Історія справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року

м. Київ

Справа № 9101/94335/2012

Провадження № 11-44зва18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Буц Т.А.,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська (далі - управління ПФУ) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні діїза заявою ОСОБА_4про переглядпостанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року, прийнятої цим судом у складі колегії суддів Сафронової С.В., Поплавського В.Ю., Чепурнова Д.В.,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо перерахунку їй як працюючому пенсіонеру у 2010 році пенсії на підставі частини четвертої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) із застосуванням визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 показника середньої заробітної плати за 2007 рік; зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії із застосуваннямпоказника середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, саме за 2009 рік, що передував року звернення за перерахунком пенсії; стягнути з управління ПФУ різницю в пенсії за минулий час та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська постановою від 30 травня 2011 року задовольнив позов у частині вимог щодо перерахунку пенсії, у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2012 року скасував рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції розглядав справу в порядку спрощеного провадження за статтею 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, тому апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції розглядав у письмовому провадженні і постанова цього суду оскарженню не підлягала.

13 листопада 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а саме у зв'язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судового рішення, заявник послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд), яке було ухвалене 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» та набуло статусу остаточного 27 вересня 2017 року (далі - Рішення).

Цим Рішенням було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) при вирішенні судом, зокрема, справи ОСОБА_4

З огляду на встановлене в Рішенні Суду порушення принципу рівності сторін, що призвело до порушення права позивача на справедливий судовий розгляд, ОСОБА_4 просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заява ОСОБА_4 розглядається за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 підтримав заяву про перегляд судових рішень та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів. Також просив суд висловитись щодо питання поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції в інтересах управління ПФУ, оскільки це питання буде ключовим під час нового апеляційного розгляду справи в разі задоволення заяви.

Представник відповідача не з'явився в судове засідання, про дату, час та місце якого його було належно повідомлено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши викладені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, узявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І).

Пунктом 1 статті 6розділу ІКонвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Статтею 7 КАС у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи апеляційним судом, передбачено здійснення правосуддя в адміністративних судах за принципом рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав і обов'язків, до яких, крім іншого, належить право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (стаття 49 КАС у згаданій редакції).

Відповідно до частини першої статті 190 КАС України в зазначеній редакції суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу.

За правилами частини другої цієї статті всі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвал, копії яких надсилаються особам, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до адміністративного суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом установленого судом апеляційної інстанції строку (частина перша статті 191 КАС).

У пункті 36 Рішення Суд повторює, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, та «Авотіньш проти Латвії» (Avotiņš v. Latvia) заява № 17502/07, пункт 119). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 - 18, від 06 лютого 2001 року).

Суд також зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні (рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня

2015 року) (у пункті 37 Рішення).

У пункті 38 Рішення Суд указав на те, що для забезпечення дотримання принципу рівності сторін заявники мали бути повідомлені про апеляційні скарги, подані у їхніх справах.

Як убачається з пункту 43 Рішення, не було доведено, що апеляційні скарги були вручені заявникам або що їх було повідомлено про ці скарги будь-якими іншими засобами. Таким чином, їх було позбавлено можливості надати свої зауваження щодо апеляційних скарг, поданих у їхніх справах. Це призвело до порушення принципу рівності сторін. Відповідно, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 44 Рішення).

За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон №3477-IV).

Частиною першою статті 1 Закону №3477-IVвизначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IVз метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частини третя згаданої статті Закону).

Як установлено у Рішенні Суду та підтверджується матеріалами справи, суд апеляційної інстанції не повідомив позивача ОСОБА_4 про відкриття апеляційного провадження у справі, не направив копію апеляційної скарги управління ПФУ для реалізації права позивача на подання своїх заперечень, як і копію постанови. Отже, оскаржувану постанову належить визнати прийнятою з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтями 7 і 10 КАС принципу рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Характер установлених Судом процедурних порушень під час апеляційного перегляду справи за позовом ОСОБА_4, які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу рівності сторін, ставлять під сумнів результат такого апеляційного перегляду.

Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Таким чином, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи може бути усунуто шляхом скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи до того самого суду для ухвалення судового рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Щодо адресованого суду в засіданні прохання представника позивача висловитися з приводу поновлення апеляційним судом управлінню ПФУ строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Обставини пропуску відповідачем процесуального строку й дотримання апеляційним судом вимог законодавства при його поновленні не були предметом перевірки Судом при ухваленні Рішення у справі «Лазаренко та інші проти України».

Тому Велика Палата, здійснюючи перегляд судового рішення у цій справі за виключними обставинами лише на підставі встановлених у Рішенні порушень, не може вирішувати питання (висловлювати думки) щодо обґрунтованості поновлення апеляційним судом строку на оскарження постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 344, 355, 356, 359, 368, 369, підпунктом 3 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС, Велика Палата Верховного Суду,

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Заяву ОСОБА_4 про перегляд судового рішення задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року скасувати, а справу передати на новий апеляційний розгляд до цього ж суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанова складена 16 лютого 2018 року.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук О.М. Ситнік Д.А. Гудима О.С.Ткачук В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко