Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2018 року у справі №761/5115/17
Постанова ВП ВС від 07.11.2019 року у справі №761/5115/17

Постанова

Іменем України

4 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 761/5115/17

Провадження № 14-391 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Всеукраїнської громадської організації "Євразійський народний союз" (далі - позивач) до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" (далі - ТзОВ "Сівер Україна"), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року, ухвалене суддею Піхур О. В., і постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.13 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати ОСОБА_1 та ТзОВ "Сівер Україна" усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням № 98 1-го поверху (кімната № 7) загальною площею 30,5 кв. м, розташованим у АДРЕСА_3 (далі - приміщення), шляхом надання фактичного доступу до цього приміщення.

2. Мотивував позов такими обставинами:

2.1. ТзОВ "Сівер Україна" є власником нежитлових приміщень, до яких на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2003 року входить і зазначене приміщення.

2.2.1 червня 2012 року позивач уклав із ТзОВ "Сівер Україна" договір оренди приміщення (далі - договір оренди). Остання пролонгація цього договору на термін до 1 червня 2017 року відбулась 30 квітня 2016 року за згодою сторін на підставі листа-повідомлення позивача від 30 квітня 2016 року. Договір оренди не розірваний і не визнаний недійсним у судовому порядку.

2.3. У приміщенні розташований офіс, в якому знаходяться всі документи позивача (оригінали статутних документів, архів тощо).

2.4.28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 силовим шляхом захопив приміщення та не допускає громадську організацію до користування ним. Через ці протиправні дії позивачеві створені перешкоди, що унеможливлюють виконання договору оренди, користування приміщенням і документами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3.27 листопада 2017 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким задовольнив позов.

4. Рішення суд першої інстанції мотивував так:

4.1.22 липня 2003 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 18/519, яким визнав за ТзОВ "Сівер Україна" право власності на приміщення площею 286,3 кв. м і 278,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (далі - нежитлові приміщення). Це судове рішення набрало законної сили.

4.2.18 січня 2005 року ТзОВ "Сівер Україна" зареєструвало право власності на нежитлові приміщення у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності за реєстровим номером № 5227-П.

4.3. Станом на 27 грудня 2016 року нежитлові приміщення зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року (далі - договір купівлі-продажу), що підтверджує надана представником ОСОБА_1 копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.4. Згідно з рішеннями Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2004 року у справах № 2-568; № 2-569 і № 2-570 задоволені позови ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Благодійної організації "Благодійний фонд "Християнський" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

4.5.6 серпня 2004 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області постановив ухвали, якими змінив спосіб і порядок виконання наведених вище судових рішень, а саме: визнав за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності кожного на 1/3 частину нежитлових приміщень № 102,97,98 на АДРЕСА_3.

4.6.7 вересня 2004 року на підставі цих ухвал ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали реєстраційні посвідчення.

4.7.27 вересня 2004 року ОСОБА_3 (який діяв особисто та як представник ОСОБА_5) і ОСОБА_4 уклали із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу. Право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення зареєстроване 4 жовтня 2004 року.

4.8.16 листопада 2004 року ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 серпня 2004 року були скасовані за нововиявленими обставинами; одночасно скасована реєстрація права власності нежитлових приміщень за ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_4

4.9. ТзОВ "Сівер Україна" правомірно володіє приміщенням.

4.10. Договір оренди є чинним; позивач має право користуватися орендованим приміщенням і вимагати від ОСОБА_1 усунення перешкод у такому користуванні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5.28 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

6. Постанову апеляційний суд мотивував так:

6.1. Під час розгляду справи суд першої інстанції не встановив обставин на підтвердження нікчемності договору оренди.

6.2. Оскільки договір оренди є дійсним, позивач має право користуватися приміщенням і вимагати усунення порушення його прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У березні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8.12 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Мотивував ухвалу тим, що ОСОБА_1 оскаржує рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. ОСОБА_1 мотивував касаційну скаргу так:

10.1. Суди не оцінили належно його доводи про нікчемність договору оренди та не врахували встановлені у справах № 826/1848/15 і № 826/20988/13-а преюдиційні обставини щодо права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення.

10.2. ОСОБА_1 як власник майна не порушував права позивача, який не повідомляв власника про бажання користуватися приміщенням.

10.3. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. Тому з урахуванням господарського характеру правовідносин сторін і суб'єктного складу учасників спору його слід розглядати за правилами господарського судочинства.

(2) Позиції інших учасників справи

11.7 травня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

12. Мотивує відзив так:

12.1. Співвідповідачем у справі № 761/5115/17 є ОСОБА_1 як фізична особа, а тому цю справу суди правильно розглянули за правилами цивільного судочинства.

12.2. Суди правильно застосували норми матеріального права.

12.3. Судовими рішеннями у справі № 761/44652/16-ц, які набрали законної сили, договір купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року визнаний недійсним. І в ОСОБА_1 вже нема жодного правовстановлювального документа на нежитлові приміщення.

12.4. Рішення судів у справах № 826/1848/15 і № 826/20988/13-а не мають стосунку до предмета спору у цій справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

14. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина 1 статті 15). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина 2 статті 30). Близькі за змістом приписи є у ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (частина перша статті 19, частина друга статті 48).

15. Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

16. ОСОБА_1, який оспорює правомірність користування позивачем приміщенням, у касаційній скарзі стверджує, що спір є господарським, і його слід розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки правовідносини сторін спору є господарськими, позивач є юридичною особою, а ОСОБА_1 - фізичною особою підприємцем.

17. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, надавав право на звернення до господарського суду юридичним особам ( ГПК України, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частина третя статті 21).

18. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (пункт 6 частини першої статті 20).

19. Згідно з частиною 1 статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

20. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу (далі - ГК) України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

21. Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

22. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина 1 статті 320 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

23. Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

24. Відповідно до частини 1 статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

25. Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до частиною 1 статті 128 ГК України.

26. Фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 50 ЦК України).

27. Відповідно до частини 3 статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

28. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

29. Наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц).

30. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 як фізична особа на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року набув цивільних прав на приміщення та, вважаючи себе власником останнього, вчинив дії щодо заволодіння ним.

31. Тобто, у спірних правовідносинах ОСОБА_1 не діє як підприємець. А тому за суб'єктним складом сторін спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Доводи щодо юрисдикції господарського суду, наведені у касаційній скарзі, є необґрунтованими.

(1.2) Щодо суті спору

32. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач набув речове право на приміщення на підставі чинного договору оренди, а ОСОБА_1 створює перешкоди у реалізації цього права. Під час розгляду справи суди не встановили обставин, які би підтверджували нікчемність цього договору, визнання його недійсним або розірвання сторонами.

33. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини 2 статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.

34. Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

35. З огляду на вказаний припис суд касаційної інстанції не може перевірити ті доводи касаційної скарги, які стосуються встановлення інших, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій, обставин справи, зокрема стосовно прав ОСОБА_1 на приміщення.

36. Оскільки, як встановили суди, позивач на підставі договору оренди правомірно володіє приміщенням, а ОСОБА_1 порушує це право позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими рішення судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову про усунення ОСОБА_1 перешкод позивачеві у користуванні приміщенням.

37. Проте задоволення позову про усунення іншим відповідачем - ТзОВ "Сівер Україна" - перешкод у користуванні позивачем приміщенням Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим. У задоволенні вимоги, звернутої до відповідача, який не має відповідати за позовом, суд має відмовити. Жодних обставин вчинення зазначених перешкод з боку ТзОВ "Сівер Україна", порушення ним умов укладеного з позивачем договору оренди суди першої й апеляційної інстанцій не встановили.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

38. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункти 1 і 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

39. Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

40. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 1 та 3 статті 412 ЦПК України).

41. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою: у частині задоволення позову до ТзОВ "Сівер Україна" рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року слід скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

(2.1) Щодо судових витрат

42. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на ОСОБА_1.

Керуючись частиною 1 статті 400, пунктами 1 і 3 частини 1 статті 409, частиною 1 статті 410, частинами 1 та 3 статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у частині задоволення позову до ТзОВ "Сівер Україна" скасувати; у цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ТзОВ "Сівер Україна".

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко Т. О. АнцуповаВ.

В. Пророк С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукО. М. Ситнік Ю. Л. ВласовО.

С. Ткачук М. І. ГрицівВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська Н. П. Лященко