Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 917/15/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Палій В.В. (доповідач) і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВЕЛИКА КРУЧА", с. Велика Круча Полтавської області,

на рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2015

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.06.2015

зі справи № 917/15/15

за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (далі - ПАТ "Лубнигаз"), м. Лубни,

до публічного акціонерного товариства "ВЕЛИКА КРУЧА" (далі - ПАТ "ВЕЛИКА КРУЧА"), с. Велика Круча Полтавської області,

про визнання недійсними частин господарського договору.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Борецька О.Л. предст. (дов. від 21.04.2015), Пльотка П.Ю. -предст. (догов. від 15.05.2015)

відповідача - Гордієнко Ю.П. предст. (дов. від 09.02.2015)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Лубнигаз" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до ПАТ "ВЕЛИКА КРУЧА" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання недійсними частин договору від 03.01.2014 № 8-ПК-П на постачання природного газу за регульованим тарифом (далі - Договір) у зв'язку з їх невідповідністю вимогам чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.03.2015 у справі № 917/15/15 (суддя Гетя Н.Г.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 (судді Сіверін В.І. -головуючий, Терещенко О.І., Россолов В.В.), позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПАТ "ВЕЛИКА КРУЧА" просить судові акти попередніх інстанцій скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в позові. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ПАТ "Лубнигаз" у відзиві просило судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги частково з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 03.01.2014 ПАТ "Лубнигаз" та ПАТ "ВЕЛИКА КРУЧА" укладено Договір, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач - оплачувати постачальнику вартість послуг з постачання газу (вартість газу і наданих послуг) у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором;

- згідно з пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2014. Договір діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за надані постачальником послуги з постачання газу - до повного виконання споживачем своїх зобов'язань за цим договором;

- як передбачено пунктом 3.3 Договору, витрати і втрати газу розраховуються відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за № 570/7891, та Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за № 571/7892, та оформлюються окремим додатком до договору;

- у відповідності до пункту 10.3 Договору додатки до договору: додаток № 1 "Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання", додаток № 2 "Договірні обсяги постачання природного газу", додаток № 3 "Розрахунок питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу" є невід'ємними частинами Договору;

- зазначений Договір підписано відповідачем із зауваженнями, а саме: без урахування додатку № 3 до договору, яким передбачено порядок здійснення розрахунку питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу. Додаток № 3 до договору також підписано відповідачем із зауваженням, згідно з яким відповідач не погодився з розрахунком питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами та зазначив про здійснення ним оплати за показниками лічильника.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними частин Договору (зауваження відповідача до Договору) у зв'язку з їх невідповідністю положенням Закону України від 08.07.2010 № 2467-VI "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.09.2011 № 1580 "Про затвердження Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом" (чинна станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з приписами статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини третьої статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас у відповідності до приписів статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини другої статті 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

За змістом частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.09.2011 № 1580 затверджено Типовий договір на постачання природного газу за регульованим тарифом. Суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, зобов'язано привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом до 1 січня 2012 року.

Враховуючи викладене, для правильного вирішення спору у даній справі судам належало:

- встановити, чи є укладення договору на постачання природного газу за регульованим тарифом обов'язковим для сторін на підставі закону, або чи є сторона - постачальник за Договором визнаним монополістом на відповідному ринку товарів (робіт, послуг);

- у залежності від наведеного з'ясувати, чи передавав позивач у визначений законодавством строк неврегульовані розбіжності за Договором до суду, відповідно, чи вважаються пропозиції відповідача прийнятими позивачем, а Договір укладеним у редакції пропозицій відповідача;

- дослідити, чи відповідав укладений сторонами Договір (за умови встановлення, що останній є укладеним) вимогам Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом (у редакції станом на час його укладення);

- з'ясувати, чи існують підстави вважати, що правочин був би вчинений і без включення до нього частин, які оспорюються позивачем;

- чи містять оспорювані позивачем частини Договору істотні умови такого Договору, відповідно, чи вплине вирішення спору на його укладеність (з урахуванням того, що визнання недійсним Договору у відповідних частинах не призведе до автоматичної дії Договору у відповідних частинах у редакції, яка була запропонована позивачем).

Не встановивши обставин, які являють собою істотну складову предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції тим самим припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВЕЛИКА КРУЧА" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 зі справи № 917/15/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Палій

Суддя В. Харченко