Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року Справа № 914/1849/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Куровського С.В. - головуючого,

Катеринчук Л.Й., Ткаченко Н.Г.,

за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак"-Хажанця В.М.; Приватного акціонерного товариства "Галичина" - Політаєва В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією

"Тетра Пак"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016

та рішення господарського суду Львівської області від 20.09.2016

у справі №914/1849/16 господарського суду Львівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак"

до Приватного акціонерного товариства "Галичина"

про зобов'язання повернути майно,

встановив:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак" ( далі - ТОВ "Тетра Пак") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Галичина" (далі - ПрАТ "Галичина") про зобов'язання останнього повернути позивачу майно шляхом передання за актом приймання-передачі, а саме: пакувальний автомат TFA/3, серійний номер 15017/01951 (1 шт.); конвеєрну систему (1 шт.); обладнання SOCO (1 шт.); Тетра Терм Асептік Флекс (Tetra Therm Aseptic Flex), модуль обробки молока, потужність - 4000 л/г, серійний номер T5844410079 (1 шт.); гомогенізатор Тетра Алекс 1 (Tetra Alex 20), 4000 л/г, 30 кВт, серійний номер 5856818289 (1 шт.); станцію мийки Тетра Алсіп 1 (Tetra Alcip), 15 000 л/г (1 шт.); монтажні матеріали (1 наб., вкл.нерж.труби, кабелі).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі №914/1849/16 (суддя Петрашко М.М.) у задоволенні позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (колегія суддів у складі: Хабіб М.І., Зварич О.В., Юрченко Я.О.) рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/1849/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що майнові вимоги позивача про повернення майна, заявлені до відповідача, щодо якого судом порушено провадження у справі про банкрутство, не підлягали розгляду в порядку позовного провадження, а підлягали розгляду в межах провадження у справі про банкрутство відповідача.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати процесуальні акти попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, пославшись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 10, 15, 16, 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 9 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України..

Судова колегія, заслухавши доповідь судді Куровського С.В., пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Тетра Пак" звертаючись до суду із позовом обґрунтовував свої вимоги тим, що 01.12.2008 сторони уклали договір купівлі-продажу обладнання №51-08-62 ОD на виконання умов якого позивач поставив (передав) відповідачу обладнання загальною вартістю 10 382 486,63грн, що підтверджується видатковими накладними №1830017746 та №1830017747 від 25.05.2009 та актом приймання-передачі від 25.05.2009. Відповідно до п.3.1 договору порядок оплати встановлюється з урахування додатку №2, яким визначено графік та розміри платежів. Додатковими угодами №1 від 31.08.2010 та №2 від 05.12.2013 вказаний додаток №2 викладався в новій редакції. В порушення умов договору та додатку №2 до нього, відповідач своїх зобов'язань не виконав належним чином, після здійснення 04.07.2014 платежу на суму 100 000грн останній припинив сплату чергових платежів. На підставі п.3.3 договору та ч. 2 ст. 695 ЦК України, якими встановлено право продавця відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару у разі, якщо покупець не здійснює у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, позивач надіслав 19.05.2016 відповідачу повідомлення-вимогу вих.№42 від 16.05.2016 про відмову від договору та повернення обладнання. Позивач вказує, що така вимога отримана відповідачем 27.06.2016, однак ним не виконана. Пославшись на положення ст. 1212 ЦК України, позивач просив зобов'язати відповідача повернути йому майно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту передачі відповідачу обладнання у останнього виникло право власності на це обладнання, оскільки договір №51-08-62 ОD від 01.12.2008 не містить умов, згідно з якими право власності на переданий товар зберігається за продавцем (позивачем) до моменту повної оплати товару покупцем (відповідачем).

Посилаючись на ч.6 ст. 694, ч. 3 ст. 695 ЦК України, Господарський суд Львівської області дійшов до висновку про те, що продавцю належить право застави на товар, проданий в кредит, з моменту передачі такого товару і до його оплати. На думку суду, без позбавлення покупця права власності на продану йому річ та без визнання за продавцем права власності на неї на підставах, встановлених законом, право продавця у разі несплати йому коштів за товар не може бути відновлене.

Поряд з тим суд першої інстанції зазначив, що при невиконанні боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави, а щодо посилання позивача на ст.1212 ЦК України, суд, з урахуванням постанови Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, вказав, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України у випадку виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Під час апеляційного перегляду справи судом другої інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 у справі №914/3734/15 за заявою ТОВ "Милкоу-Україна" порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Галичина"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру розпорядження майном; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Череватого Л.Б.

Наведена ухвала набула законної сили.

25.11.2015 здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення справи про банкрутство ПрАТ "Галичина".

29.12.2015 ТОВ "Тетра Пак" звернулося до Господарського суду Львівської області з заявою про визнання ТОВ "Тетра Пак" конкурсним кредитором ПрАТ "Галичина" з грошовими вимогами у розмірі 17 254 724,34грн, у тому числі з грошовими вимогами на підставі договору купівлі - продажу № 51-08-62 ОD від 01.12.2008 (договір 1) станом на 23.12.2015 на загальну суму 14 574 011,92 грн, з яких: 9 278 987,21 грн залишок заборгованості за поставку обладнання, 833 958,81 грн залишок заборгованості по платі за відтермінування платежу згідно з п.3 додаткової угоди №2 від 05.12.2013, 1 860 782,07грн пеня за затримку оплати, 218 547,58грн 3% річних та 2 381 736,25грн інфляційні втрати.

Переглядаючи справу за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін резолютивну частину рішення суду першої інстанції, обґрунтував свій висновок вимогами статей 12, 16, 41 Господарського процесуального кодексу України, статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та вказав, що даний спір має розглядатись господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного господарського суду передчасним з огляду на таке.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Разом з тим, у Постанові Верховного Суду України №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 висловлено правову позицію про те, що для забезпечення права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, для забезпечення принципу верховенства права, фундаментальною складовою якого є принцип юридичної визначеності, суд, який після припинення провадження у справі про банкрутство за аналогічною заявою, розглядає той же спір у позовному провадженні, повинен розглянути його по суті в винесенням відповідного рішення, для забезпечення поваги до принципу res judicata (принципу остаточності рішень суду).

Отже, здійснення судочинства має на меті досягнення певного правового висновку або результату, на який сподіваються учасники спору, звертаючись до суду. Тобто, вирішуючи спір суди мають зважати не лише на правомірність того чи іншого висновку, але й на результат такого розгляду.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у позові, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, як і процесуальних наслідків для позивача, який позбавлений права на звернення до суду із тим же позовом, обмежившись формальним висновком щодо наявних підстав для вирішення спору в межах справи про банкрутство, водночас, суд не з'ясував, які саме з розглянутих місцевим господарським судом вимог мають майновий характер в розумінні частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та яким чином вирішення цього спору в порядку позовного провадження вплине на здійснення щодо відповідача процедури банкрутства, на формування обсягу майнових активів відповідача як боржника, за рахунок яких буде можливим задоволення вимог кредитора, яким чином правовідносини між сторонами даного спору впливають на права та законні інтереси кредиторів відповідача у справі про банкрутство.

За змістом статей 99, 105 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції; за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів та у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно

відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що суд всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Розглядаючи справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, Вищий господарський суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку; відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, відтак, враховуючи, що у оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції фактично ухилився від повторного розгляду справи, постанову апеляційного суду у даній справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі №914/1849/16 скасувати.

Справу №914/1849/16 передати на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий Куровський С.В.

Судді Катеринчук Л.Й.

Ткаченко Н.Г.