Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 904/6504/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М.за участю представників: позивачаВандич А.Ю. дов. від 05.07.2016 відповідачаП'ятигорець Ю.О. дов. від 03.10.2016 №41розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016у справі№ 904/6504/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудремонттехнологія"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест"простягнення 132146,55 грн.ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбудремонттехнологія" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго - Інвест" про стягнення 132146,55 грн., з яких: 120000,00 грн. - основний борг, 3935,34грн.-3% річних, 8211,21грн.- інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані ухиленням відповідача від повернення сплачених позивачем грошових коштів у розмірі 120000,00грн. (платіжне доручення № 44 від 02.06.2015) за товар (електрозварювальну трубу), оскільки до даного часу, як зазначав позивач, поставка товару відповідачем не здійснена.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 (суддя Мілєва І.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудремонттехнологія" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (головуючий суддя Кузнецова І.Л., судді Сизько І.А., Широбокова Л.П.) скасоване частково. Прийняте нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" на користь ТОВ "Укрбуд - ремонттехнологія" 120000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою постановою ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 залишити без змін посилається на порушення апеляційним господарським судом норма матеріального та процесуального права, зокрема, статі 43 Господарського процесуального кодексу України, 112, 1213 Цивільного кодексу України.

На думку заявника, позивач не виконав в повному обсязі обов'язки по оплаті товару згідно рахунку - фактури №112 від 29.05.2015, а отже у відповідача не виникло обов'язку по передачі товару (згідно рахунку - фактури товар відвантажується після 100% передоплати), а у позивача відсутні підстави вимагати у відповідача поставки товару не кажучи вже за повернення коштів.

Також, скаржник зазначає, що позивач не сплатив рахунок у повному обсязі, в зв'язку з чим у відповідача не виникло обов'язку по поставці товару, позивач не звертався до відповідача із пропозицією поставити товар на сплачену суму 120000,00 грн. Отже, строк виконання зобов'язання щодо поставки товару на сплачену суму 120000,00 грн. вважається таким, що не настав.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" зазначає про те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України звільнив позивача від доказування (отримання чи не отримання рахунку - фактури), а отже поклав на відповідача не тільки обов'язок доказувати та надавати докази направлення рахунку - фактури, але і незаконно поклав на відповідача обов'язок доказування отримання чи неотримання позивачем рахунку - фактури, чим порушив основоположний принцип змагальності сторін та надання на підтверджень доказів..

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2017, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудремонттехнологія" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у оскаржуваній постанові.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 15.03.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.06.2015 платіжним дорученням №44 ТОВ"Укрбудремонттехнологія" перерахувало ТОВ"Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" 120000,00 грн., в якому платником визначено "Оплата згідно з договором №112-05 від 28.05.2015 за трубу електрозварну, у тому числі податок на додану вартість 20 % - 20000 UAH".

08.07.2016 ТОВ"Укрбудремонттехнологія" на адресу ТОВ"Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" направлена вимога щодо повернення сплачених грошових коштів протягом семи днів з дати її отримання з посиланням на те, що до теперішнього часу поставка електрозварної труби не здійснена, грошові кошти в сумі 120000грн. не повернуті.

Вказана вимога залишена ТОВ"Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" без задоволення та без відповіді, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом про стягнення з ТОВ"Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" основного боргу в сумі 120000,00 грн., 3% річних у сумі 3935,34 грн. та інфляційних втрат в сумі 8211,21 грн. При цьому, позивач зазначав про нездійснення відповідачем поставки товару, неповернення грошових коштів та про порушення прав і законних інтересів позивача, положень Цивільного і Господарського кодексів України внаслідок такого неповернення.

Приймаючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив із того, що договору купівлі-продажу укладений між сторонами у спрощений спосіб, прийняття позивачем до виконання зобов'язання за цим договором шляхом оплати відповідачу грошових коштів в сумі 120000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №44 від 02.06.2015 та не надання позивачем доказів звернення до відповідача з вимогою поставити товар на сплачену суму, у зв'язку з чим, строк виконання зобов'язання по поставці товару вважається таким, що не настав.

Одночасно суд зазначив, що подане позивачем пояснення від 27.09.2016 відносно визначення грошових коштів в сумі 120000,00грн. як безпідставно набутих і таких, що підлягають поверненню згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України є за своєю правовою природою зміною підстави позову, а також, що розгляд справи по суті було розпочато судом 25.08.2016 внаслідок чого ці пояснення не прийняті до уваги.

Апеляційний господарський суд не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого суду виходив з наступного.

Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 названого Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами частини 1 статті 207 Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 181 Кодексу господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів укладення сторонами господарського договору у спрощений спосіб, зокрема, доказів обміну сторонами листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, що містять відомості про узгодження ними усіх істотних умов по предмету, ціні договору в сумі 120000,00 грн., строків його дії та поставки продукції, а також доказів прийняття виконання будь-якою з сторін попередньо направлених замовлень в розумінні статті 181 Господарського кодексу України, а тому висновки господарського суду стосовно укладення сторонами по справі договору у спрощений спосіб апеляційним судом визнані помилковими.

Судами встановлено, що позивач відповідно до платіжного доручення №44 від 02.06.2015 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 120000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата за трубу згідно з договором №112-05 від 28.05.2015 за трубу електрозварну", проте судом апеляційної інстанції встановлено, що такого договору не існує.

А відтак, для з'ясування факту вчинення договору та його змісту слід виходити з приписів частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України, згідно з якими він може вважатися здійсненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвідчують їхню волю до настання бажаного правового результату.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти, що підтверджують його волевиявлення отримувати відповідний товар, а відповідач доказів свого волевиявлення на поставку саме такого товару і саме на отриману від позивача суму коштів не надав.

Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, не доведено обставин щодо укладення договору у спрощений спосіб та не надано доказів укладення договору №112-05 від 28.05.2015, в зв'язку з чим, позивач безпідставно перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 120000,00 грн., а враховуючи факт відсутності між сторонами договірних відносин, відповідач не має правових підстав утримувати відповідні грошові кошти.

Частинами 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до частини 1 статті 1213 Кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що за умови відсутності між сторонами договірних відносин та ненадання відповідачем доказів поставки позивачу товару на суму 120000,00грн. позовні вимоги слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача вказаної суми з огляду на безпідставне утримання її останнім.

Щодо відмови у позові про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3935,34 грн. та інфляційних втрат у сумі 8211,21 грн. апеляційний суд правомірно виходив із того, що спірна сума грошових коштів, яка безпідставно зберігається відповідачем та підлягає стягненню з нього не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст.625 Цивільного кодексу України та залишив рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою було частково скасовано рішення суду першої інстанції, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі №904/6504/16 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В.Корсак

О.Сибіга