Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 року Справа № 910/12610/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Ходаківської І.П. - головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача Самар Т.Г. (дов. від 08.04.2014 № 55/20-19), Семеренко С.О. (дов. від 04.03.2014 № 120Н/20-19відповідачаЯщенко Р.Ю. (дов. від 13.05.2014 № 14/135)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКонцерну "Міські теплові мережі"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.10.2014у справі № 910/12610/14 Господарського суду міста Києваза позовомКонцерну "Міські теплові мережі"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про часткове визнання пункту 4.1. договору №14/2575/11 від 30.09.2011 недійсним

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про часткове визнання пункту 4.1. договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 Методика визначення обсягів газу, посилання на яку містить пункт 4.1. договору, не узгоджується з нормативними актами, що мають вищу юридичну силу, зокрема з постановою НКРЕ № 813 від 13.07.2010 та нормами постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011. Крім того, позивач зазначав, що дію вказаної Методики було зупинено з 30.12.2012, а в подальшому наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 730 від 11.10.2013 наказ № 288 від 15.07.2010 визнано таким, що втратив чинність. Поряд з цим, позивач стверджував, що факт невідповідності вказаної Методики діючому законодавству встановлений ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.01.2014 у справі №К/800/44809/13.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/12610/14 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 (колегія суддів: головуючий Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Суховий В.Г.), у позові відмовлено, у огляду на відсутність правових підстав для визнання частково недійсним пункту 4.1. договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011.

Не погодившись з прийнятими судовими рішенням, Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014, та передати справу № 910/12610/14 на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник здебільшого керується тими ж доводами, що були викладені в позовній заяві, зокрема, посилаючись на невідповідність діючому законодавству Методики визначення обсягів газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010, посилання на яку містить спірний пункт 4.1. договору на купівлю-продаж природного газу №14/2575/11 від 30.09.2011.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.12.2014 у складі колегії суддів: головуючого Корсака В.А., суддів Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б., касаційну скаргу Концерн "Міські теплові мережі" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.01.2015.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/8 від 13.01.2015 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Корсака В.А., для розгляду касаційної скарги у справі № 910/12610/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючої Ходаківської І.П., суддів Данилової (доповідача), Данилової Т.Б.

13.01.2015 до Вищого господарського суду України від Концерну "Міські теплові мережі" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких скаржник підтримує доводи та вимоги касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні 14.01.2015, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2011 між Концерном "Міські теплові мережі" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №14/2575/11, відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 4-му кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України") для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору продавець передає покупцеві газ у період з 01.10.2011 по 31.12.2012.

Відповідно до пункту 4.1. договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу покупця та відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 № 288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів".

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про часткове визнання пункту 4.1. договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 недійсним, Концерн "Міські теплові мережі" в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 Методика визначення обсягів газу, посилання на яку містить пункт 4.1. договору, не узгоджується з нормативними актами, що мають вищу юридичну силу, зокрема з постановою НКРЕ № 813 від 13.07.2010 та нормами постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011, оскільки зазначена Методика № 288 передбачає, що підприємства теплоенергетики визначають обсяги природного газу за ціною, встановленою для виробництва теплової енергії на потреби населення тільки з урахуванням корисного відпуску теплової енергії (на стіну будинку), а не виробництва теплової енергії для потреб населення усього з урахуванням технологічних втрат теплової енергії в мережах.

Також позивач зазначав, що дію зазначеної Методики було зупинено з 30.12.2012, а в подальшому наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 730 від 11.10.2013 наказ № 288 від 15.07.2010 визнано таким, що втратив чинність. Крім того, позивач стверджував, що факт невідповідності вказаної Методики діючому законодавству встановлений ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.01.2014 у справі № К/800/44809/13.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання частково недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказується, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, є в тому числі: свобода договору.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Концерн "Міські теплові мережі", укладаючи договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011, включаючи пункт 4.1. договору, фактично погодився з передбаченими ним умовами, адже вказаний договір був підписаний без зауважень та заперечень повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками. Концерн "Міські теплові мережі" на момент укладення вказаного договору не скористався наданим йому законом правом на складання протоколу розбіжностей за наявності заперечень щодо окремих умов договору у відповідності до частини 4 статті 181 Господарського кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва № 6 від 29.10.2012 запропоновано Міністерству енергетики та вугільної промисловості України внести зміни до Методики визначення обсягів природного газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів в частині визначення обсягів природного газу, який використовується для виробництва та реалізації теплової енергії для населення з урахуванням нормативних технологічних втрат за ціною як для населення.

В подальшому дія вказаної Методики була зупинена з 30.12.2012, а наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 730 від 11.10.2013 визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010.

Поряд з цим, доказів в підтвердження того, що наказ Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 на момент укладення договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 та до 30.12.2012 (зупинення його дії) визнано недійсним в судовому порядку або скасовано Концерном "Міські теплові мережі" надано не було.

Таким чином, у період з 15.07.2010 по 30.12.2012 Методика визначення обсягів природного газу, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України №288 від 15.07.2010, діяла і була чинною.

Відтак, вбачається, що виключення з пункту 4.1. договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 посилання на вищевказану Методику є неправомірним, оскільки дотримання її вимог було обов'язковим при проведенні документального оформлення та відповідної оплати теплової енергії, яка була спожита населенням у вересні 2011 року - грудні 2012 року.

Разом з тим, судами встановлено, що положення Методики визначення обсягів природного газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України №288 від 15.07.2010, не передбачають жодних вартісних розрахунків, а тому доводи Концерну "Міські теплові мережі" про невідповідність Методики вимогам постанови НКРЕ № 813 від 13.07.2010 є безпідставними.

Стосовно тверджень Концерну "Міські теплові мережі" про встановлення ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.01.2014 у справі №К/800/44809/13 факту невідповідності вказаної Методики діючому законодавству, то вони були спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки у вказаній ухвалі суду лише встановлено, що при прийнятті рішення № 6 від 29.10.2012 Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва діяла на підставі закону та в межах своїх повноважень.

Поряд з цим, Господарським процесуальним кодексом України преюдиціальне значення надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (аналогічна правова позиція наведена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що Концерн "Міські теплові мережі" всупереч приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав доказів, які б підтверджували той факт, що договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 в частині пункту 4.1 суперечить нормам чинного законодавства та має ознаки недійсності в розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли цілком правомірного та вмотивованого висновку про відсутність належних правових підстав для визнання частково недійсним пункту 4.1. вказаного договору.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою було залишено в силі рішення суду першої інстанції, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі Концерну "Міські теплові мережі" судова колегія вважає непереконливими, такими, що зводяться до переоцінки обставин справи та спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 у справі № 910/12610/14 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді: М. Данилова

Т. Данилова