Постанова ВГСУ від 22.05.2014 року у справі №902/1527/13

Друк

Пошук

366

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.05.2014 року у справі №902/1527/13

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року Справа № 902/1527/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуПершого заступника прокурора Рівненської області на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 05.03.14у справі№ 902/1527/13 Господарського суду Вінницької області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до1. Вінницької районної державної адміністрації 2. Служби автомобільних доріг у Вінницькій області за участю Прокуратури Вінницької області провизнання недійсними розпорядження та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.05.14 було продовжено строк розгляду касаційної скарги Першого заступника прокурора Рівненської області на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд касаційної скарги на 22.05.14 на 12 год. 00 хв.

за участю представників сторін від:

прокуратури: Романов Р.О. (посв. № 014714)

Представники позивача та відповідачів в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до Вінницької райдержадміністрації Вінницької області та Служби автомобільних доріг у Вінницькій області про визнання недійсним розпорядження Вінницької РДА № 689 від 30.04.10, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №019444, виданого Службі автомобільних доріг у Вінницькій області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі оспорюваного розпорядження Службі автомобільних доріг у Вінницькій області видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, частина якої знаходиться під об'єктом нерухомого майна, що перебуває у власності позивача. При цьому позивач посилався на приписи статей 116, 152, 158, 193 Земельного кодексу України, статей 346, 378 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.01.14, ухваленим суддею Грабик В.В., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок прийняття оспорюваного розпорядження та оформлення на його підставі державного акта були порушенні права ФОП ОСОБА_6, як попереднього власника об'єкту нерухомого майна та орендаря земельної ділянки. Водночас суд дійшов висновку про те, що порушення прав землекористувача ФОП ОСОБА_6 в подальшому спричинило до порушення прав ФОП ОСОБА_4 як власника об'єкту нерухомого майна, набутого останнім на підставі договору дарування. При цьому суд керувався приписами статей 319, 321, 377, 391 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Мамченко Ю.А. - головуючий, Дужич С.П., Саврій В.А., постановою від 05.03.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, перший заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує про недослідження судами правового статусу сторін за договором оренди земельної ділянки та договором дарування нежитлових будівель і споруд, а відтак і наявності права у фізичної особи на звернення із позовом у порядку господарського судочинства. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 16, 21, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", статей 47, 43 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Також надійшов відзив на касаційну скаргу від Служби автомобільних доріг у Вінницькій області, в якому остання підтримала доводи касаційної скарги, у зв'язку із чим просить її задовольнити.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Вінницької райдержадміністрації Вінницької області та Служби автомобільних доріг у Вінницькій області про визнання недійсним розпорядження Вінницької РДА № 689 від 30.04.10, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №019444, виданого Службі автомобільних доріг у Вінницькій області. Підставою позову визначено порушення оспорюваним розпорядженням райдержадміністрації та виданим на його підставі державним актом на право постійного користування земельною ділянкою права позивача на користування земельною ділянкою під наявним у нього на праві власності об'єктом нерухомого майна. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Дослідивши усі обставини справи та оцінивши зібрані у справі докази судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу на підставі укладеного з ФОП ОСОБА_6 договору дарування від 17.11.10 належать на праві власності будівлі та споруди (заклад громадського харчування), які розташовані на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, автодорога Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка, 385км+188м та знаходяться на земельній ділянці площею 0,0693 га. Також судами установлено, що вказана земельна ділянка, цільове призначення якої - комерційне використання, встановлення та обслуговування пункту громадського харчування, буда надана попередньому власнику нерухомого майна у користування терміном на 10 років на підставі договору оренди від 07.06.04. Водночас у зв'язку з переходом права власності на будівлі та споруди, які знаходяться на спірній земельній ділянці, розпорядженням Вінницької РДА № 60 від 09.02.11 позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 0,0693 га для обслуговування об'єкта пов'язаного з обслуговуванням жителів територіальної громади району (заклад громадського харчування) за рахунок земель, які надані в оренду попередньому власнику нерухомого майна. Установлено судами і те, що на підставі оспорюваного розпорядження Вінницької РДА № 689 від 30.04.10 Службі автомобільних доріг у Вінницькій області видано державний акт серії ЯЯ № 019444 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4076 га, частина якої знаходиться під об'єктом нерухомого майна, що перебуває у власності позивача. Частиною 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Водночас за приписами статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Дана норма кореспондує з приписами статті 377 Цивільного кодексу України. Зі змісту вказаних норм вбачається, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства. З огляду на наведені правові норми суди дійшли правомірного висновку, що внаслідок видачі оспорюваного розпорядження були порушені права попреднього власника об'єктів нерухомого майна та орендаря спірної земельної ділянки - ФОП ОСОБА_6, оскільки остання позбавлена права користування переданою їй в оренду земельною ділянкою. Водночас установивши те, що порушення прав ФОП ОСОБА_6, як попереднього землекористувача за договором оренди від 07.06.04, в подальшому спричинило до порушення права позивача у справі, як нового власника об'єкту нерухомого майна (закладу громадського харчування) на користування земельною ділянкою на якій воно розташоване, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для скасування оспорюваного розпорядження Вінницької РДА та виданого на його підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. Довід касаційної скарги про відсутність у фізичної особи ОСОБА_4 права на звернення із даним позовом у порядку господарського судочинства визнається неспроможним, оскільки судами установлено, що спірна земельна ділянка була надана у оренду попередньому власнику нерухомого майна як фізичній особі-підприємцю для комерційного використання, а саме розміщення та обслуговування пункту громадського харчування. Водночас розпорядженням Вінницької РДА № 60 від 09.02.11 позивачу саме як фізичній особі-підприємцю та новому власнику нерухомого майна було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку під нерухомим майном. Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки стосуються оцінки доказів, яка знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.