Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 року Справа № 922/3016/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства банку "Меркурій"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 р. (головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.)та на рішенняГосподарського суду Харківської області від 01.10.2014 р. (суддя Жельне С.Ч.)у справі№ 922/3016/14 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства банк "Меркурій" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банку "Меркурій"доТовариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами "Фінекс Капітал", яке діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот"провизнання недійсним договору, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 1.533.221,00 грн.,за участю представниківпозивачаРябінін С.В.;відповідачаБалинська А.В.;

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір відступлення права вимоги за договором № 02/1-25К-41 невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті від 06.06.2012 р., укладеним між позивачем та відповідачем 20.12.2013р., стягнути з відповідача 1.533.221,00 грн. збитків та зобов'язати відповідача повернути позивачу оригінал договору № 02/1-25К-41 невідновлюваної кредитної лінії у іноземній валюті від 06.06.2012 р., укладеного між АТ Банк "Меркурій" та ПП "Ера".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2014 р. у справі №922/3016/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 р., в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 215 ЦК України, ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 32, 33 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки письмовим поясненням позивача стосовно факту виявлення ним нікчемних договорів, які були укладені АТ БАНКОМ "МЕРКУРІЙ", зокрема, договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41 від 20.12.2013 р., та факту існування інших договорів, в яких плата за відступлення відрізняється більш ніж на 20 %.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.12.2013 р. між Публічним акціонерним товариством банк "Меркурій" (первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами "Фінекс Капітал" (новий кредитор), яка діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот", та Приватним підприємством "ЕРА" (боржник) укладено договір відступлення права вимоги за договором № 02/1-25К-41 невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті від 06.06.2012 р.

Згідно з п. 1.1 договору відступлення прав вимоги за кредитним договором №02/1-25К-41 первісний кредитор відступає на користь нового кредитора часткове право вимоги погашення заборгованості боржника (Приватного підприємства "Ера") перед первісним кредитором за договором № 02/1-25К-41 з урахуванням усіх додаткових угод до нього. Новий кредитор стає кредитором у зобов'язаннях за кредитним договором №02/1-25К-41 та всіма додатковими угодами до нього частково у сумі 397.000,00 доларів США.

Позивач вважає, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41, умови якого суперечать ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач поніс збитки у розмірі 1.533.221,00грн. недоотриманої суми боргу, право вимоги якого відступлено.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено судами, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41 було укладено між позивачем, відповідачем та боржником у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та скріплено печатками сторін, як цього вимагають ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

На виконання умов договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41, позивач передав відповідачу нотаріальну копію кредитного договору №02/1-25К-41 разом із додатковими угодами до нього, що підтверджується копією акта приймання-передачі документів від 20.12.2013 р. Доказів передання будь-яких документів, що стосуються додаткового зобов'язання (застави рухомого майна), матеріали справи не містять.

Відповідач в повному обсязі виконав зобов'язання з перерахування позивачеві грошових коштів у розмірі 1.640.000,00 грн. за відступлення права вимоги, встановлене п. 2.1 договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41, що підтверджується платіжними дорученнями № 153 від 20.12.2013 р.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а не виконання цих вимог згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обґрунтував свою позицію тим, що спірна угода є недійсною з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 10.04.2014 р. Проте, у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативного впливу на стабільність банківської системи" від 04.07.2014 р. № 15-86-VII, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 10.04.2014 р. втратила чинність та викладена у новій редакції: "Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України".

Колегія суддів відзначає, що спірний договір не підпадає за своєю правовою та економічною суттю під будь-який з наведених вище критеріїв.

До матеріалів справи відповідачем наданий звіт № 1/12/2014 оцінки права вимоги за договором № 02/1-25К-41 невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті від 06.06.2012 р., відповідно до якого ринкова вартість права вимоги за договором № 02/1-25К-41 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 06.06.2012 р. в сумі 397.000,00 грн. на 20.12.2013 р. складає 1.269.290,00 грн.

Отже, судами встановлено, що ціна предмету договору (права вимоги) за спірною угодою навіть є вищою від ціни, визначеної професійним оцінювачем.

У пункті 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Згідно з пп. 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Об'єктом відчуження за договором відступлення права вимоги є безпосередньо право вимоги. Матеріали справи не містять жодних доказів щодо рівня звичайних цін на подібні права вимоги, які діяли протягом грудня 2013 року - лютого 2014 року. Відтак, суди дійшли висновку про необґрунтованість посилань позивача на невідповідність ціни ринковому стану цін.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів щодо різності понять "розмір вимоги" та "вартість права вимоги". Так, вартість права вимоги - це сума грошових коштів, яка є платою за відступлене (передане новому кредиторові) право вимоги, розмір якого, як того вимагає чинне законодавство України, було визначено за домовленістю позивача та відповідача у сумі 1.640.000,00 грн. під час укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41. А розмір вимоги - це сума боргу у розмірі 3.173.221,00 грн., сплати якої на свою користь має право вимагати відповідач (як новий кредитор за спірним договором) від боржника.

Інших підстав визнання договору недійсним, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", судами не встановлено.

Як вище зазначено, відповідачем на виконання умов договору вчинено дії, а саме: перераховано грошові кошти на рахунок позивача згідно з платіжним дорученням № 153 від 20.12.2013 р. У свою чергу, позивачем також вчинено дії на виконання договору відступлення права вимоги, які полягають у переданні документів за договором № 02/1-25К-41 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті разом із додатковими угодами до нього.

Отже, укладаючи договір відступлення права вимоги за договором № 02/1-25К-41 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов і не заперечували проти їх виконання та вчиняли дії на виконання договору.

Суди також відзначили, що позивач не надав доказів того, що право вимоги до боржника відчужене відповідачу за неринковою ціною. В той же час, відповідачем надані докази того, що відчуження права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41 відбулося за вартістю, яка є доцільною та економічно обґрунтованою.

Враховуючи викладене а також положення ст. 6, 526, 627, 629, 638 ЦК України та ст. 179, 193 ГК України, колегія суддів погоджуючись з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача збитки у сумі 1.533.221,00 грн., посилаючись на те, що в результаті укладення спірного договору на невигідних для позивача умовах останній зазнав збитків.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування. Крім того заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушення.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України передбачає відшкодування збитків стороною, що припустилася неналежного виконання зобов'язання.

Як встановлено судами, спірний договір укладений з дотриманням вимог чинного законодавства України, а докази, наявні у справі, не спростовують того факту, що при укладенні зазначеного договору сторони визначили його зміст на основі вільного волевиявлення та погодили на свій розсуд всі його умови, та те, що сторони мали на меті настання певних для них наслідків. Отже, позовні вимоги в цій частині необгрунтовані.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства банку "Меркурій" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 01.10.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 р. у справі № 922/3016/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікової