ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 910/11574/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Переяслав-Хмельницького районного споживчого товариства на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 11.08.2016 Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016у справі№ 910/11574/16 Господарського суду міста Києваза позовом Переяслав-Хмельницького районного споживчого товариствадоКиївської обласної спілки споживчих товариств провизнання частково недійсним статутуза участю представників сторін:

позивача: Голік О.В.

відповідача: Мальчик Т.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Переяслав-Хмельницьке районне споживче товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної спілки споживчих товариств про визнання недійсними пунктів 1.3, 1.4 статуту Переяслав-Хмельницьке районного споживчого товариства, затвердженого рішенням загальних зборів (протокол № 1 від 08.04.1999), зареєстрованого 21.04.1999.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2016 у справі № 910/11574/16 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Шапрана В.В., Буравльова С.І.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Переяслав-Хмельницьке районне споживче товариство звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі № 910/11574/16, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судами було залишено поза увагою, що питання про входження позивача до Київської облспоживспілки не приймалося.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим і апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, відповідно до статуту Переслав-Хмельницького районного споживчого товариства (пункт 1.3 Статуту), затвердженого рішенням загальних зборів, оформлених протоколом № 1 від 08.04.1999, зареєстрованого 21.04.1999 (далі - Статут), райСТ на добровільних засадах входить до складу Київської обласної спілки споживчих товариств та має право вільного виходу з неї за рішенням зборів уповноважених райСТ, при обов'язковій участі повноважного представника облспоживспілки. При цьому згідно пункту 1.4 Статуту райСТ делегує Київській облспоживспілці, членом якої воно є, частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. Статуту управління товариством здійснюють загальні збори членів товариства та правління товариства. Вищим органом управління товариства являються загальні збори товариства, які проводяться у формі дільничних зборів пайовиків.

Посилаючись на те, що питання щодо входження Переяслав-Хмельницького районного споживчого товариства до Київської облспоживспілки загальними зборами позивача не приймалося, та, крім того, лише після входження до спілки, членом якої стає споживче товариство, останнє може делегувати спілкам частину повноважень та виконання окремих функцій, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі про визнання недійсними пунктів 1.3., 1.4. Статуту Переяслав-Хмельницького районного споживчого товариства як таких, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, яке регулює діяльність споживчої кооперації.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів, а Київська обласна спілка споживчих товариств не є належним відповідачем у даному спорі.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про споживчу кооперацію" первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Як визначено ч. 1 ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію", вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про споживчу кооперацію" споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств, і мають право вільного виходу з них. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. При цьому товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

Відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пунктів 13, 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов:

на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;

порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;

відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно з пунктом 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" № 4 від 25.02.2016 під час вирішення корпоративних спорів про визнання недійсними установчих документів господарські суди повинні виходити з того, що затвердження установчого документа є необхідною дією у процесі створення юридичної особи. Тому під час визначення підстав для визнання установчих документів недійсними господарським судам слід керуватися пунктом 2 частини першої статті 110 ЦК України. З урахуванням положень цієї норми підставами для прийняття рішення про визнання недійсними установчих документів є порушення закону, які не можуть бути усунуті. Такою підставою може бути відсутність в установчих документах тих відомостей, які згідно із законом повинні обов'язково в них міститися, зокрема, визначені статтями 88, 120, 134, 143, 151, 154 ЦК України, статтями 57, 82 ГК України, статтями 4, 51, 65, 67, 76 Закону України "Про господарські товариства", статтею 13 Закону України "Про акціонерні товариства"

Відповідно до пункту 5.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" № 4 від 25.02.2016 відповідачем у справі про визнання недійсним статуту, його частини або змін до нього є господарське товариство, а не його учасники.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанції про недоведеність позивачем факту порушення відповідачем його прав та охоронюваних законів інтересів, у зв'язку із чим суди правомірно відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Переяслав-Хмельницького районного споживчого товариства залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі № 910/11574/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Т. Козир