Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року Справа № 910/8293/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця"на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016у справі№ 910/8293/16Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця"доПублічного акціонерного товариства "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України"треті особи1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву; 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізнична аптека"пророзірвання договору та зобов'язання повернути майноза участю представників:

позивача: Безхутра К.О., дов. від 20.01.2017;

відповідача: Кузікова А.С., дов. від 10.01.2017;

третьої особи-1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-2: Безпала О.Г., дов. від 01.03.2017;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі №910/8293/16 (суддя - Смирнова Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Разіна Т.І., Рудченко С.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі №910/8293/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Третьою особою-2 надано пояснення по справі, в яких проти задоволення скарги заперечує, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи-1 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) 19.09.2003 укладений договір оренди нерухомого майна №ПЗ/Л-030001/НІН, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину будівлі Центрального вокзалу у 4-му касовому залі, площею 106,0м2, розміщене за адресою: м.Київ, Привокзальна площа, 1, що знаходиться на балансі вокзалу станції Київ-Пасажирський, вартість якого становить за експертною оцінкою, становим на 01.05.2003 - 1138238,00 грн. Майно передається в оренду з метою здійснення торгівлі продовольчими товарами підакцизної групи.

Відповідно до п.2.1 договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

На виконання умов договору, 19.09.2003 між сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв нерухоме майно - частину будівлі Центрального вокзалу у 4-му касовому залі, площею 106,0 м2, розміщене за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1.

Згідно з п.5.1 договору, Орендар зобов'язаний використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору.

В подальшому, між сторонами укладено додатковий договір від 01.07.2009 №1 про внесення змін до договору, яким, зокрема, внесено зміни в п.1.1 розділу 1 договору та викладено абзац 2 вказаного пункту в такій редакції: "Майно передається з метою здійснення торгівлі продовольчими товарами підакцизної групи".

Пунктом 6.6 договору сторони погодили, що Орендар має право передавати третім особам належні йому право оренди та інші права (повністю чи у певній частині) які випливають з цього договору, за попередньою згодою Орендодавця.

За ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством (п. 11.4 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 11.12.2014 №2/11-331 відповідач звернувся до Орендодавця з проханням погодити передачу в суборенду орендованого на підставі договору майна з метою розміщення: аптеки площею 53,0 м2; кафе (бару), що здійснює продаж товарів підакцизної групи площею 23, м2; Інтернет-кафе площею 19,0 м2 та торгівельного об'єкту з продажу товарів непродовольчої групи площею 11,00 м2.

У відповідь на зазначений лист, Орендодавцем в особі першого заступника начальника залізниці на адресу Орендаря направлено від 18.12.2014 лист №Н3-1-4/1835, в якому зазначено, що залізниця не заперечує щодо передачі в суборенду державного нерухомого майна, загальною площею 106,0 м2, що розташоване у 4-му касовому залі Центрального залізничного вокзалу, а саме: 53,0 м2 з метою розміщення аптеки, 23,0 м2 з метою розміщення кафе (бару) з правом продажу товарів підакцизної групи товарів, 19,0 м2 з метою розміщення Інтернет-кафе, 11,0 м2 з метою розміщення торгівельного об'єкту з продажу товарів непродовольчої групи.

Посадовими особами та відповідальними працівниками з питань оренди виробничого підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" за участю представника Регіонального відділення ФДМУ по місту Києву, 15.03.2016 проведено обстеження майна, орендованого за вищезазначеним договором, наслідком чого є складений акт, яким встановлено, що майно використовується не за призначенням, встановленим умовами договору.

За змістом акту від 15.04.2016, вбачається, що відповідне майно передане в суборенду іншим підприємствам для здійснення господарської діяльності - під розміщення аптеки (ТОВ "Залізнична аптека" вивіска "Аптека № 1 Доброго дня") близько 50,0 м2; під розміщення інтернет-кафе - 16,50 м2; під реалізацію непродовольчих товарів (мобільні аксесуари) - 6,50м2; продовольчі товари з правом продажу товарів підакцизної групи близько 30,0м2; крім того, в приміщенні інтернет-кафе, згідно з прейскурантом та рекламною вивіскою відбувається реалізація аудіо та відео продукції (орендна ставка - 18%).

Аналогічний акт обстеження орендованого майна складений також 07.06.2016.

Звертаючись з позовом, позивач, посилаючись на положення ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.783 ЦК України, вважає наявність підстав для розірвання вищенаведеного договору, посилаючись на акти обстеження від 15.04.2016 та 07.06.2016.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з положень ЦК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

В свою чергу, за змістом ч.2 ст.22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст.774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Врахувавши положення вищенаведеного законодавства України, а також зміст п. 6.6 договору і листування між сторонами стосовно можливості передання спірного орендованого майна в суборенду (листи від 11.12.2014 №2/11-331, від 18.12.2014 №Н3-1-4/1835), колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Орендодавцем погоджено можливість передання в суборенду орендованого на підставі договору майна загальною площею 106,0 м2, що розташоване у 4-му касовому залі Центрального залізничного вокзалу, а також погоджено цільове використання даного майна - з метою розміщення аптеки, кафе (бару) з правом продажу товарів підакцизної групи товарів, Інтернет-кафе, торгівельного об'єкту з продажу товарів непродовольчої групи.

При цьому, надані позивачем акти обстеження від 15.04.2016 та 07.06.2016 лише підтверджують, що орендоване майно використовується за призначенням, погодженим листом від 11.12.2014 №2/11-331, що вірно досліджено та з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, суди обґрунтовано визначились, що оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення Орендарем умов договору, які в розумінні вищезазначених положень ЦК України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" можуть бути підставою для розірвання договору оренди, тому вимоги позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна від 19.09.2013 №ПЗ/Л-030001/НІН та зобов'язання відповідача повернути нерухоме майно задоволенню не підлягають.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Посилання скаржника на те, що лист ДТГО "Південно-Західна залізниця" від 18.12.2014 №Н3-1-4/1835 підписаний не уповноваженою на те особою є помилковим, оскільки судами попередніх інстанцій під час розгляду справи було досліджено повноваження особи, якою підписаний даний документ та встановлено відсутність доказів перевищення зазначеною особою своїх повноважень при підписанні цього листа.

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі №910/8293/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА