Історія справи

Постанова ВГСУ від 27.11.2014 року у справі №910/14653/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року Справа № 910/14653/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Моноліт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 рокуу справі№ 910/14653/13господарського судуміста Києваза позовомПриватного підприємства "Моноліт"доМіністерства оборони Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби Українипровідшкодування вартості безпідставно набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:Март'янова Н.В. дов .№ 220/511/д від 29.10.2013 року,- третьої особи:не з'явився,- прокуратури:Яговдік С.М. посвідчення № 029909 від 23.10.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємств "Моноліт" (далі за текстом - ПП "Моноліт") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі за текстом - МО України) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державної казначейської служби України про відшкодування вартості безпідставно набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем подано заяву про часткову зміну підстави позовних вимог (доповнення позовних вимог), в якій просив стягнути з відповідача відшкодування вартості безпідставно набутого майна у розмірі 6 146 612, 13 грн., відшкодування фактично зроблених витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною у розмірі 516 732, 67 грн. та відшкодування вартості фактично зроблених витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096, 14 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/14653/13 позовні вимоги ПП "Моноліт" задоволено частково: стягнуто з МО України на користь ПП "Моноліт" грошові кошти у розмірі 6 146 612, 13 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року у справі № 910/14653/14 апеляційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/14653/14 скасовано частково, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ПП "Моноліт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року, а рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/14653/14 залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.11.2014 року № 03-05/3094 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/14653/13, у зв'язку з завершенням двотижневої підготовки у Національній школі суддів України судді Ходаківської І.П. та виходом із відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

27.11.2014 року на адресу Вищого господарського суду України надійшла телеграма від приватного підприємства "Моноліт", в якому останній заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегія суддів касаційної інстанції залишила без задоволення з огляду на обмеженість строку касаційного розгляду скарги передбаченого ст. 1118 Господарського процесуального кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що договір № 227/ДБ-179Буд від 22.11.2006 року є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем були виконані, а відповідачем не оплачені роботи з будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, на загальну суму 6 146 612, 13 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає його помилковим з огляд на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 22.11.2006 року ПП "Моноліт" та МО України уклали договір підряду на будівництво 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса № 227/ДБ-179Буд, згідно п. 1.4. якого його предметом є те, що замовник доручає генпідряднику, а генпідрядник зобов'язується відповідно до проектної документації, чинних нормативно-правових актів (Державних будівельних норм, правил, стандартів тощо) у галузі будівництва і експлуатації об'єктів житлового призначення та умов договору збудувати об'єкт, ввести його в експлуатацію та передати об'єкт замовнику (у загальнодержавну власність в оперативне управління замовника), а замовник зобов'язується прийняти від генпідрядника закінчені роботи з будівництва об'єкта та оплатити їх у визначеному договором порядку.

Положеннями п. 3.1. вказаного Договору сторони погодили, що договірна ціна робіт з будівництва об'єкта, в тому числі - з вартістю витрат на будівництво житлового будинку з інженерними мережами та благоустроєм, не враховуючи витрат замовника, складає суму 25 052 000, 00 грн. з ПДВ, за рахунок коштів загального та спеціального фонду Державного бюджету України.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що додатковою угодою № 6/179 від 16.12.2010 року сторони визнали, що станом на 01.01.2010 року за рахунок коштів Державного бюджету України було профінансовано 989 512, 00 грн. Фінансування об'єкту в 2010 році складає 19 653 000, 00 грн. Залишок фінансування об'єкту у сумі 4 409 488, 00 грн. буде здійснюватися у 2011 році.

Відповідно до пп. б) п. 4.2. Договору замовник зобов'язаний своєчасно відповідно до умов Договору здійснювати фінансування будівництва об'єкта.

Згідно п. 17.7. Договору якщо судовим рішенням у договір внесено зміни або його розірвано, він вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності відповідним рішенням, якщо інше не встановлено рішенням суду.

Так, судами досліджено, що рішенням господарського суду Одеської області від 01.06.2011 року у справі № 3/17-1772-2011, яке набрало законної сили 14.06.2011 року, за позовом ПП "Моноліт" до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та МО України договір № 227/ДБ-179Буд від 22.11.2006 року було розірвано.

