Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 911/4380/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. -головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"на рішеннягосподарського суду Київської області від 17.11.2014 р.та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р.у справі № 911/4380/14 господарського суду Київської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"до1. товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", 2. приватного агропромислового підприємства "Ювілейне"простягнення 12 251,05 грн.в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Грищенко О.М. (дов. від 02.06.2014 р.),

відповідача 1: не з'явилися;

відповідача 2: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 17.11.2014 р. (суддя Бабкіна В.М.) у справі № 911/4380/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р. (головуючий суддя: Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Федорчук Р.В.) у справі № 911/4380/14 рішення господарського суду Київської області від 17.11.2014 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Товариство з обмеженою "Компанія "Ніко-Тайс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Київської області від 17.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р. у справі № 911/4380/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Заслухавши пояснення скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2009 р. між ТОВ "Тридента Агро" та ПАТ "Ювілейне" було укладено договір купівлі-продажу № ЗУФ-09/03/09. Умовами даного договору покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, але остаточна оплата за поставлений товар має бути проведена в строк до 15.12.2009 р.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-2 своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, 15.01.2010 р. ТОВ "Тридента Агро" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до ПАП "Ювілейне" про стягнення 194 644,76 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 р. у справі №17/12-135 позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 р. вказане рішення змінено шляхом зазначення у резолютивній частині про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 9 000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката. В решті судове рішення залишено без змін.

На виконання рішення господарського суду Тернопільської області, 18.05.2010 р. на розрахунковий рахунок ТОВ "Тридента Агро" було перераховано суму 175 000,00 грн., згідно платіжних доручень № 20654 на суму 75 000,00 грн. і № 20683 на суму 100 000,00 грн.

24.01.2011р. між ТОВ "Тридента Агро" (первісний кредитор) та ФОП Грищенком О.М. (новий кредитор) було укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язанні №13-ТА, відповідно до якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання ПАП "Ювілейне" (боржником) зобов'язань щодо сплати розміру штрафних санкцій (пені, 30% річних, інфляційних втрат), нарахованих ТОВ "Тридента Агро" відповідно до умов та норм чинного законодавства України за період з 16.01.2010 р. до 17.05.2010 р. та набутого первісним кредитором на підставі договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 р. Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить 33 425,66 грн., з яких: 10 665,60 грн. пені, 15 609,90 грн. 30% річних та 7 160,16 грн. інфляційних втрат (п.п. 2.1, 2.3 вказаної угоди).

26.01.2011 р. ТОВ "Тридента Агро" було надіслано відповідачу-2 повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідно до якого первісний кредитор інформував боржника (відповідача-2) про заміну кредитора за договором №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 р., у зв'язку з чим, сплата штрафних санкцій за вказаним договором (пеня, 30% річних, інфляційні втрати) підлягає здійсненню на користь нового кредитора - ФОП Грищенка О.М.

04.03.2013 р. між ФОП Грищенком О.М. (первісний кредитор) та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (новий кредитор) було укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язанні №13/03-13, відповідно до якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання ПАП "Ювілейне" (боржником) зобов'язання щодо сплати пені, 30% річних та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 р. та згідно угоди №13-ТА від 24.01.2011 р., у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару. Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить 33 425,66 грн., з яких: 10 665,60 грн. пені, 15 609,90 грн. 30% річних та 7 160,16 грн. інфляційних втрат (п. п. 2.1, 2.3 вказаної угоди).

04.03.2013 р. ФОП Грищенком О.М. було надіслано відповідачу-2 повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідно до якого перший інформував боржника (відповідача-2) про заміну кредитора за договором №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 р., у зв'язку з чим сплата штрафних санкцій за вказаним договором підлягає здійсненню на користь нового кредитора - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс".

11.03.2013 р. між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" було укладено договір поруки №11-03-2013-53.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" про стягнення 12 251,05 грн. за договором №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 р.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вбачається, що позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 3.3 даної постанови визначено, що за правилами ч. 1 ст. 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Так, п. 8.3 договору поставки сторони виклали у наступній редакції: "Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання договору".

