване рішення, ВРП керувалася ~law47~.

Застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про порушення суддею присяги, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не встановлює порушення або відсутність порушень ОСОБА_1 присяги судді, а за своєю суттю таке рішення є кадровим.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, зокрема витягом з протоколу № 60 засідання ВРП від 28 липня 2020 року, у засіданні ВРП брали участь 13 її членів, тобто більшість від її складу; "за" звільнення позивача проголосували 13 членів ВРП, "проти" - 0.

Отже, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з наявних у справі матеріалів правильно встановив, що рішення ВРП від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 ухвалено повноважним складом цього органу та підписано всіма його членами, які брали участь у його ухваленні, воно достатньо вмотивоване та містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом.

З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2020 року задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно із частиною 1 статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. Князєв Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:В. В.

БританчукГ. Р. Крет Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор'єва Л. І. Рогач М. І.

ГрицівВ. М. Сімоненко Д. А. ГудимаІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаС. П. Штелик О. С.

Золотніков