Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Справа № 910/3586/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Корнілова Ж.О. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Електростиль", м. Київ (далі - Товариство),

на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016

зі справи № 910/3586/16

за позовом приватного підприємства "Світло-Енерго", м. Київ (далі - Підприємство),

до Товариства

про стягнення 131 241,10 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Несіна С.В.,

відповідача - Жижина А.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2016 (суддя Чинчин О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий, Гончаров С.А. і Скрипка І.М.): позов задоволено повністю; з Товариства стягнуто на користь Підприємства 131 241,10 грн. заборгованості та 1 968,62 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, за неповного дослідження судами всіх обставин справи з неналежною оцінкою ними поданих доказів.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти доводів скаржника і просить оскаржувані рішення і постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

З листопада 2012 року до серпня 2013 року Підприємство замовило у Товариства поставку товару на загальну суму 567 210, 48 грн.

На підставі виставлених Товариством рахунків-фактур Підприємство перерахувало Товариству грошові кошти у загальному розмірі 551 691,87 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по рахунках Підприємства.

З листопада 2012 року по грудень 2013 року Товариство поставило Підприємству товар на загальну суму 485 106, 77 грн., що підтверджуються наявними у матеріалах справи видатковими накладними, оформленими належним чином.

Згідно з "накладною на повернення від покупця" від 27.12.2013 №1 Підприємством було повернуто Товариству поставлений товар на загальну суму 64 656 грн.

Товариством недопоставлений Підприємству товар на суму 131 241,10 грн.

Заборгованість Товариства перед Підприємством у сумі 131 241,10 грн. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.07.2014, який оформлений належним чином, підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений їх печатками без зауважень та заперечень.

08.02.2016 Підприємством була надіслана на адресу Товариства вимога про перерахування протягом семи днів грошових коштів у розмірі 131 241,10 грн., яка була отримана останнім 15.02.2106, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Товариство не надало відповіді на згадану вимогу та залишило її без виконання.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано таке.

Відповідно до наявних у матеріалах справи рахунків-фактур, видаткових накладних та виписок з банківського рахунку у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 222 394 грн. 99 коп. за непоставлений та повернутий товар (переплата на 38 189, 46 грн. за рахунком-фактурою від 05.02.2013 № СФ-0000055 та видатковою накладною від 01.03.2013 № РН-00060; оплата 36 600 грн. за непоставлений товар за рахунком-фактурою від 13.03.2013 № СФ-00101; 64 656 грн. вартості повернутого товару, поставленого відповідно до рахунка-фактури від 20.05.2013 № СФ-0155 (фактично відповідно до рахунка-фактури від 16.07.2013 № СФ-0235); оплата 22 949,53 грн. за непоставлений товар за рахунком-фактурою від 30.05.2013 № СФ-0174; оплата 60 000 грн. за непоставлений товар за рахунком-фактурою від 13.08.2013 № СФ-0270).

Одночасно у позивача перед відповідачем наявна заборгованість за поставлений та неоплачений товар у розмірі 91 153,89 грн. (343,20 грн. недоплати за поставлений товар відповідно до рахунка-фактури від 30.01.2013 № СФ-0000038 та видаткової накладної від 01.03.2013 № РН-00060.1; 34 650, 05 грн. заборгованості за прийнятий товар відповідно до видаткової накладної від 01.03.2013 № РН-00061, виписаної на підставі рахунка-фактури від 13.02.2013 № СФ-0000064; 6 550, 34 грн. недоплати за поставлений товар відповідно до рахунка-фактури від 13.02.2013 № СФ-0000065 та видаткової накладної від 01.03.2013 № РН-00058; 621 грн. за прийнятий товар відповідно до видаткової накладної від 01.03.2013 № РН-00059 понад вартість, визначену в рахунку-фактурі від 15.02.2013 № СФ-0000069, та понад розмір фактичної оплати; 215, 06 грн. недоплати за поставлений товар відповідно до видаткових накладних від 23.05.2013 № РН-00111, від 31.05.2013 № РН-00124, від 05.07.2013 № РН-00151.1, від 02.08.2013 № РН-00175, від 23.12.2013 № РН-00298.1, виписаних на підставі рахунка-фактури від 20.05.2013 № СФ-0155; 30 500, 04 грн. за прийнятий товар відповідно до видаткової накладної від 02.10.2013 № РН-00223 понад вартість, визначену в рахунку-фактурі від 16.07.2013 № СФ-0235, та понад розмір фактичної оплати; 18 274, 20 грн. заборгованості за прийнятий товар відповідно до видаткової накладної від 02.08.2013 № РН-00177, виписаної на підставі рахунка-фактури від 20.07.2013 № СФ-0270).

Звертаючись з позовом до господарського суду, позивач просив стягнути не всю суму заборгованості за непоставлений та повернутий товар (222 394, 99 грн.), а зменшив її розмір на суму своєї заборгованості перед відповідачем за поставлений та неоплачений товар (91 153, 89 грн.), тому заборгованість становить 131 241,10 грн. (222 394,99 грн. - 91 153, 89 грн.).

Суди попередніх інстанцій встановили, що сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Попередні судові інстанції у розгляді даної справи, керуючись положеннями статей 173, 181, 193, 265 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 526, 530, 662, 693, 712 Цивільного кодексу України, з'ясувавши обґрунтованість вимог позивача, задовольнили позовні вимоги.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника із задоволенням позову зі справи.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України:

- зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509);

- зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509);

- підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11);

- правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202);

- договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини перша та друга статті 639);

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530);

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712);

- до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712);

- за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655);

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693).

Господарським кодексом України також передбачено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина перша статті 193);

- господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181);

- за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 265).

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач: не виконав свої зобов'язання належним чином; не здійснив поставку товару на суму 131 241, 10 грн.; не повернув вказану суму в строк, встановлений частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, - дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про необхідність задоволення позову.

Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки рішення прийнято за відсутності представника відповідача та не задоволено його клопотання про відкладення розгляду справи через "зайнятість" представника в іншому "раніше призначеному" судовому засіданні, спростовуються тим, що: відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, докази чого містяться в матеріалах справи; відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду; Товариство є не фізичною, а юридичною особою, і "зайнятість" його представника в іншому судовому засіданні не позбавляла Товариство можливості, якщо воно вважало це за необхідне, направити в судове засідання іншого свого представника.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судами належним чином не були досліджені наявні в матеріалах справи рахунки-фактури та видаткові накладні, не приймаються Вищим господарським судом України, оскільки судом апеляційної інстанції було належним чином досліджено обставини справи щодо поставки товарів та їх оплати і окремо перевірено кожен рахунок-фактуру та видаткову накладну.

Водночас перевірка доводів скаржника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, за якою названа судова інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 зі справи № 910/3586/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Електростиль" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Ж. Корнілова

Суддя В. Палій