Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 910/23436/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кочерової Н.О. (доповідач),суддівАкулової Н.В., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі№ 910/23436/15 господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Український бізнес банк"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"простягнення 14 958 943,92 грнза участю представників сторін:

від позивача: Герасимчук І.А., дов. від 01.04.2016

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 307/Ю від 27.10.2014 у сумі 14 958 943,92 грн, з яких:

- 14 432 560,96 грн - заборгованість за кредитом,

- 475 072,03 грн - заборгованість по процентах, в т.ч. 366 827,77 грн - прострочена заборгованість за процентами,

- 51 310,93 грн - пеня за простроченими процентами за період з 08.04.2015 по 18.08.2015.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що позивач в порушення умов укладеного між ним та відповідачем кредитного договору № 307/Ю від 27.10.2014 здійснював повернення кредиту та сплату відсотків за його користування несвоєчасно та не в повному обсязі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2015 (суддя Сташків Р.Б.) припинено провадження у справі в частині стягнення 20 000,00 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом. В іншій частині позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Український лізинг" на користь ПАТ "Український бізнес банк" 14 432 560,96 грн заборгованості за кредитом, 455 072,03 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 51 310,93 грн пені за несвоєчасно сплачені відсотки та в дохід Державного бюджету України 73 080,00 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (склад колегії суддів: Власов Ю.Л. - головуючий, Хрипун О.О., Корсакова Г.В.) апеляційну скаргу ТОВ "Український лізинг" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2015 - без змін.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором повертав наданий банком кредит не у визначений графіком погашення строк та не в повному обсязі, несвоєчасно і неповністю сплачував проценти за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим, за висновком судів, позивач відповідно до умов кредитного договору набув право вимагати від відповідача дострокового повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування. За висновком судів, відповідно до вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, укладеного між сторонами, відповідач за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, має сплатити пеню, сума якої, заявлена позивачем до стягнення, визначена позивачем правильно та обґрунтовано.

Припиняючи провадження у справі на підставі 1-1 ст. 80 ГПК України, суди виходили з того, що предмет спору в частині стягнення заборгованості по процентах в розмірі 20 000,00 грн відсутній, оскільки вказана сума була сплачена після звернення позивача з позовом у даній справі.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

20.07.2016 до Вищого господарського суду України від відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на зайнятість юрисконсульта товариства та неможливість направлення іншого представника.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, розглянувши зазначене вище клопотання відповідача у справі про відкладення розгляду справи, колегія суддів відмовляє у його задоволенні, оскільки в ньому не наведено жодних поважних причин, які б позбавляли відповідача можливості забезпечити участь свого представника в судовому засіданні, відповідачем не надано доказів неможливості здійснити заміну юрисконсульта товариства іншим представником; сторонам у справі був наданий достатній час як для підготовки своїх пояснень і заперечень по суті справи так і, зокрема, для забезпечення участі повноважних представників в судовому засіданні, а подальше відкладення розгляду касаційної скарги призведе до порушення строків розгляду касаційної скарги, встановлених статтею 111-8 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 ГПК України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 27.10.2014 між публічним акціонерним товариством "Український бізнес банк" (банк, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (позичальник, відповідач) укладено кредитний договір №307/Ю, відповідно до п. 1.1. якого банк зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 16 600 000,00 грн на поповнення обігових коштів та ведення фінансово-господарської діяльності строком до 26.10.2017 зі сплатою 15% річних. Умовами кредитного договору сторони погодили, що ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення, визначеного в додатку №1. Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку використовується умовно 360 днів у році.

Згідно з розділом 4 кредитного договору позичальник зобов'язався, зокрема, використовувати кредит на вказані у цьому договорі цілі, погашати наданий банком кредит згідно з графіком погашення, наведеним в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору та сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним, у відповідності до договору.

Відповідно до п. 8.12. кредитного договору, строк дії цього договору встановлюється з дня його підписання і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за цим договором.

28.10.2014 на виконання умов кредитного договору банк надав, а позичальник прийняв в користування кредитні кошти в сумі 16 600 000,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером № 823_1 від 28.10.2014 та не заперечується сторонами.

17.07.2015 банк звернувся до позичальника з вимогою № 3781 від 17.07.2015, в якій, посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, вимагав достроково протягом 30-ти днів від дня пред'явлення вимоги сплатити заборгованість за кредитом, відсотками та по пені.

Однак, відповідач вимогу банку не задовольнив, заборгованість за кредитним договором не погасив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.

Відповідно до п. 1.1., 4.2., 4.6. кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 15 % річних. Суму процентів за користування кредитом відповідач зобов'язався сплачувати щомісячно, не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним. У разі невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 26.10.2017 включно позичальник зобов'язався сплачувати банку проценти в розмірі 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту погашення.

Згідно з п. 1.1., 4.5. кредитного договору кредит надається позичальнику строком до 26.10.2017, який позичальник зобов'язався погашати згідно з графіком погашення, наведеним в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанції, підтверджується матеріалами справи, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором погашав кредит несвоєчасно та повернув суму кредиту не в повному обсязі, а також несвоєчасно і неповністю сплачував проценти за користування кредитними коштами.

В пункті 5.3. кредитного договору сторони погодили право банку (позивача) вимагати від позичальника (відповідача) дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойки та збитків у разі: непогашення позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців; ухилення від банківського контролю; недотримання позичальником умов цього договору; несплати позичальником комісій, передбачених кредитним договором; виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням; якщо виданий кредит виявиться з будь-яких причин незабезпеченим; відмови позичальником застрахувати заставне майно по закінченні строку дії договору страхування або у paзi відмови застрахувати заставне майно у страховій компанії, рекомендованій банком; виникнення у позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами та/або процентами та/або комісіями за іншими кредитними договорами, укладеними з позивачем.

Про намір достроково розірвати кредитний договір та/або вимогу достроково погасити суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків, банк письмово повідомляє позичальника.

Позичальник зобов'язаний впродовж 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені даним договором.

Врахувавши наведені обставини та умови кредитного договору № 307/Ю від 27.10.2014, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що факт порушення відповідачем умов кредитного договору (несвоєчасне та неповне погашення кредиту та несвоєчасне і неповна сплата проценти за користування кредитними коштами) зумовило необхідність для відповідача достроково повернути суму кредиту та сплатити відсотки за його користування, оскільки право позивача вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитним договором у разі порушення позичальником грошових зобов'язань та обов'язок позичальника виконати таку вимогу кредитора передбачено умовами укладеного між сторонами кредитного договору (п. 5.3.), а відтак, строк повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитом є таким, що настав.

Колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача про те, що нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом після 17.08.2015 є безпідставним, оскільки, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.1048 ЦК України та умови, передбаченої п. 4.6. кредитного договору, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення кредиту.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що банк правомірно нарахував та заявив до стягнення з відповідача 14 432 560,96 грн заборгованості по кредиту та 475 072,03 грн заборгованості по нарахованих відсотках за користування кредитом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, після звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі відповідач надав докази погашення заборгованості з відсотків за користування кредитом в розмірі 20 000,00 грн, у зв'язку з чим місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 20 000,00 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Врахувавши відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості по кредиту та залишку заборгованості по відсотками за користування кредитом в розмірі 455 072,03 грн, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ст.ст. 509, 525, 526, 530, 629, 1049 ЦК України та ст.ст. 553, 541, 543, 554, 559 ЦК України, умовами кредитного договору, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача заборгованість за кредитом в заявленому до стягнення розмірі та заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 455 072,03 грн з огляду на доведеність наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 307/Ю від 27.10.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.10. кредитного договору передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих зa ним процентів, комісій (п.4.2., 4.3. 4.5.) банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Відповідно до наведених норм закону і умов кредитного договору № 307/Ю від 27.10.2014 позивач мав право на нарахування та отримання від відповідача пені за невиконання зобов'язань зі своєчасної сплати відсотків за їх користування. При цьому, позивач вірно розрахував пеню, виходячи саме з суми несвоєчасно сплачених відсотків.

Врахувавши те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування отриманого товару є доведеним, а розмір пені правильно визначено позивачем, суди дійшли до вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за простроченими процентами в заявленому позивачем розмірі, є обґрунтованими.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/23436/15 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Акулова

В. Саранюк