Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 910/25888/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Мірошник М.М.,відповідача-1 відповідача-2 третіх осіб-Саушкіна О.В., -не з'явились, -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015у справі№910/25888/14за позовомПАТ "АК "Київводоканал"до (треті особи1.КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району у м.Києві; 2.КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м.Києві - ПАТ "Київенерго", КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр")простягнення коштів ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 25.03.2015 (судді: Нечай О.В., Бондарчук В.В., Князьков В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району у м.Києві та КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м.Києві на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 855711,81 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 3 % річних в сумі 8255,36 грн., інфляційні втрати в сумі 78181,75 грн. та 17698,44 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 (судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.) рішення змінено шляхом солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача 855711,81 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 3 % річних в сумі 8483,75грн., інфляційних втрат в сумі 79820,80 грн. та 17698,44 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено.

ПАТ "АК "Київводоканал" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів 596745,98 грн. основного боргу, 3 % річних в сумі 5154,32 грн., інфляційних втрат в сумі 73180,66 грн. та 8536,56 грн. пені, прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.526,629 ЦК України, ст.ст.173-175,193 ГК України та ст.ст.42,33,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що договором регулюються відносини сторін стосовно постачання питної води, якість якої відповідає вимогам ДСанПІН 2.2.4-171-10, яка постачається до будинків, включених відповідачем-1 до дислокації до договору без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана отаннім в своїй господарській діяльності, в тому числі надання послуг, що потребують використання питної води - гарячого водопостачання населенню. Крім того, скаржник посилається на відсутність укладеного договору між ним та ПАТ «Київенерго», а також на те, що п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.10.2008р. за №936/15627 (далі - Правила №190) не має імперативного характеру та не містить зобов'язання ПАТ «Київенерго», як енергопостачальної організації, щодо укладення договорів для здійснення розрахунків з виробником. Більш того, на думку заявника, ПАТ «Київенерго» здійснювало реалізацію теплової енергії на основі укладених із споживачами договорів, предметом яких є постачання теплової енергії на потреби гарячого водопостачання, а не самої води у будь-якому її вигляді.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та відповідача-2, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення 8536,56 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення шляхом задоволення позову в частині солідарного стягнення з відповідачів 3% річних в сумі 228,39 грн. та інфляційних втрат в сумі 1639,05 грн., апеляційний господарський суд виходив того, що:

19.10.2010р. між ПАТ "АК "Київводоканал" (постачальник), КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району у м.Києві (абонент) та КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м.Києві (балансоутримувач) було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №09257/2-05 (далі - договір від 19.10.2010 №09257/2-05).

Пунктом 1.1 укладеного договору передбачено, що він укладається у відповідності із Законом України "Про питну воду та питне водопостачання". За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання стічних вод у систему каналізацій м.Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м.Києва (далі - Місцеві правила приймання), абонент зобов'язується приймати надані послуги та здійснювати оплату наданих послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами № 190 (далі - правила користування), правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002р. за №403/6691 (далі - правила приймання №37), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором, балансоутримувач зобов'язується надавати повну і достовірну інформацію відповідно до умов цього договору та нести відповідальність разом з абонентом у разі порушення зобов'язань перед постачальником відповідно до ст.196 ГК України, ст.543 ЦК України.

Згідно з п.2.1.6 договору від 19.10.2010 №09257/2-05 облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам спожитих послуг та їх вартості (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів та вартості наданих послуг у відповідному обліковому періоді. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими документами для проведення звіряння та оформлення відповідного акту звіряння. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених розрахунків вважаються безумовно погодженими з абонентом.

Відповідно до п.2.2.1 договору від 19.10.2010 №09257/2-05 постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення тощо) для оплати за поставлену абоненту воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Пунктом 2.2.2 договору від 19.10.2010 №09257/2-05 передбачено, що у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Абонент щомісячно забезпечує не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, своєчасну та повну оплату коштів від населення за отримані послуги на транзитний рахунок КП ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує у повному обсязі вартість наданих послуг орендарям, на рахунок постачальника згідно з його розрахунками.

Постачальник зобов'язаний забезпечувати абоненту безперебійне постачання питної води, якість якої відповідає ГОСТ 2874-82 "Вода питна" до його водопровідного вводу (п.3.1.1 договору від 19.10.2010 №09257/2-05).

