Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Справа № 914/3216/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ТД Леопрінт"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р.у справі№914/3216/13 господарського суду Львівської областіза позовомТОВ "ТД Леопрінт"доПАТ "Кредобанк"простягнення 380241,97грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача : Сопільняк Д.В. (дов. б/н від 20.03.2014р.);

від відповідача : не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.10.2013р. у справі №914/3216/13 (суддя Синчук М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. (судді: Матущак О.І., Дубник О.П., Скрипчук О.С.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ТОВ "ТД Леопрінт" просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 22.10.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. у справі №914/3216/13 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального права, зокрема, ч.2 ст. 11, ч.1 ст. 510, ч.1 ст. 511, ч.1 ст. 638, ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки кредитний договір №441/ЗЛ від 29.09.2009р., укладений між відповідачем і Дудою С.І., не створює для позивача будь-яких зобов'язань, а п.4.3 вказаного договору не підлягає застосуванню через його нікчемність.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

29.09.2009р. між ВАТ "Кредобанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (банк), та Дудою С.І. (позичальником) було укладено кредитний договір №441/ЗЛ, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти (надалі - кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з п.2.1 договору банк видає позичальнику кредит в сумі 1848329,28грн. на строк до 28.09.2022р.

Відповідно до п. 2.2 договору кредит видається для погашення частини простроченої заборгованості ТОВ "Леопрінт", згідно кредитного договору 130 від 16.05.2006р. на ПЛФ ВАТ "Кредобанк".

Відповідно до п. 2.6 договору кредит видається позичальнику в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, з подальшим спрямуванням коштів для погашення частини простроченої заборгованості ТОВ "Леопрінт" згідно кредитного договору 130 від 16.05.2006р. на ПЛФ ВАТ "Кредобанк" в порядку та строки, встановлені додатком №1 до цього договору

Згідно з п.4.3 договору сплата кредиту, процентів, інших платежів за цим договором може здійснюватися третіми особами у випадках, не заборонених законодавством України або передбачених окремими договорами.

Відповідно до п.7.1 договору він набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.

В період з листопада 2010р. по грудень 2011р. позивач регулярно перераховував на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 376807,47грн. за платіжними дорученнями №2146 від 30.11.2010р. на суму 37270,00грн.; №2285 від 30.12.2010р. на суму 37920,95грн.; №567 від 04.05.2011р. на суму 36369,00грн.; №664 від 01.06.2011р. на суму 37002,65грн.; №816 від 12.07.2011р. на суму 36403,00грн.; №912 від 03.08.2011р. на суму 36703,00грн.; №1013 від 31.08.2011р. на суму 11849,00грн.; №1014 від 01.09.2011р. на суму 9000,00грн.; №1019 від 06.09.2011р. на суму 15751,77грн.; №1200 від 30.09.2011р. на суму 11849,00грн.; №1208 від 03.10.2011р. на суму 23631,11грн.; №1340 від 31.10.2011р. на суму 11849,00грн.; №1346 від 01.11.2011р. на суму 24235,35грн.; №1495 від 01.12.2011р. на суму 35124,64грн.; №1581 від 29.12.2011р. на суму 11849,00грн. з зазначенням в розділі "Призначення платежу" погашення кредиту згідно кредитного договору №441/зл від 29.09.2009р. та договору поруки від 30.11.2010р.".

20.08.2013р. ТОВ "ТД Леопрінт" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ПАТ "Кредобанк" про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 376807,47грн. та суми нарахованих згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України збитків від інфляції та 3% річних у розмірі 3434,50грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги було обґрунтовано помилковим перерахуванням грошових коштів на користь відповідача, оскільки позивач вважав, що між ним і відповідачем було укладено договір поруки від 30.11.2010р., за яким позивач взяв на себе зобов'язання відповідати перед відповідачем за неналежне виконання Дудою С.І. зобов'язання за кредитним договором №441/ЗЛ від 29.09.2009р. (насправді ж такий договір поруки не укладався).

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що: по-перше: здійснення позивачем на користь відповідача протягом тривалого періоду багаторазових платежів з призначенням платежу на виконання конкретного існуючого кредитного договору свідчить про наявність правових підстав для виконання зобов'язання позивачем; по-друге, можливість виконання зобов'язання третьою особою не заборонено нормами чинного законодавства і передбачено п.4.3 Кредитного договору №441/ЗЛ від 29.09.2009р. (згідно з яким сплата кредиту, процентів, інших платежів за цим договором може здійснюватися третіми особами) і в цьому випадку відповідно до ст. 528 Цивільного кодексу України кредитор (відповідач) зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою; по-третє, доводи позивача про нікчемність п. 4.3 кредитного договору №441/ЗЛ від 29.09.2009р. є безпідставними, оскільки вищевказаний кредитний договір було укладено у відповідності з вимогами чинного законодавства та принципом свободи договору, передбаченим ст. 627 Цивільного кодексу України; по-четверте, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 06.09.2013р. позичальник за кредитним договором №441/ЗЛ від 29.09.2009р. Дуда С.І. є одним з засновників позивача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову законними і обґрунтованими з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення грошових коштів в сумі 376807,47грн., помилково перерахованих протягом року на рахунок відповідача, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, та збитків від інфляції та 3% річних.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарськими судами встановлено, матеріалами справи підтверджено і позивачем не заперечується, що протягом тривалого часу (з листопада 2010р. по грудень 2011р.) позивач здійснював на користь відповідача багаторазові платежі з призначенням платежу на виконання існуючого кредитного договору №441/ЗЛ від 29.09.2009р.

Господарськими судами також встановлено і матеріалами справи підтверджено, що вищевказаний кредитний договір було укладено між відповідачем і Дудою С.І. (який є одним з засновників позивача) з метою погашення частини простроченої заборгованості ТОВ "Леопрінт" згідно кредитного договору №130 від 16.05.2006р.

З огляду на викладене, враховуючи, що можливість виконання зобов'язання третьою особою не заборонена нормами чинного законодавства і передбачена умовами п.4.3 кредитного договору, висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для перерахування спірних грошових коштів на користь відповідача і зобов'язання відповідача відповідно до ст. 528 Цивільного кодексу України прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства.

Апеляційний господарський суд цілком правомірно зазначив, що, виконавши зобов'язання за боржника (Дуду С.І.), позивач набув статус кредитора на підстав п.4 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України (згідно з якою кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою).

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Господарський процесуальний кодекс України визначає коло осіб, які вправі звертатися до господарських судів.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Матеріали справи свідчать, що позивач протягом тривалого часу (з листопада 2010р. по грудень 2011р.) добровільно реалізовував своє право сплачувати кредит за іншу особу, не заборонене законом і передбачене п.4.3 кредитного договору №441/ЗЛ від 29.09.2009р., якому відповідало зобов'язання відповідача прийняти платіж.

Доводи касаційної скарги про відсутність у позивача зобов'язань за кредитним договором №441/ЗЛ від 29.09.2009р. не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, як було зазначено вище, позивач скористався своїм правом сплачувати кредит за іншу особу.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. у справі №914/3216/13 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "ТД Леопрінт" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. у справі №914/3216/13 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. у справі №914/3216/13 - без змін.

Головуючий К. Грейц

Судді: С. Бакуліна

О. Глос