Історія справи

Постанова ВГСУ від 23.04.2014 року у справі №5011-62/14934-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 5011-62/14934-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мирошниченка С.В.,

суддів: Євсікова О.О.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" - Краглевича В.В.,

Київської міської ради - не з'яв.,

Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Кадієвського І.І.,

Головного управління Держземагенства у місті Києві - не з'яв.,

ДП "Центр державного земельного кадастру" в особі Київської міської філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" - не з'яв.,

Державного агентства земельних ресурсів України - Сьомочкіної О.С.,

Державної реєстраційної служби України - не з'яв.,

Головного управління юстиції у місті Києві - не з'яв.,

прокурора - Гудименко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Головного управління Держземагенства у місті Києві

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013

та на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2013

у справі № 5011-62/14934-2012

за позовом Закритого акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"

до 1) Київської міської ради,

2) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

3) Головного управління Держземагенства у місті Києві,

4) Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Київської міської філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру",

5) Державного агентства земельних ресурсів України,

6) Державної реєстраційної служби України,

7) Головного управління юстиції у місті Києві

про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (далі перейменоване в ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод") звернулося до господарського суду з позовними вимогами (уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги) про:

- визнання за набувальною давністю за ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" права власності на земельну ділянку площею 12,7330 га, кадастровий номер 8000000000:90:178:0002, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, що розташована в урочищі "Острів Жуків" на Столичному шосе (16-й км, затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва, план та опис меж земельної ділянки - відповідно до координат, меж, плану та опису меж, визначених у технічній документації № 25/05 від 25.05.2012 із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка виконана ТОВ "Консалтінг-Кадастр-Інвест" (далі - земельна ділянка);

- зобов'язання Державного агентства земельних ресурсів України здійснити державну реєстрацію земельної ділянки за ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод";

- зобов'язання Державного агентства земельних ресурсів України видати ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" як власнику витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку;

- зобов'язання Державної реєстраційної служби України здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (право власності) за ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" на земельну ділянку;

- зобов'язання Головного управління юстиції у місті Києві здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (право власності) за ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" на земельну ділянку;

- зобов'язання Головного управління юстиції у місті Києві видати ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" як власнику свідоцтво про право власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження) на земельну ділянку площею.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2013 (суддя Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 (колегія суддів у складі: суддя Гончаров С.А. - головуючий, судді Тищенко О.В., Чорна Л.В.), позов задоволено частково. Визнано за набувальною давністю право власності ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" на земельну ділянку площею 12,7330 га, кадастровий номер 8000000000:90:178:0002, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, що розташована в урочищі "Острів Жуків" на Столичному шосе (16-й км, затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва, план та опис меж земельної ділянки - відповідно до координат, меж, плану та опису меж, визначених у технічній документації № 25/05 від 25.05.2012 із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка виконана ТОВ "Консалтінг-Кадастр-Інвест". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах Заступник прокурора міста Києва та Головне управління Держземагенства у місті Києві просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2013 в частині задоволення вимог про визнання за набувальною давністю права власності позивача на оспорювану земельну ділянку та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову; в іншій частині провадження у справі припинити. В обґрунтування касаційних скарг відповідачі стверджують, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень не правильно застосовано положення ст.ст. 34, 80 ГПК України, ст. 334 ЦК України, ст.ст. 9, 78, 791, 82, 116, 119 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційні скарги такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 12.01.1960 виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 50 "Про висновки обміру земель, що знаходяться в користуванні підприємств, організацій та установ м. Києва", яким постановлено затвердити представлені міським бюро технічної інвентаризації матеріали обміру земель, що знаходяться у користуванні підприємств, організацій і установ м. Києва та постановлено зареєструвати загальну площу землі 1536,7 га по угіддях згідно з додатком № 1;

- вказаним рішенням також вирішено видати акт на право користування землею землекористувачам згідно з додатком № 2, провести реєстрацію землекористувачів у державну книгу реєстрації землекористувань;

- згідно з додатком № 1 до рішення № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих до Київської ремонтно-експлуатаційної бази було віднесено землі загальною площею 167,46 га. Відповідно до додатку № 2 до вказаного рішення Київську ремонтно-експлуатаційну базу було внесено до переліку землекористувачів, яким вирішено видати акт на право користування землею;

- ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" є правонаступником прав і обов'язків Київської ремонтно-експлуатаційної бази, якій було надано земельну ділянку в користування згідно з рішенням № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, що підтверджується статутами Орендного підприємства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод", Колективного підприємства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" та Закритого акціонерного товариство "Київський суднобудівний-судноремонтний завод";

- відповідно до п. 1.1 статуту ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" в новій редакції, який було затверджено 20.09.2012 позачерговими загальними зборами товариства (протокол № 23) та зареєстровано 27.09.2012 державним реєстратором Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Закрите акціонерне товариство "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" створене на підставі рішення установчих зборів засновників (протокол № 1 від 07.10.1993) шляхом перетворення (реорганізації) суб'єкта підприємницької діяльності - Колективного підприємства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод", яке, при цьому, є правонаступником Організації орендарів Київського суднобудівного-судноремонтного заводу;

- згідно з п. 3.2 статуту позивач є правонаступником прав та обов'язків Київської ремонтно-експлуатаційної бази (Ремонтної бази флоту), відомості про яку містяться в рішенні № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про висновки обміру земель, що знаходяться в користуванні підприємств, організацій та установ м. Києва";

- згідно з технічною документацією № 25/05 із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована у урочищі "Острів Жуків" на Столичному шосе (16 км, затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:90:178:0002), яка розроблена 25.05.2012 ТОВ "Консалтінг-Кадастр-Інвест" (ліцензія серії АГ № 579228), земельна ділянка ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" площею 12,7330 га входить до складу земель загальною площею 167,46 га, які виділені Київській ремонтно-експлуатаційній базі (на теперішній час - Публічне акціонерне товариство "Київський суднобудівний-судноремонтний завод") згідно з рішенням № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про висновки обміру земель, що знаходяться в користуванні підприємств, організацій та установ м. Києва";

- відповідно до листа Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-387/47427 від 26.11.2008 документи, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою на о. Жуків, кадастровий номер 90:178:002, не зареєстровані.

Звертаючись з вимогами про визнання за набувальною давністю за ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" права власності на земельну ділянку позивач посилався на те, що він відкрито володіє спірною землею з моменту прийняття рішення № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про висновки обміру земель, що знаходяться в користуванні підприємств, організацій та установ м. Києва", яким, зокрема, вирішено: видати акт на право користування землею площею 167,46 га Київській ремонтно-експлуатаційній базі; провести реєстрацію землекористувачів (позивача) у державну книгу реєстрації землекористувань. У цьому зв'язку позивач просив визнати на ним за набувальною давністю право власності на спірну земельну ділянку.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з ст. 82 цього кодексу юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Згідно з ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Тобто, згідно з положеннями ст. 119 Земельного кодексу України, норми цієї статті застосовуються виключно до фізичних осіб, які є громадянами України. Юридичні особи право власності на земельну ділянку в порядку цієї статті Земельного кодексу не набувають. Відповідні положення відсутні також і в інших статтях Земельного кодексу України, а будь-яких спеціальних Законів України з цього приводу законодавцем не приймалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Одним з таких природних ресурсів є земля, з приводу набуття права власності за набувальною давністю на яку і заявлено позов у даній справі.

Певний порядок набуття прав на земельну ділянку для юридичних осіб за набувальною давністю не встановлений Земельним кодексом України, який є спеціальним законом в сфері регулювання земельних відносин, а приписи ст. 82 Земельного кодексу України прямо передбачають можливість виникнення у юридичних осіб права власності на земельні ділянки "з інших підстав, передбачених законом".

З огляду на викладене та зважаючи на те, що ст. 344 ЦК України застосовується при набутті права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей, у тому числі, належать земельні ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню загальні норми, які містяться в ст. 344 ЦК України.

Отже, враховуючи зміст вказаних вимог ЦК України, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, у тому числі і на земельну ділянку, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, безтитульність, відкритість та безперервність володіння; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Судами встановлено, що в період, коли позивачем було отримано у володіння спірну земельну ділянку, земельні відносини в Українській Соціалістичній Радянській Республіці, були врегульовані постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Ради народних комісарів Української соціалістичної радянської республіки "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.09.1925 (в редакції від 23.10.1925), відповідно до п. 1 якої усі землі з лісами й зеленими насадженнями, берегова смуга й водяний простір у межах міської смуги й смуги містечок знаходяться в загальному віданні органів комунального господарства, крім земель спеціального призначення, що знаходяться під виключним зарядом урядництв і установ, за якими ці землі закріплені встановленим порядком.

Згідно з п. 3 вказаної постанови землі й водяний простір у межах міської смуги й смуги містечок використовують органи комунального господарства такими способами: а) віддають їх на певних умовах державним і громадським установам, підприємствам, організаціям чи поодиноким особам; б) або віддають їх у даремне громадське користування, або в) безпосередньо їх експлуатують. Міські землі й землі містечок органи комунального господарства віддають у користування різним установам, підприємствам і особам на підставі договорів оренди й договорів про право забудівлі, а в належних випадках - на підставі постанов законодавчих органів і відповідного виконавчого комітету (п. 4 постанови від 23.09.1925).

Положеннями п.п. 6-7 вказаної постанови також передбачено, що усі без винятку земельні й лісові дільниці в межах міської смуги й смуги містечок належить реєструвати. Реєстрацію земельних дільниць покладається на органи комунального господарства й відомості, які містяться в актах реєстрації й у виданих з них витягах і викопійовках, мають приймати всі установи й особи як правдиві доти, доки противне не буде доведено у судовому порядку. Порядок реєстрації земельних дільниць у містах і містечках і плату за її переведення встановлюється окремим законом. Усі землі в цілому належить реєструвати загальною площею в межах міської смуги й смуги містечок в актах поземельної реєстрації, яку провадять органи Народного Комісаріату Земельних Справ УСРР, для чого органи комунального господарства повинні скласти план міським землям і землям містечок з експлікацією в 2-х примірниках, що з них один переховується у належному земельному відділі.

В той же час, як встановлено господарськими судами, сторонами у справі не подано доказів оформлення акта на право користування землею площею 167,46 га Київській ремонтно-експлуатаційній базі та проведення реєстрації позивача як землекористувача у державній книзі реєстрації землекористувань (що прямо передбачено положеннями рішення № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих).

Отже, незважаючи на те, що фактично земельна ділянка була надана в розпорядження позивачу, стверджувати про те, що позивач став законним користувачем спірної земельної ділянки на підставі цього рішення не вбачається можливим, оскільки позивач не набув ані права власності, ані права користування землею внаслідок прийняття рішення № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих з огляду на відсутність у нього відповідного правоустановчого документу.

Володіння позивачем спірною земельною ділянкою є безтитульним, тобто таким, що не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності (титули), внаслідок чого господарські суди дійшли висновку про застосування до спірних відносин ст. 344 ЦК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Суди дійшли висновку про добросовісне заволодіння Київською ремонтно-експлуатаційною базою спірною земельною ділянкою, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.

Крім того, 25.05.2012 на замовлення позивача спеціалізованою організацією - Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтінг-Кадастр-Інвест" - було розроблено технічну документацію № 25/05 із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована у урочищі "Острів Жуків" на Столичному шосе (16 км, затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:90:178:0002).

При цьому, відповідно до листа Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 03-480/10246 від 20.04.2012, в автоматизованій системі ПК "Кадастр" на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж за Закритим акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" з 2000 року обліковувалась земельна ділянка (90:178:002) площею 128258,77 м2, а відповідно до внесених змін з 2010 року на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельна ділянка (90:178:002) площею 128277,66 м2.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру за приписами ст. 194 Земельного кодексу України є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно з ст. 195 вказаного Кодексу основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Статтею 15 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону України, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 зазначеного вище Закону України відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, у тому числі, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України.

Отже, враховуючи, що відомості, які вносяться до Державного земельного кадастру, є повними та достовірними, судами прийнято надані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відомості як належні докази фактичного використання позивачем спірної земельної ділянки.

Так, господарськими судами встановлено, що з моменту прийняття рішення № 50 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про висновки обміру земель, що знаходяться в користуванні підприємств, організацій та установ м. Києва" та по теперішній час ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" безперервно та відкрито використовує земельну ділянку площею 12,733 га.

Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

За змістом п.п. 1, 8 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України: цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2004; правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (01.01.2004).

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Наразі, наявність у володільця певного юридичного титулу, виключає застосування набувальної давності.

Щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

01.10.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 392/3226 "Про передачу ТОВ "Центр екологічних ініціатив" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування рекреаційного та екологічно-освітнього комплексу із благоустроєм прибережної смуги на Столичному шосе (16-й км, затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва", за змістом п.п. 1, 2 якого було внесено зміни до "Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста", які затверджені рішенням № 806/3381 від 19.07.2005 Київської міської ради, виключено спірну земельну ділянку з переліку розподілу лісових площ та віднесено її до земель рекреаційного призначення.

Пункти 3-7 вказаного рішення Київської міської ради, в яких було передбачено передання земельної ділянки ТОВ "Центр екологічних ініціатив" скасовані постановою від 19.04.2012 Київського апеляційного господарського суду у справі № 30/301, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2013.

Однак, в іншій частині рішення № 392/3226 від 01.10.2007 Київської міської ради набуло чинності та підлягає виконанню.

Отже, земельна ділянка площею 12,7330 га, кадастровий номер 8000000000:90:178:0002, що розташована в урочищі "Острів Жуків" на Столичному шосе (16-й км, затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва, на теперішній час за цільовим призначенням відноситься до земель рекреаційного призначення.

За приписами ч. 1 ст. 52 зазначеного Кодексу України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтею 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що на території рекреаційних зон забороняються господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням, зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням. Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства України та Автономної Республіки Крим.

Враховуючи викладені вимоги закону, суди дійшли висновку про те, що чинним земельним законодавством, нормами якого встановлено порядок використання земель рекреаційного призначення, передбачено можливість перебування земель вказаної категорії у приватній власності та здійснення господарської діяльності на території таких земель з дотриманням відповідного цільового призначення.

Відповідно до положень статуту позивача будівництво та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення є предметом його діяльності, що відповідає змісту позовних вимог та узгоджується з приписами ст. 82 Земельного кодексу України щодо набуття юридичними особами прав на земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

Здійснення позивачем вказаної діяльності на спірній земельній ділянці підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи проектною документацією щодо будівництва музейно-розважального комплексу історії суднобудування та судноремонту, а також бази відпочинку для робітників підприємства.

Судами враховано положення ст. 82 Земельного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом положень ч. 2 ст. 16 вказаного Кодекс України одним із способів захисту порушеного права є визнання права.

Статтями 55, 124 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на судовий захист, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Рішенням від 09.07.2002 Конституційного Суду України визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору, можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, приймаючи рішення у даній справі, господарський суд виконує свої повноваження зі здійснення правосуддя шляхом застосування передбаченого законом способу захисту порушеного права у формі визнання права.

Відтак, застосування господарським судом у даному випадку способу захисту у вигляді визнання права безпосередньо кореспондується зі змістом ст. 344 ЦК України, відповідно до ч. 4 якої право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені господарськими судами обставини, які є необхідними для визнання права власності на майно за набувальною давністю, Вищий господарський суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про визнання за набувальною давністю за позивачем права власності на оспорювану земельну ділянку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відмовляючи в іншій частині позовних вимог господарські суди правомірно виходили з того, що:

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Так, на час звернення до господарського суду з позовом у позивача були відсутні документи, за наявності яких органи державної влади та місцевого самоврядування вчиняють дії щодо оформлення за юридичними особами прав на земельну ділянку.

Однак, позивачем всупереч вимог ст.ст. 43, 33 ГПК України не подано господарському суду доказів порушення його прав Державним агентством земельних ресурсів України, Державною реєстраційною службою України, Головним управлінням юстиції у місті Києві, що свідчить про передчасність відповідних вимог позивача у справі до вказаних осіб.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що правових підстав для звернення до суду з позовом у відповідній частині за захистом свого права у позивача не було, оскільки право його ніяким чином не обмежувалось та не порушувалось.

З урахуванням встановлених ст.ст. 1115, 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час розгляду справи апеляційним та місцевим господарськими судами її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Головного управління Держземагенства у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2013 у справі № 5011-62/14934-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя:С. Мирошниченко Судді: О. Євсіков В. Картере