Також, судами досліджено, що звертаючись до суду, позивач зазначив, що власником об'єкту незавершеного будівництва згідно умов договору є замовник. Станом на день звернення до суду першої інстанції акт повернення будівельного майданчика МО України сторонами не підписано, збитки та витрати генпідрядника замовником не компенсовано, а тому позивач просить суд відшкодувати вартість безпідставно набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн., що становить вартість будівельних робіт неоплачених відповідачем.

Положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов договору у період з 2007 року по 2008 рік позивачем виконувалися роботи з будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, однак, у зв'язку з обмеженим бюджетним фінансуванням сторонами вносилися зміни до умов договору в частині строків та обсягів фінансування будівництва спірного об'єкта, зокрема додатковою угодою № 6/179 від 16.12.2010 року.

Частиною 5 ст. 844 Цивільного кодексу України закріплено, що підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Так, судами досліджено, що в зв'язку з істотним зростанням вартості підрядних робіт та відмовою МО України від укладення додаткової угоди до договору в частині збільшення договірної ціни, позивач звернувся до суду із вимогою про розірвання договору і рішенням господарського суду Одеської області від 01.06.2011 року у справі № 3/17-1772-2011, яке набрало законної сили 14.06.2011 року, за позовом ПП "Моноліт" до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та МО України, договір було розірвано.

Вказане рішення суду мотивоване тим, що замовником будівництва не було надано згоду на збільшення вартості підрядних робіт, що було необхідним у зв'язку з істотним зростанням цін після укладення такого договору.

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України закріплено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Так, місцевим господарським судом вказано, що у період з листопада 2007 року по квітень 2008 року позивачем були виконані роботи з будівництва об'єкту нерухомого майна на загальну суму 6 146 612, 13 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт № № 1-6 за 2013 рік форми КБ-2 та довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за 2013 рік форми КБ-3.

Однак, у зв'язку з відсутністю на таких доказах підпису уповноваженою особи відповідача, судом було визнано необхідність призначення у справі будівельно-технічної експертизи з метою встановлення дійсного обсягу та вартості виконаних позивачем робіт, а також їх відповідність проектній документації та вимогам державних будівельних норм.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи було встановлено, що фактично виконані роботи відповідають вказаним актам приймання виконаних робіт № № 1-6 за 2013 рік форми КБ-2 та довідці про вартість виконаних підрядних робіт за 2013 рік форми КБ-3, та становлять 6 146 612, 13 грн.; ринкова ціна виконаних позивачем робіт станом на липень 2013 року становить 6 146 612,13 грн.

Так, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що позивачем були виконані, а відповідачем не оплачені роботи з будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, на загальну суму 6 146 612, 13 грн.

При цьому, з урахуванням змісту ст. 876 Цивільного кодексу України та відсутності в умовах договору інших положень, місцевий суд прийшов до висновку, що власником об'єкта будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, є саме МО України, а тому, внаслідок розірвання договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму грошових коштів у розмірі 6 146 612, 13 грн., розрахованих як вартість виконаних, але не оплачених робіт за таким договором, оскільки правова підстава володіння такими коштами відпала.

Дійсно, договір № 227/ДБ-179Буд від 22.11.2006 року є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

В той же час, місцевий господарський суд встановивши, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються положеннями про договір підряду, помилково застосував до спірних правовідносин норми ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Главою 83 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Положення ст. 1212 Цивільного кодексу України регулюють випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Положеннями ст. 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України закріплено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Положеннями ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України в постанові від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13.

Згідно ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями п. 17.8. Договору сторони погодили, що сторона, з вини якої розривається договір, зобов'язана компенсувати іншій стороні витрати і збитки, зумовлені цими обставинами, за винятком випадків розірвання договору з вини іншої сторони. Документи для здійснення кінцевих розрахунків при розірванні договору пред'являються зацікавленою стороною протягом 15 днів з моменту прийняття рішення про розірвання договору. Протягом 15 днів після отримання необхідних документів і розрахунків іншою стороною проводиться оплата витрат і збитків, зумовлених розірванням договору.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено та не заперечується сторонами, що позивач після розірвання договору не звертався до відповідача для проведення остаточних розрахунків.

Однак, звертаючись до суду позивач просить на підставі ст. 1213 Цивільного кодексу України відшкодувати йому вартість безпідставно набутого відповідачем майна, при цьому, позивач не визначає, яке саме майно було безпідставно набуте відповідачем.

Судами досліджено,що позивач з однієї сторони зазначає, що відповідач в результаті розірвання договору набув у власність об'єкт незавершеного будівництва за який не здійснив оплати, з іншої сторони позивач вказує, що він виконав будівельні роботи на суму 6 146 612, 13 грн., за які відповідач не розрахувався.

Проте, положення ст. 1213 Цивільного кодексу України першочергово передбачають відшкодування (повернення) майна в натурі.

Судами досліджено, що позивачем не обґрунтована неможливість повернення майна в натурі.

Так, апеляційною інстанцією досліджено, що визначаючи вартість несплачених відповідачем будівельних робіт у якості безпідставно набутого відповідачем майна, позивач і місцевий господарський суд зазначають, що вартість даних робіт становить 6 146 612, 13 грн., оскільки як зазначалося вище, ціна вказаних робіт була встановлена на підставі висновку експерта станом на липень 2013 року, при цьому роботи були виконані в 2007 - 2008 роках.

Отже, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про те, що між сторонами у даному випадку виник спір оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт, а не відшкодування вартості безпідставно набутого майна.

Таким чином, колегія суддів касаційної погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачеві вартості набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн., а тому позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлялась вимога про стягнення з відповідача вартості відшкодування фактично зроблених витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною у розмірі 516 732, 67 грн. та відшкодування вартості фактично зроблених витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096, 14 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірно висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування витрат фактично є вимогами про стягнення з відповідача збитків на загальну суму 826 828, 81 грн.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Так, судами встановлено, що в обґрунтування підстав для звернення до суду із даною вимогою позивач вказує на те, що відповідачем не було підписано акт приймання-передачі будівельного майданчика, у зв'язку з чим позивач змушений був нести витрати на електроенергію, водопостачання та охорону такого будівельного майданчика.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до п. 17.8. Договору сторона, з вини якої розривається договір, зобов'язана компенсувати іншій стороні витрати і збитки, зумовлені цими обставинами, за винятком випадків розірвання договору з вини іншої сторони. Документи для здійснення кінцевих розрахунків при розірванні договору пред'являються зацікавленою стороною протягом 15 днів з моменту прийняття рішення про розірвання договору. Протягом 15 днів після отримання необхідних документів і розрахунків іншою стороною проводиться оплата витрат і збитків, зумовлених розірванням договору. У той же строк генпідрядник передає замовнику будівельний майданчик, а також залишки матеріальних цінностей, які генпідрядник придбав за власні кошти і не може використати для виконання робіт по інших договорах, якщо замовник погоджується оплатити генпідряднику вартість залишків матеріальних цінностей.

Вказаним пунктом договору передбачено обов'язок з повернення будівельного майданчику, який покладений саме на генпідрядника - позивача.

Судами попередніх інстанцій не встановлено належних доказів на підтвердження факту звернення позивача до МО України з метою підписання акту приймання-передачі будівельного майданчику, а також відмови відповідача від його підписання.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність вини відповідача у тому, що з моменту розірвання Договору будівельний майданчик, на якому проводилися роботи з будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, не був йому переданий та знаходився у користуванні позивача.

Також, судами, в порядку ст.ст. 32, 33 ГПК України, не встановлено факту понесення позивачем витрат на заявлену до стягнення суму.

Відповідно до ст. 1160 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

Господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено доказів повідомлення відповідача про понесення витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096, 14 грн., що з урахуванням приписів ч. 2 ст. 1160 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат позивачу.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем вини відповідача, розміру заявлених до стягнення збитків та наявність причинно-наслідкового між діями (бездіяльністю) МО України та понесеними витратами, що в сукупності виключає можливість задоволення позивних вимог про стягнення з відповідача витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною у розмірі 516 732, 67 грн. та витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096, 14 грн. у зв'язку з чим обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про відшкодування фактично зроблених витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною та відшкодування вартості фактично зроблених витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Моноліт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року у справі № 910/14653/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року у справі № 910/14653/13 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко