Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.07.2016 року у справі №905/544/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 905/544/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2016у справі № 905/544/15 Господарського суду Донецької областіза позовомПрокурора Приморського району міста Маріуполя Донецької області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Маріупольської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 86 782, 48 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідачане з'явився- - ГПУТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В :

В червні 2015 року прокурор Приморського району міста Маріуполя Донецької області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просив суд стягнути з останнього на користь позивача 81 707, 78 грн. основного боргу та 5 074, 70 грн. пені в сумі

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламних засобів № 15 від 17.07.2014 в частині розрахунків.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2015 (суддя Колесник Р.М.) у даній справі позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2016 (у складі головуючого судді Скакун О.А., суддів: Стойка О.В., Ломовцева Н.В.) вказане рішення суду скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 24 031, 70 грн. та пені в сумі 2 881, 83 грн. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції:

"Позовні вимоги прокурора Приморського району міста Маріуполя, м. Маріуполь Донецької області, в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області, задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (87501, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 20014361816) на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Мира, 70, код ЄДРПОУ 37989721) основний борг у розмірі 57 676, 08 грн., пеню в сумі 2 192, 87 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 260, 40 грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення."

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями судів, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати повністю.

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради не скористався правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради та Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.07.2014 на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради № 294 "Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя" від 16.07.2014, між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, як Виконкомом, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як Розповсюджувачем, укладено договір № 15 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (а.с.15-17).

За умовами цього договору, Виконком надає Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування ними на умовах цього договору.

В пунктах 2.3.1, 2.3.15, договору сторони погодили, що розповсюджувач зобов'язується: неухильно виконувати вимоги Закону України "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, правових актів органів місцевого самоврядування м. Маріуполя, які регламентують розміщення зовнішньої реклами в місті Маріуполі;своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та строки, що обумовлені цим договором.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.5 договору плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів встановлена в порядку, визначеному Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради. Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламного засобу, наданими в користування Розповсюджувачу, становить 4 806, 34 грн. на місяць. Загальна сума договору за п'ять років, як встановлено у п. 3.4 Договору, після отримання Розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами становить 288 380, 25 грн. Плата за тимчасове користування місцями, наданими в користування Розповсюджувачу, зараховується до міського бюджету м. Маріуполя. Внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється Розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору; наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

В своєму позові прокурор послався на невиконання відповідачем умов договору щодо своєчасного та повного внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів, внаслідок чого, у останнього утворилась заборгованість у розмірі 81 707, 78 грн. за період з 24.07.2014 по 10.06.2015. У зв'язку з простроченням внесення плати, на підставі пункту 6.4. договору, нараховано пеню у розмірі 5 074, 70 грн.

Претензія позивача про сплату заборгованості залишена відповідачем без належного реагування та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу та пені (а.с.21).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами прокурора про те, що відповідач порушив умови договору своєчасного та повного внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів.

Постанова апеляційного господарського суду, якою частково скасовано зазначене рішення суду, мотивована тим, що суд невірно визначив суму заборгованості та пені, оскільки не врахував пункт 3.5 договору, з якого випливає обов'язок відповідача сплатити 4 806, 34 грн. протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору (у період з 17 по 24 липня 2014 року) та вносити наступні платежі авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині своєчасного та повного внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів за період з 27.07.2014 по 10.01.2015, внаслідок чого, у нього утворилась заборгованість у розмірі 57 676, 08 грн. Доказів її погашення суду не надано.

Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за несвоєчасну або неповну сплату платежів за користування місцями розташування рекламних засобів Розповсюджувач сплачує Виконкому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

У зв'язку з простроченням внесення орендної плати, на підставі пункту 6.4. договору, нарахована пеня, яка за коригованим судом апеляційної інстанції розрахунком склала 2 192, 87 грн. за період з 27.07.2014 по 10.01.2015.

Визнавши встановленими зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 57 676, 08 грн. плати за користування місцями розташування рекламних засобів та нарахованої за прострочення внесення плати пені у розмірі 2 192, 87 грн. за вказаний період.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 24 031, 70 грн. основного боргу та 2 881, 83 грн. пені, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи, з прийняттям нового рішення про відмову задоволенні позову в цій частині.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову у касаційній скарзі касатор посилається на статтю 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідно до якої, на період проведення антитерористичної операції скасовується орендна плата за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Ці заперечення обґрунтовано не прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки скасування грошових зобов'язань щодо користування державним та комунальним майном на період проведення АТО стосується орендних правовідносин, тоді як спірні правовідносини між сторонами регламентуються спеціальними нормами Закону України "Про рекламу" і Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" № 2067 від 29.12.2003. При цьому, певна спорідненість правового регулювання правовідносин сторін, що є предметом даного судового розгляду із орендними правовідносинами не може бути підставою для застосування вказаної статті навіть в порядку ч.1 ст.8 ЦК України, оскільки всупереч умов застосування аналогії закону питання щодо стягнення плати за розміщення місць реклами унормовано спеціальними норами цивільного законодавства і не потребує субсидіарного застосування норм про оренду в цій частині.

Крім того, за змістом частини другої статті 1 та абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджується Кабінетом Міністрів України, а дія відповідного розпорядження від 30 жовтня 2014 року № 1053 зупинена розпорядженням Уряду від 5 листопада 2014 року № 1079-р.

За змістом статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Встановивши неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного та повного внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів та враховуючи правила статті 193 ГК України, статей 525 і 526 ЦК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

До матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення відповідача, як Розповсюджувача за договором, від обов'язку вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів, в передбачений договором строк.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зазначені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2016 у справі № 905/544/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т.Б. Данилова