Крім того, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором, здійснюється протягом п'яти років".

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується висновками судів попередніх інстанцій щодо наступного.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Тобто, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за порушення у сфері господарювання за правилами ч. 1 ст. 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, порядок обчислення позовної давності в силу вимог ч. 2 ст. 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Як слідує з наведеного вище, п. 8.3 договору, сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності, встановивши початок її перебігу в момент підписання договору. Відтак, ці умови в частині встановлення п'ятирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій з моменту підписання договору є такими, що суперечать наведеними вище приписам законодавства, і, відповідно, не підлягають застосуванню судом.

Таким чином, підстави вважати встановленим п'ятирічним строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені у даному випадку є відсутній.

Річний же строк позовної давності щодо заявленої у даній справі вимоги про стягнення 4 276,35 грн. пені сплив відповідно: 26.09.2010 р. щодо нарахувань, здійснених на прострочену суму боргу в розмірі 532 87,82 грн.; 26.10.2010 р. - на прострочену суму боргу в розмірі 112 410,39 грн.; 26.11.2010 р. - на прострочену суму боргу в розмірі 126 532,96 грн.

Позовна давність за позовами, пов'язаними із простроченням платежів, в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України, є загальною і встановлюється тривалістю у три роки.

У даній справі трирічний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 716,10 грн. та 30% річних в сумі 6 258,60 грн. сплив відповідно: 26.09.2012 р. щодо нарахувань, здійснених на прострочену суму боргу в розмірі 53 287,82 грн.; 26.10.2012 р. - на прострочену суму боргу в розмірі 112 410,39 грн.; 26.11.2012 р. - на прострочену суму боргу в розмірі 126 532,96 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з попередніми інстанціями, що переривання строків позовної давності не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з приписами ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Щодо вчинення дій у вигляді сплати на користь позивача 18.05.2010 р. 17 000,00 грн. слід зазначити, що з наданих відповідачем-2 пояснень слідує, що вказані кошти були списані державною виконавчою службою з рахунку відповідача-2 у процесі примусового виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 р. у справі № 17/12-135. Судом враховано, що у згадуваних вище платіжних дорученнях, якими були перераховані вказані кошти, платником зазначено АТ "УКРЕКСІМБАНК", у зв'язку з чим ці платежі не можуть свідчити про вчинення боржником дій, спрямованих на визнання ним свого боргу або іншого обов'язку та не свідчать про переривання строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 пп. 4.4.1 п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р. до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як встановлено судами, відповідачем-2 не було вчинено дій, що свідчили б про визнання боргу, у тому числі - в частині 30% річних, інфляційних втрат та пені. Річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені сплив 26.09.2010 р., 26.10.2010 р. та 26.11.2010 р., а трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат сплив 26.09.2013 р., 26.10.2013 р. та 26.11.2013 р. відповідно.

15.01.2010 р. ТОВ "Тридента Агро" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з ПАП "Ювілейне" суми заборгованості, пені, 30% річних, інфляційних втрат, штрафу згідно договору № ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 р.

За приписами чинного законодавства, перебіг позовної давності перервався внаслідок пред'явлення позову щодо частини вимог, право на які має позивач.

Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання строку позовної давності перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відтак, після переривання перебігу позовної давності річний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені сплив 15.01.2011 р., а трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення 30% річних та інфляційних втрат сплив 15.01.2013 р.

З наступним позовом до господарського суду Київської області ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось у грудні 2013 р., тобто після спливу строків позовної давності щодо вимог про стягнення і пені, і 30% річних та інфляційних втрат.

Водночас, як зазначено у ч. 1 пп. 4.4.1 п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Слід відзначити, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли до цілком обґрунтованого висновку про відмову у позові з огляду на те, що сплив строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі - відповідачем-2.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі.

Так, відповідно до ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані рішення та постанова залишаються без змін.

Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 17.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р. у справі № 911/4380/14 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.