Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Справа № 914/1004/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУправління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської радина рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2016та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016у справі№ 914/1004/16 господарського суду Львівської областіза позовомУправління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської радидоГалицької районної організації Української республіканської партії "Собор"пророзірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення, за участю представників: від позивача не з'явився від відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Галицької районної організації Української республіканської партії "Собор" (далі - ГРО "Собор") про: розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № 8683-13 від 20.06.2013, укладеного між позивачем та відповідачем; зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 66,2 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. ринок, 42.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.06.2016 у справі № 914/1004/16 (суддя Горецька З.В.) у задоволені позову Управління комунальної власності відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючого, Малех І.Б., Матущак О.І.) рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2016 у справі № 914/1004/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 15.06.2016 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 914/1004/16, Управління комунальної власності звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказані судові акти та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.11.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу Управління комунальної власності до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 15.11.2016 об 10 год. 45 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 20.06.2013 між Управління комунальної власності (Орендодавець) та ГРО "Собор" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № 8683-13 (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення загальною площею 66,2 кв. м (Об'єкт оренди), що знаходяться за адресою м. Львів, пл. Ринок, 42.

У пункті 2.1 Договору сторони погодили, що об'єкт оренди буде використовуватись Орендарем для офісу.

Згідно з п. 7.19 Договору орендар має право здавати частину об'єкта в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця.

Пунктом 4.1 Договору передбачено термін його дії до 19.06.2016.

25.02.2016 комісією у складі спеціаліста Управління комунальної власності та майстра ЛКП "Старий Львів" було проведено обстеження об'єкта нерухомого майна, що перебуває в оренді ГРО "Собор", розташованого за адресою: м. Львів, площа Ринок, 42 за наслідками якого складено акт проведення перевірки № 182-нп/16 від 25.02.2016 (далі - Акт) та зроблено відповідні фотознімки.

У вказаному Акті зазначено, що частиною об'єкта оренди (приміщенням за індексом "5") користуються сторонні особи і використовують приміщення під магазин хутряних виробів.

Вважаючи, що Орендарем порушено умови Договору, оскільки ГРО "Собор" без згоди Орендодавця передала частину приміщення в суборенду стороннім особам, та таке приміщення використовується не за його цільовим призначенням (для офісу), а для провадження комерційної діяльності (магазин хутряних виробів), Управління комунальної власності звернулося з даним позовом.

Як визначено у ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення викладені у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Статтею 783 ЦК України передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторони повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Досліджуючи подані сторонами у справі докази, суди попередніх інстанцій встановили, що надані позивачем Акт та фотокопії до нього не є належними та допустимими доказами на підтвердження порушення ГРО "Собор" умов Договору, а саме, факту користування не орендарем, а сторонніми особами частиною орендованого майна та використання частини об'єкта оренди не за цільовим призначенням, а для провадження комерційної діяльності, оскільки у вказаному Акті та фотокопіях не зафіксовано факту реалізації та продажу хутряних виробів у спірному приміщенні з метою одержання прибутку, не встановлено факту наявності касових апаратів у цьому приміщенні, наявності цінників на стелажах із виставленими матеріалами чи будь-яких прайсів продукції, перебування в приміщенні покупців, котрі за кошти придбавали певні товари чи іншу продукцію, факту користування об'єктом оренди іншими особами (договір суборенди чи інші документи).

Натомість, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, надані позивачем фотокопії тільки підтверджують здійснення відповідачем організаційних заходів на виконання його статутних завдань.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Управлінням комунальної власності не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин на підтвердження своїх вимог.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні позову Управління комунальної власності.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2016 у справі № 914/1004/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук