Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 916/3599/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення від та на постанову відГосподарського суду Одеської області 30.05.2016 Одеського апеляційного господарського суду 20.12.2016у справі№ 916/3599/15Господарського судуОдеської областіза позовомОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Автотюнінг"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5простягнення частки в майні товариства

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача - третьої особи повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

28.08.2015 ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Автотюнінг" про стягнення: вартості майна Товариства відповідно до його участі у Товаристві у розмірі 29127,71грн.; інфляційних втрат у розмірі 8476,16 грн.; 3% річних у розмірі 2621,49 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.05.2016 у справі № 916/3599/15 (колегія суддів у складі: Цісельський О.В. - головуючий суддя, судді Рога Н.В., Степанова Л.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 (колегія суддів у складі: Будішевська Л.О. - головуючий суддя, судді Мишкіна М.А., Таран С.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 916/3599/15, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

20.03.2017 до Вищого господарського суду України від ОСОБА_4 надійшло клопотання, в якому останній зазначив, що підтримує свою касаційну скаргу та просить судове засідання провести без його участі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) ГПК України.

Відповідно статті 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи (т. 1 а. с. 53) спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, підписаним суддею Господарського суду Одеської області Цісельським О.В., місцезнаходженням відповідача є: 65088, місто Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 95.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що всі процесуальні документи судом першої інстанції направлялись відповідачу на адресу: 65043, місто Одеса, вул. Комарова, 10. При цьому, дані процесуальні документи поверталися підприємством зв'язку з посиланням на причину повернення: "організація не зареєстрована" (т. 1 а. с. 49, 58, 88, 99, 114, 121, 132, 157, 175, 178, 209).

До того ж, як вбачається із матеріалів справи, відповідач не приймав участь у розгляді даної справи в суді першої інстанції.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду, не виявив даних порушень місцевим господарським судом норм процесуального права.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції також не направляв процесуальні документи на адресу відповідача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 65088, місто Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 95.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку про неналежне повідомлення відповідача судами попередніх інстанцій про час та місце розгляду справи, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст.11110 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Крім того, статтею 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Відповідно до частини 2 статті 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно з частиною 3 статті 148 ЦК України спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Згідно зі статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Відповідно до частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. За змістом частини 1 статті 66 та статті 139 Господарського кодексу України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що несплата вартості експертизи та ненадання відповідачем необхідних документів унеможливили проведення судової економічної експертизи для визначення вартості частки майна ОСОБА_4 у Товаристві з обмеженою відповідальністю Фірми "Автотюнінг".

Разом з тим, як вище встановлено судом касаційної інстанції ненадання відповідачем необхідних документів для проведення судової економічної експертизи стало наслідком неналежного його повідомлення судами про розгляд даної справи.

Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу судів попередніх інстанцій на те, що у разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів. Аналогічним чином суд має діяти в разі повернення матеріалів справи з експертної установи через несплату вартості експертизи (така правова позиція викладена в п. 23 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про те, що ОСОБА_4 не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів фактичного внесення ним своєї частки в статутний фонд товариства, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, залишили поза увагою та правовим аналізом п. 4.4 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Автотюнінг", яким передбачено, що кожен із учасників зобов'язаний внести до дня державної реєстрації товариства не менше 30% матеріального або грошового внеску до статутного фонду.

Разом з тим, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не надав будь-якої оцінки доказам, витребуваним ухвалами від 07.10.2015 та від 16.04.2016.

В свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не усунув наведені порушення допущені місцевим господарським судом.

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 916/3599/15.

Справу № 916/3599/15 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