Згідно з п.3.3.8 договору від 19.10.2010 №09257/2-05 абонент зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість наданих абоненту послуг на умовах цього договору.

У зв'язку з невиконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за укладеним договором, перед позивачем утворилась заборгованість за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. яка, за розрахунками позивача, становить 1452457,79 грн. та яку позивач просить стягнути.

Відповідач-2 надав до суду довідку про те, що на його балансі з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. перебували індивідуальні теплові пункти за адресами: вул.Лайоша Гавро 9-К (1 тепловий пункт), вул.Маршала Тимишенка 2/4 (2 теплові пункти), вул.Маршала Тимишенка 2-М (1 тепловий пункт).

Позивач надав розрахунок заборгованості відповідача-1 за договором від 19.10.2010 №09257/2-05 , з якого вбачається, що позивачем на підставі договору було подано на вказані 4 теплові пункти питну воду для підігріву на загальну суму 12805,04 грн.

Договір від 19.10.2010 №09257/2-05 не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої води. Однак, враховуючи те, що на балансі відповідача-2 у спірний період перебували 4 теплові пункти, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором за поставлену позивачем воду, яка йде на підігрів та обліковується за кодами 5-50194, 5-50204, 5-50212, 5-50238, 5-50254, 5-50269 та підлягають частковому задоволенню в розмірі 12805,04 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідач-1 зобов'язаний оплачувати надані послуги з постачання питної води, водовідведення холодної води, за водовідведення обсягів гарячої води та за постачання води, що йде на підігрів на вищезазначені теплові пункти, загальний обсяг якої обліковується позивачем за кодами 5-194, 5-204, 5-212, 5-238, 5-254, 5-269, 5-1250, 5-1251, 5-1252, 5-1253, 5-1254, 5-1255, 5-1256, 5-1257, 5-1258, 5-1259, 5-1260, 5-1261 та 5-50194, 5-50204, 5-50212, 5-50238, 5-50254, 5-50269 (постачання холодної води для виготовлення гарячої води та водовідведення гарячої води).

Перевіривши розрахунок розміру заборгованості за договором від 19.10.2010 №09257/2-05, здійснений місцевим судом, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість відповідача-1 перед позивачем за послуги з водопостачання холодної води та води, що йде на підігрів, а також за послуги з водовідведення за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. складає 855711,81 грн.

Крім основної суми заборгованості, позивачем також заявлено до стягнення пеню в розмірі 26235 грн., 3% річних в розмірі 13638,07 грн. та інфляційні втрати в розмірі 153001,46 грн.

Пунктом 4.2 договору від 19.10.2010 №09257/2-05 передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Позивачем не було надано суду обґрунтованого розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість по оплаті послуг з водопостачання питної води, поданої на вищезазначені 4 теплові пункти, на суму 12805,04 грн. У зв'язку з неможливістю суду самостійно визначити періоди нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у задоволенні позовних вимог у цій частині місцевим господарським судом було відмовлено.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було надано розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість по оплаті послуг з водопостачання питної води на суму 12805,04 грн., згідно якого сума 3% річних складає 228,39 грн., а інфляційні втрати - 1639,05 грн., які підлягають стягненню.

Апеляційний суд прийняв до розгляду уточнений позивачем розрахунок та дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню, оскільки, за умов неподання позивачем правильного розрахунку, суд першої інстанції мав би самостійно перерахувати розмір інфляційних нарахувань та 3% річних.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 855711,81 грн. основного боргу, 79820,80 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 8483,75грн., з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору. Споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").

Відповідно до п.2.4 Правил приймання №37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Згідно зі ст.ст.525,526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у розрахунок заборгованості відповідача-1 за договором від 19.10.2010 №09257/2-05 включено суму за постачання води, що йде на підігрів.

Пунктом 3.13 Правил №190 передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги" (п.2.1 Правил №190).

Таким чином, відповідно до п.3.13 Правил №190 розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Колегія враховує, що наведеної вище правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення заборгованості за комунальні послуги, що виникають з подібних правовідносин за участю ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постанови ВГСУ від 14.09.2015 у справі №910/39231/14, від 23.09.2015 у справі №910/29805/14-г, від 23.09.2015 у справі №910/24791/140).

Судами з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано, що на балансі відповідача-2 з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. перебували лише 4 індивідуальні теплові пункти за адресами: вул.Лайоша Гавро 9-К (1 тепловий пункт), вул.Маршала Тимошенка 2/4 (2 теплові пункти), вул.Маршала Тимошенка 2-М (1 тепловий пункт).

За таких обставин, колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що хоча договір від 19.10.2010 №09257/2-05 не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої води, однак, враховуючи, що на балансі відповідача-2 у спірний період перебували 4 теплові пункти, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлену позивачем воду, яка йде на підігрів та обліковується за кодами 5-50194, 5-50204, 5-50212, 5-50238, 5-50254, 5-50269, підлягають частковому задоволенню в розмірі 12805,04 грн.

Відтак, судами попередніх інстанцій достеменно встановлено надання позивачем відповідачу-1 у період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. послуг з постачання холодної води, водовідведення холодної води, водовідведення обсягів гарячої води та постачання води, що йде на підігрів на зазначені 4 теплові пункти.

Однак, всупереч умовам договору від 19.10.2010 №09257/2-05 відповідач-1 свої зобов'язання щодо перерахування коштів за отримані послуги у встановлений строк виконав не в повному обсязі, в результаті чого станом на час звернення з позовом до суду у відповідача-1 утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 855711,81 грн.

Разом з тим, згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 договору від 19.10.2010 №09257/2-05 передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем не було надано до суду першої інстанції обґрунтованого розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість в сумі 12805,04 грн. по оплаті послуг з водопостачання питної води, поданої на вищезазначені 4 теплові пункти. Відтак, з посиланням на неможливість суду самостійно визначити періоди нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, місцевим господарським судом було здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат без урахування заборгованості за надані послуги з постачання питної води, що йде на підігрів.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем було надано розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість по оплаті послуг з водопостачання питної води на суму 12805,04 грн., згідно якого 3% річних складає 228,39 грн., а інфляційні втрати 1639,05 грн.

Апеляційний суд правомірно прийняв до розгляду уточнений позивачем розрахунок, зазначивши, що, в разі неподання позивачем правильного (уточнюючого) розрахунку, суд першої інстанції повинен був самостійно перерахувати розмір 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд, здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що підлягаючий до стягнення розмір 3% річних становить 8483,75 грн., а інфляційних втрат - 79820,8 грн.

Водночас, нормою ч.2 ст.196 ГК України встановлено, що у разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, враховуючи, що згідно п.1.1 договору від 19.10.2010 №09257/2-05 балансоутримувач зобов'язується нести відповідальність разом з абонентом у разі порушення зобов'язань перед постачальником відповідно до ст.196 ГК України та ст.543 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов законного висновку про солідарне стягнення з відповідачів 855711,81 грн. заборгованості за договором від 19.10.2010 №09257/2-05, 17698,44 грн. пені, 3% річних в сумі 8483,75 грн. та інфляційних втрат в сумі 79820,8 грн.

Разом з тим, колегія не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні 8536,56 грн. пені, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Абзацом 1 п.1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що в з огляду на вимоги ч.1 ст.47 і ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд спочатку правильно зазначив про безпідставність посилань суду першої інстанції щодо неможливості самостійно визначити періоди нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки місцевим господарським судом було помилково здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, а саме без урахування заборгованості в сумі 12805,04 грн. за надані послуги з постачання питної води, що йде на підігрів на 4 теплові пункти, які перебувають на балансі відповідача-2.

Однак, в подальшому, в порушення вимог ст.43 та ч.2 ст.101 ГПК України апеляційна інстанція, стягнувши за наслідками оцінки уточненого розрахунку позивача 3% річних у сумі 8483,75грн. та 79820,80 грн. інфляційних втрат, тобто суми, що перевищували 3% річних та інфляційні втрати, стягнуті місцевим господарським судом, так само як і останній не здійснила самостійний перерахунок розміру пені, нарахованої позивачем, та непослідовно погодилася з висновком суду першої інстанції щодо стягнення пені лише в сумі 17698,44 грн. При цьому, апеляційний суд мав підстави зобов'язати позивача, поряд з уточненим розрахунком 3% річних та інфляційних втрат, подати також більш повний та детальний розрахунок пені.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру пені, підлягаючого до стягнення, з проведенням її обґрунтованого перерахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування постанови в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення 8536,56 грн. пені та передачі справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 25.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 у справі №910/25888/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення 8536,56 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун