Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року Справа № 925/626/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Іванової Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"на рішення та постанову господарського суду Черкаської області від 05.06.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 р.у справі№ 925/626/14 господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"простягнення 12 909,93 грн., за участю представників: від позивача Демчук О.В.від відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (далі - ПАТ "Черкасигаз") про стягнення 12 909,93 грн., з яких: 1 292,89 грн. - 3% річних, 5 890,90 грн. - пеня, 5 726,14 грн. - 7% штрафу.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 05.06.2014 р. у справі № 925/626/14 (суддя Швидкий В.А.) позов НАК "Нафтогаз України" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 5 791,15 грн. пені та 5 726,14 грн. 7% штрафу; в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 р. (колегія суддів у складі: Пашкіної С.А. - головуючого, Баранця О.М., Сітайло Л.Г.) рішення господарського суду Черкаської області від 05.06.2014 р. у справі № 925/626/14 змінено. Резолютивну частину рішення викладено у редакції, відповідно до якої стягнуто з ПАТ "Черкасигаз" на користь НАК "Нафтогаз України" 1 292,89 грн. 3% річних, 5 791,15 грн. пені та 5 726,14 грн. 7% штрафу.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Черкаської області від 05.06.2014 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 р. у справі № 925/662/14, ПАТ "Черкасигаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 5 726,14 грн. штрафу, а постанову апеляційної інстанції - в частині стягнення 5 726,14 грн. штрафу та 1 292,89 грн. 3% річних; у цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5 726,14 грн. штрафу та 1 292,89 грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що рішення та постанова в оскаржуваній частині є незаконними.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Ємельянова А.С., Прокопанич Г.К. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Черкасигаз" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.10.2014 р. о 10 год. 55 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 13.10.2014 р. № 02-05/454 для розгляду справи № 925/626/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М. (доповідач), судді: Волік І.М., Іванова Л.Б.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, 25.04.2012 р. між сторонами у справі було укладено договір № 55-В на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір).

Згідно з положеннями п. 1.1 Договору позивач (Продавець) зобов'язався передати у власність відповідачу (Покупцю) у 2012 році природний газ, а Покупець - приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору Продавець передає Покупцеві у період з 1 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 340,000 тис. куб.м. згідно з графіком.

Згідно з п.п. 6.1, 6.2 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У силу положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач поставив відповідачу у квітні-липні 2012 року природний газ в обсязі 21,252 тис. куб.м на загальну суму 81 801,97 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі.

Відповідачем, у свою чергу, оплату поставленого природного газу було здійснено з порушенням строку, визначеного п. 6.2 Договору.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого природного газу позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення 1 292,89 грн. 3% річних, 5 890,90 грн. пені та 5 726,14 грн. 7% штрафу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ПАТ "Черкасигаз" не погоджується із судовими рішеннями у частині стягнення штрафу та 3% річних.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 09.04.2012 р. у справі № 20/246-08 та від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011.

Як роз'яснено у пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання Покупцем умов п.п. 6.1, 6.2 цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Отже, Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Обґрунтованість розрахунку штрафу, який перевірений судами попередніх інстанцій, відповідач не заперечує.

За таких обставин, з огляду на порушення відповідачем строків оплати отриманого газу, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу у розмірі 5 726,14 грн.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача суми трьох процентів річних, слід зазначити наступне.

Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив ст. 625 ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пп. 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.05.2006 р. у справі № 10/557-26/155, від 08.11.2010 р. у справі № 4/719 та від 15.11.2010 р. у справі № 4/720.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з апеляційним господарським судом про помилковість висновків місцевого господарського суду, що заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних у розмірі 1 292,89 грн. за своєю правою природою є пенею, у зв'язку з чим має місце подвійне стягнення пені.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 292,89 грн. 3% річних та правомірно задовольнив позов у цій частині.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про незаконність постанови в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 р. у справі № 925/626/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

Л.Б. Іванова