Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 910/11383/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Суддів:Мирошниченка С.В., Алєєвої І.В., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністюна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 р.у справі№ 910/11383/13 господарського суду міста Києваза позовомФірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністюдоКиївського міського територіального Відділення Антимонопольного комітету Українипровизнання недійсним рішення

За участю представників:

позивача:Случак О.О.;відповідача:Клюсова Т.М.;

ВСТАНОВИВ:

Фірма "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю (далі - фірма "Т.М.М.") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК) від 28.03.2013 р. № 14/-01-П "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" (далі - рішення № 14/-01-П).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2013 р. (суддя Марченко О.В.) у справі № 910/11383/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 р. (судді: А.І. Мартюк, Л.П. Зубець, Р.І. Самсін) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Фірма "Т.М.М." звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням № 14/-01-П від 28.03.2013 р. Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України:

- визнано, що фірма "Т.М.М." протягом періоду з 01.06.2011 р. до 21.02.2013 р. займала монопольне (домінуюче) становище на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах будинків, які знаходяться на балансі (обслуговуванні) позивача на території міста Києва, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливими за умов існування значної конкуренції на цьому ринку, з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента (пункт 1 резолютивної частини);

- визнано дії позивача, які полягають укладенні із мешканцями будинку № 26 по пр. К. Комарова договорів про надання послуг, редакція яких не відповідає типовим договорам, затвердженими постановами КМУ № 529 і № 630, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах будинків, які знаходяться на балансі (обслуговуванні) фірми "Т.М.М." на території міста Києва, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливими за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (пункт 2 резолютивної частини);

- зобов'язано позивача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом приведення договорів про надання послуг у відповідність до типових договорів, затверджених постановами КМУ № 529 і № 630 (пункт 3 резолютивної частини);

- за вчинене порушення накладено на позивача штраф у сумі 68 000 грн. (пункт 4 резолютивної частини).

Не погоджуючись з відповідним рішенням позивач звернувся до місцевого господарського суду та обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відділенням АМК не дотримано визначеної законодавством процедури визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку; не враховано, що Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядженням АМК від 05.03.2002 р. № 49-р (далі - Методика), не передбачає можливості обмежувати ринок товару межами однієї юридичної особи при наявності на такому ринку інших суб'єктів господарювання, що можуть надавати аналогічні послуги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що редакція договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг, укладених фірмою "Т.М.М." з власниками квартир у будинку, що знаходиться на балансі позивача, не відповідає редакції типових договорів, затверджених Постановами КМУ № 630 і № 529.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, а саме:

неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 2 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, зокрема, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

У пунктах 15.4 і 15.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" зазначено, що обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Монопольне (домінуюче) становище фірми "Т.М.М." з часткою 100% на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах відповідних будинків, споруд і територій, які знаходилися на балансі фірми "Т.М.М.", з'ясовано відділенням АМК і не спростовано позивачем шляхом подання ним відповідних належних і допустимих доказів. Так, відділенням АМК встановлено, що позивач протягом періоду з 01.06.2011 р. по 21.02.2013 р. був однією житлово-експлуатаційною організацією, яка здійснювала обслуговування будинку № 26 по пр. К. Комарова.

Посилання позивача на наявність на ринку інших суб'єктів господарювання, які можуть надавати інші послуги, вірно не прийняті судами до уваги, оскільки на час виникнення спірних правовідносин у даній справі в будинку № 26 по пр. К. Комарова не існувало таких осіб, він перебував на балансі фірми "Т.М.М." та обслуговувався саме останньою.

Отже, касаційний суд погоджується з висновком суддів попередніх інстанцій про те, що у споживачів послуг, які надаються позивачем, відсутня альтернативна можливість отримання цих послуг від інших суб'єктів господарювання, а фірма "Т.М.М." займає монопольне (домінуюче) становище на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, теплопостачання, водопостачання та водовідведення із часткою 100 відсотків.

Пунктом 2 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Частинами першою і другою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах; учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 21 названого Закону виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч. 1 статті 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

За приписами частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

При розгляді справи №19-01/02.13 відділенням АМК встановлено, що фірмою "Т.М.М." укладено договори, зокрема, від 03.06.2011 р. № 77ж/КМ 26-11, від 11.08.2011 р. № 123ж/КМ 26-11, від 01.09.2011 р. № 134ж/КМ 26-11, від 12.09.2011 р. № 149ж/КМ 26-11, від 01.10.2011 р. № 164ж/КМ 26-11.

Суди встановили, що наведені договори є комплексними; з аналізу змісту таких договорів вбачається, що:

виконавець має право обмежити або припинити надання послуг власнику у разі порушення ним умов (підпункт 2.3.5 пункту 2.3 кожного з договорів);

порушення споживачем строків оплати, встановлених в пункті 3.1 договору, більше 60 днів є підставою для зупинення надання позивачем послуг (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 кожного з договорів).

Частиною третьою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що комунальні послуги надаються споживачам безперебійно.

Отже, суди вірно зазначили, що висновок відділення АМК про те, що редакція договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг, укладених фірмою "Т.М.М." з власниками квартир у будинку, що знаходиться на балансі позивача, не відповідає редакції типових договорів, затверджених Постановами КМУ №630 і №529, а за умов існування значної конкуренції на ринку надання житлово-комунальних послуг на території м. Києва споживачі мали б можливість відмовитися від послуг фірми "Т.М.М." та обрати послуги іншого суб'єкта господарювання, підтверджується матеріалами даної справи.

Враховуючи вищевикладене, Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що за таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави, передбачені статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", для визнання недійсним рішення № 14/-01-П.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суд ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст.ст. 83, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 р. у справі № 910/11383/13 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: І.В. Алєєва

В.І. Картере