Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року Справа № 913/144/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 24.05.16у справі№913/144/16господарського судуЛуганської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"простягнення сумиза участю представників від:позивачаНікульникова Д.О. (дов. від 18.01.16),відповідачаАндрєєва А.М. (дов. від 04.02.16)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення 227 859,88 грн., як безпідставно набутих за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом від 25.12.12 №2013/ТП-ПР134-12.

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.16 (суддя Голенко І.П.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.05.16 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Попков Д.О., судді: Татенко В.М., Бойченко К.І.), у позові відмовлено повністю. Свою позицію суди мотивували можливістю повернення передоплати покупцю у судовому порядку, за наявності доведеної допустимими та належними доказами не передачі товару продавцем у встановлений договором строк, чого зроблено позивачем не було.

Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просив судові акти скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На думку скаржника, судами хоча і вірно встановлений строк дії договору та розмір не використаної передоплати, проте не вірно застосовані положення ст.1212 ЦК України, що призвело до винесення не законного рішення.

Відповідач надав відзив, в якому просив судові акти залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 25.12.12 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №2013/ТП-ПР-134-12 (а.с.10-14 т.1), відповідно до п.1.1 якого, постачальник протягом 2013 року здійснює споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а останній оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 10.1 цього договору встановлений строк його дії - з дати підписання - з 01.01.13 і діє до 31.12.13, а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Матеріали справи свідчать, що вказаний договір був двічі пролонгований, уперше - до 31.12.14, вдруге - до 31.12.15.

Окрім того, сторонами підписана технічна угода, як додаток до договору, про порядок організації обліку природного газу від 25.12.12 (а.с.17-19 т.1).

Пунктом 2.6 договору сторони визначили, що постачання газу документально оформлюється підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюються згідно з даними вузлів обліку, зазначених у додатку 1 до договору. (а.с.15 т.1).

За умовами п.2.7 договору, постачальник до 05-то числа, наступного за звітним місяцем, направляє споживачу 2 примірники акта приймання-передачі газу за звітний місяць, підписаний повноважним представником та скріплені печатками підприємств. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.2.9 договору).

Відповідно до п.3.2 договору, облік обсягів газу, що постачається на умовах договору, здійснюється за "Правилами обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання", затвердженими наказом Мінпалива та енергетики України від 27.12.05 за №618 (далі - Правила №618), а також згідно з Технічною угодою та іншими діючими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок обліку природного газу під час його розподілу.

Пункт 4.6. договору передбачає, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно з додатком №1

Авансові платежі сплачуються споживачем постачальнику на розрахунковий рахунок зі спеціальним режимом використання у розмірі 100 % від вартості запланованого або погодженого постачальником обсягу газу на розрахунковий період за 5-ть календарних днів до початку місяця поставки газу.

Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період.

Згідно із п.п.4.6.5 договору, у разі переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується постачальником у рахунок оплати поставленого газу на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору перераховано передплату на суму 1 510 809,18 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями (а.с.25-31 т.1) та відповідачем не заперечується.

За актами приймання-передачі (а.с.32-43 т.1), відповідачем у період листопад 2013 року-жовтень 2014 року поставлено газ на загальну суму 1 282 949,24грн. Таким чином, розмір передплата, на суму якої між підприємствами не було складено відповідних актів приймання-передачі, склала 227 859,88 грн.

Позивачем направлено на адресу відповідача заяву від 08.10.15 №457 про розірвання договору про постачання природного газу за регульованим тарифом від 25.12.12 №2013/ТП-ПР134-12 через припинення господарської діяльності у м. Стаханові та повернення невикористаної передплати в сумі 227 859,88 грн. (а.с.44 т.1).

Листом від 03.11.15 №01-02-61/1843 відповідач відповів, що питання внесеної суми попередньої оплати, у тому числі остаточні розрахунки та розірвання договору мають вирішуватися після отримання можливості доступу до вузлів обліку позивача та зняття реальних показників.(а.с.45 т.1).

10.11.15 позивач повторно звернувся до відповідача з листом №506, яким заявив про припинення договору з 01.01.16 та запропонував повернути передплату у заявленому розмірі (а.с.46 т.1).

Відповідач листом від 24.11.15 №01-02-54/2016 повторно зазначив, що питання внесення суми попередньої оплати, у тому числі остаточні розрахунки та розірвання договору мають вирішуватися після отримання можливості доступу до вузлів обліку позивача та зняття реальних показів (а.с.47 т.1).

Неповернення відповідачем суми передплати у розмірі 227 859,88 грн., стало підставою для звернення з відповідним позовом до господарського суду.

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що відсутні правові підстави для стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих за договором на постачання природного газу, оскільки останні були отримані відповідачем як оплата за поставлений газ відповідно до умов укладеного між сторонами договору, що виключає застосування ст.1212 ЦК України.

Суд касаційної інстанції вважає висновки попередніх інстанцій вірними, з приводу чого має зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 та п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, по якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї ж статті застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Отже, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення правовідносин щодо повернення безпідставно набутого майна, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Отримання відповідачем суми стягуваної переплати за договором від 25.12.12 №2013/ТП-ПР-134-12, який є належною умовою виникнення у його сторін відповідних прав та обов'язків, автоматично виключає (у силу відсутності рішення про недійсність означеного договору) безпідставність набуття стягуваних грошових коштів на момент такого набуття.

Оскільки укладений між сторонами договір постачання природного газу не був розірваний у розумінні ст.653 ЦК України, то заява позивача від 10.11.15 №506 у світлі п.10.1 договору, мала наслідком лише закінчення строку його дії з 31.12.15, без подальшої його пролонгації.

У силу вимог ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і у результаті якого припиняються права і обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом (ст.598 ЦК України, ст.202 ГК України). Ці підстави наведено у ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України. При цьому, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що закінчення строку дії двостороннього правочину (наразі постачання природного газу), докази виконання якого у частині спірної суми у матеріалах справи представлені лише однією стороною (покупцем), не припинив зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільнив другу сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. У зв'язку із чим, судами на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності з достовірністю встановлено, а позивачем не доведено факту безпідставного набуття відповідачем коштів на суму 227 859,88 грн.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки вона прийнята при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.05.16 у справі №913/144/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. В. Бондар

І. М. Васищак