Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року Справа № 911/5652/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роланд Бергер Стретеджи Консалтентс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 рокуу справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Роланд Бергер Стретеджи Консалтентс"до третя особа:Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіДі-Лізинг" 1. Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" 2. Публічне акціонерне товариство "Вест Файненс Енд Кредит Банк"простягнення коштів В С Т А Н О В И В:

у грудні 2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Роланд Бергер Стретеджи Консалтентс" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВіДі-Лізинг", про стягнення 372302,31 грн, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору фінансового лізингу від 01.11.2013 року та безпідставністю відмови у виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.12.2014 року порушено провадження у справі та у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", а ухвалою того ж суду від 27.01.2015 року, за клопотанням відповідача, до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено і публічне акціонерне товариство "Вест Файненс Енд Кредит Банк".

Рішенням господарського суду Київської області від 10.02.2015 року в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Роланд Бергер Стретеджи Консалтентс" відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Постановлені судами рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом.

Частиною 2 ст. 292 Господарського кодексу України визначено, що в залежності від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути фінансовим або оперативним.

Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 року № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами п.1 ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти з обов'язковим, якщо це передбачено договором або законом, страхуванням предмета лізингу та/або пов'язаних із виконанням лізингових договорів ризиків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2013 року сторони уклали договір фінансового лізингу, відповідно до п.1.1. якого лізингодавець (відповідач) зобов'язується передати лізингоодержувачу (позивач) предмет лізингу на строк лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, користуватися ним відповідно до умов договору та сплачувати лізингову плату.

Зі змісту договору вбачається, що лізингоодержувач обізнаний з тим, що придбання предмету лізингу здійснюється за рахунок кредитних коштів, наданих ПАТ "Кредитвест Банк", а також про те, що предмет лізингу після придбання буде переданий у заставу банку (п. 1.3. договору), до передачі предмету лізингу лізингоодержувачу лізингодавець застрахує предмет лізингу за ризиками КАСКО (п. 7.4 договору) у страховій компанії, яка обирається ним на власний розсуд (п. 9.4 договору).

У випадку повної конструктивної загибелі предмета лізингу з будь-яких причин, а також в разі незаконного заволодіння ним, лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за договором за рахунок всіх отриманих сум страхового відшкодування і припинити дію договору в односторонньому порядку. Якщо отримане страхове відшкодування є недостатнім для повного задоволення вимог лізингодавця, у випадку повної втрати або знищення предмета лізингу лізингоодержувач несе відповідальність за сплату всіх незадоволених вимог лізингодавця, що виникли на підставі договору. Якщо отримане страхове відшкодування є надлишковим для повного задоволення вимог лізингодавця, останній зобов'язаний спрямувати такий надлишок на користь лізингоотримувача (п. 9.11 договору).

В п. 9.15. договору зазначено, що лізингодавець, при настанні стразового випадку, приймає рішення про спрямування коштів страхового відшкодування або на відновлювальний ремонт предмета лізингу, або їх прийняття в погашення зобов'язань за договором (у разі наявності заборгованості). У випадку повної втрати або знищення предмета лізингу з будь-яких причин, лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за договором за рахунок всіх отриманих сум страхового відшкодування. Якщо отримане страхове відшкодування є надлишковим для повного задоволення вимог лізингодавця, останній зобов'язаний спрямувати такий надлишок на користь лізингоотримувача.

Додаткові вимоги до дій сторін при настанні страхового випадку передбачені умовами страхування, який є невід'ємною частиною договору (п. 9.14. договору).

Угодою № 208/FL від 01.11.2013 року сторони визначили предметом лізингу автомобіль Toyota LC200 Premium, 4,5л, 235 к.с., дизель, АТ, чорного кольору, за ціною 965433,17 грн з ПДВ та затвердили графік платежів за вищезазначеною угодою на період до 18.12.2016 року.

Підтверджуючи свою обізнаність з тим, що предмет лізингу придбано за рахунок кредитних коштів (п. 1.3 договору), позивач погодив і порядок розрахунків, який передбачає врахування курсової різниці валют на час здійснення відповідного платежу (п. 3 договору).

Придбавши предмет лізингу за кошти, отримані на умовах укладеного 11.10.2013 року кредитного договору з ПАТ "Вест Файненс Енд Кредит Банк", лізингодавець уклав 26.12.2013 року договір добровільного страхування наземного транспорту АС № 008509 з товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", вигодонабувачем в якому визначено приватне акціонерне товариство "Вест Файненс Енд Кредит Банк", заставодержателя предмета лізингу за договором № 81/3356/13-ЗЮ/1/2 від 27.12.2013 року.

У зв'язку із настанням страхової події, викраденням автомобіля, який був предметом лізингу і застави, страхова компанія платіжними дорученнями від 22.10.2014 року № 3038, від 23.10.2014 року № 3092, від 27.10.2014 № 3110, від 28.10.2014 року № 3127, від 28.10.2014 року № 3122, від 29.10.2014 року № 3128, від 31.10.2014 року № 3191, від 04.11.2014 року № 3234 перерахувала вигодонабувачу ПАТ "Вест Файненс Енд Кредит Банк" 729907,51 грн страхового відшкодування, який правомірно, з урахуванням умов кредитного договору та договору страхування, зарахував цю суму у погашення заборгованості лізингодавця за кредитом у іноземній валюті, перерахувавши надлишок страхових виплат у сумі 270,26 грн лізингодавцю, як страхувальнику, який у подальшому, платіжним дорученням № 262 від 20.10.2015 року перерахував цю суму позивачу на виконання п.п. 9.11, 9.15 договору фінансового лізингу.

За таких обставин, обґрунтовано визнавши безпідставними посилання позивача на необхідність здійснення розрахунків лише у національній валюті і на час укладення договору, господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку, що виконання взаємних зобов'язань сторін відбулось відповідно до укладених між ними угод, правомірно відмовили у позові і підстав для зміни чи скасування судових рішень за викладених у касаційній скарзі мотивів, колегія суддів Вищого господарського суду України, не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 - без змін.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді І.Д. Кондратова

Л.В. Стратієнко