Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 913/498/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуприватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"на постанову та на рішенняДонецького апеляційного господарського суду від 28.03.2016 року господарського суду Луганської області від 23.02.2016 рокуу справі господарського судуЛуганської областіза позовомдочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доприватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"простягнення 16 709 817,54 грн. в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Мицько Р.М.,- відповідача:не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі - ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот") про стягнення 16 709 817,54 грн. - 3 % річних, нарахованих за період з 27.04.2011 року по 06.02.2013 року.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Луганської області від 23.02.2016 року (суддя: Драгнєвіч О.В.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 16 709 817,54 грн. 3% річних та 68 820,00 грн. судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2016 року (колегія суддів у складі: Стойка О.В. - головуючого, суддів: Бойченко К.І., Радіонова О.О.) рішення місцевого господарського суду від 23.02.2016 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2016 року та рішення господарського суду Луганської області від 23.02.2016 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позовних вимог у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення 16709817,54 грн. 3% річних, нарахованих позивачем на підставі ст. 625 ЦК України за період з 27.04.2011 року по 06.02.2013 року у зв"язку з простроченням виконання відповідачем своїх грошових зобов"язань за договором поставки природного газу №06/11-48 від 28.01.2011 року в частині оплати вартості отриманого за цим договором природного газу у січні -березні 2011 року.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, судами встановлено наступне.

28.01.2011 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (покупець) укладено договір №06/11-48 поставки природного газу, відповідно до умов якого постачальник зобов"язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити.

Порядок розрахунків за договором встановлений у п.4.1 цього договору, за яким остаточний розрахунок за спожитий природний газ здійснюється за актом приймання-передачі (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місцем поставки.

На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу протягом січня-березня 2011 року природний газ на загальну суму 1316023445,02 грн., який відповідачем лише частково у сумі 1 003 000 000,00 грн. оплачений. В результаті чого утворилась заборгованість за поставлений природний газ перед позивачем у розмірі 313 023 445,02 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11).

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою її застосування є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 27.04.2011 року по 06.02.2013 року у зв"язку з простроченням виконання відповідачем своїх грошових зобов"язань за договором поставки природного газу №06/11-48 від 28.01.2011 року щодо оплати отриманого від позивача у січні-березні 2011 року природного газу.

Колегія суддів також відзначає, що розглядаючи заявлені позовні вимоги суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги мирову угоду укладену між сторонами у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) та затверджену ухвалою господарського суду Луганської області віл 19.11.2015 року, як підставу для відмови у стягненні заявленої суми 3% річних, оскільки виходячи зі змісту укладеної мирової угоди, вона не є в розумінні ст. 604 ЦК України новацією зобов"язань за договором поставки природного газу №06/11-48 від 28.01.2011 року щодо оплати отриманого від позивача у січні-березні 2011 року природного газу, а лише визначає порядок виконання рішення суду у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) в частині вимог про стягнення основного боргу та судових витрат без зміни предмета зобов"язання та способу його виконання. Отже, мирова угода вона не припиняє додаткові зобов"язання, пов"язані з первісними і її дія не поширюється на правовідносини сторін у спірний період. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що сторонами не вносились будь-які зміни щодо строків та порядку оплати відповідачем вартості отриманого природного газу за договором поставки природного газу №06/11-48 від 28.01.2011 року і мировою угодою не вирішувалось питання щодо 3% річних, нарахованих позивачем у зв"язку з прострочення виконання відповідачем своїх зобов"язань за спірний в даній справі період.

Посилання скаржника на наявність обставин непереборної сили (події на території Луганської області) щодо виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором поставки природного газу №06/11-48 від 28.01.2011 року, з посиланням на сертифікат Торгово-промислової палати України від 02.09.2015 року №4979, в якому визначено початок дії непереборної сили - 16.04.2014 року, як на підставу для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов"язань за договором №06/11-48 від 28.01.2011 року та відмови у задоволені даного позову, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи період нарахування 3% річних (27.04.2011 року по 06.02.2013 року), стягнення яких є предметом спору у даній справі, правову природу 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, а також те, що наявність непереборної сили, початок дії якої - 16.04.2014 року жодним чином не могла вплинути на прострочення боржника, яке мало місце ще до початку настання обставин непереборної сили.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, прийнятими при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2016 року та рішення господарського суду Луганської області від 23.02.2016 року у справі №913/498/13-г залишити без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду Луганської області від 23.02.2016 року.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді Б.М.Грек

Н.М.Нєсвєтова