ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 916/2162/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного підприємства "ОБРІЙ-ПЛЮС" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року у справі Господарського суду Одеської області за позовом ТОВ "ДІО-СЕРВІС" до Приватного підприємства "ОБРІЙ-ПЛЮС" про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ТОВ "ДІО-СЕРВІС" (далі - позивач) звернулось до Приватного підприємства "ОБРІЙ-ПЛЮС" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 24759 гривень 00 коп. боргу, 2772 гривень 00 коп. загальної суми відсотків та штрафу.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем договірного зобов'язання з поставки товару та неповернення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 5 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

З Приватного підприємства "ОБРІЙ-ПЛЮС" на користь ТОВ "ДІО-СЕРВІС" стягнуто 20160 гривень 00 коп. боргу та 207 гривень 12 коп. - 3 % річних.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "ОБРІЙ-ПЛЮС" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 5 жовтня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Приватне підприємство "ОБРІЙ-ПЛЮС" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 5 жовтня 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року, позов залишити без розгляду.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначає, що господарським судом розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про судове засідання.

Вказує на незаконне неприйняття апеляційним господарським судом додаткових доказів, наданих відповідачем.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги, сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 серпня 2014 року між ТОВ "ДІО-СЕРВІС" (покупець) та Приватним підприємством "ОБРІЙ-ПЛЮС" (постачальник) укладено договір поставки № 01/28/08-14, за умовами п. п. 1.1, 1.2 якого предметом договору є будівельні матеріали згідно рахунка (товар). Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати зазначений товар та оплачувати його на умовах, визначених цим договором.

З пункту 2.1 договору вбачається, що ціна товару встановлюється за домовленістю сторін в національній валюті України на основі діючого прайс-листа постачальника та складає 20160 гривень 00 коп., в тому числі ПДВ - 3360 гривень.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 договору поставка товару здійснюється за попередньою письмовою заявою покупця, переданою по факсу чи по електронній пошті. В заявці зазначається: найменування покупця; адреса доставки товару (у разі транспортування товару транспортом постачальника). Постачальник поставляє товар на протязі тридцяті банківських днів після виставлення рахунку-фактури покупцю.

Згідно п. 6.1 договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється на підставі рахунків-фактур шляхом безготівкового переказу покупцем коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

За п. п. 6.3, 6.4 договору товари вважаються оплаченими та обов'язки з перерахування відповідних сум покупцем вважаються виконаними з моменту зарахування повної суми платежу на розрахунковий рахунок постачальника. Право власності на товар, що передається, переходить від постачальника до покупця після 100 % його оплати та підписання видаткових накладних.

Пунктами 8.1, 8.2 договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Сторона, яка порушила зобов'язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, права або законні інтереси якої порушено.

Відповідно до п. 9.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та діє до "31" грудня 2014 року.

На виконання умов договору Приватне підприємство "ОБРІЙ-ПЛЮС" виставило ТОВ "ДІО-СЕРВІС" рахунок №0042 від 28 серпня 2014 року на суму 20160 гривень 00 коп.

Згідно платіжного доручення № 4 від 28 серпня 2014 року ТОВ "ДІО-СЕРВІС" сплатило Приватному підприємству "ОБРІЙ-ПЛЮС" 20160 гривень 00 коп. за договором поставки. Факт оплати також підтверджується випискою по особовим рахункам ТОВ "ДІО-СЕРВІС" за 28 серпня 2014 року, яка наявна в матеріалах справи.

Приватне підприємство "ОБРІЙ-ПЛЮС" не виконало зобов'язання за договором з поставки товару на суму 20160 гривень 00 коп., що і стало підставою звернення ТОВ "ДІО-СЕРВІС" з даним позовом про стягнення суми боргу, пені та 3 % річних.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За вимогами ст. 712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 620 Цивільного кодексу України якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги.

Згідно ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи закінчення строку дії договору поставки № 01/28/08-14 від 28 серпня 2014 року та невиконання відповідачем свого обов'язку з поставки товару, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про підставність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 20160 гривень 00 грн., перерахованих в якості попередньої 100 % оплати за поставку товару.

Згідно положень ст. 536 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

У відповідності до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

За нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи ті встановлені судами обставини, що відповідачем не виконано свого зобов'язання щодо поставки товару, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 207 гривень 12 коп.

Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми пені у зв'язку з тим, що договором не передбачено такої міри відповідальності.

Доводи заявника касаційної скарги щодо розгляду справи судом першої інстанції за його відсутності без належного повідомлення про час та місце судового засідання відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом призначено та проведено судові засідання 19 червня 2015 року, 6 липня 2015 року, 27 липня 2015 року, 5 жовтня 2015 року, про час, дату та місце проведення яких відповідач повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, наявні в матеріалах справи. Згідно вказаних повідомлень, завірені належним чином копії процесуальних документів надсилалися відповідачу на адресу, зазначену у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 65005, м. Одеса, Михайлівська площа, 1, проте, поверталися до суду у зв'язку з тим, що за даною адресою було постійно зачинено, а відповідач не звертався до відділення зв'язку за отриманням даної кореспонденції.

Поряд з цим зазначена адреса вказана самим Приватним підприємством "ОБРІЙ-ПЛЮС" в апеляційній скарзі, поданій останнім на рішення Господарського суду Одеської області від 5 жовтня 2015 року.

За вимогами ч. 2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України брати участь у судових засіданням є правом сторін в судовому процесі.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач звертався до місцевого господарського суду із заявами у даній справі, що свідчить про те, що Приватному підприємству "ОБРІЙ-ПЛЮС" було відомо про наявність даної справи, відповідно, воно не було позбавлене права надати докази, брати участь у судових засіданнях.

Також вбачається, що розгляд справи у суді першої інстанції неодноразово відкладався, у тому числі у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача.

Таким чином відсутні підстави вважати, що відповідача не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи та не надано можливості скористатись своїм правом участі у судовому засіданні.

Посилання заявника касаційної скарги на необгрунтоване неприйняття апеляційним господарським судом поданої відповідачем заяви про злочин у якості доказу у справі відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказана заява не може вплинути на вирішення даного спору по суті та не перешкоджає його розгляду, оскільки не підтверджує, не встановлює та не спростовує встановлених судом фактичних обставин, тобто, суд висловився щодо вказаного документу.

Разом з тим, згідно ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи викладене, повно встановивши усі істотні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку та вірно застосувавши норми ст. ст. 536, 610, 611, 620, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 230, 265 Господарського кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли юридично правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

За таких обставин рішення та постанова місцевого та апеляційного господарських судів законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова