Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2014 року Справа № 925/1947/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Ходаківської І.П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агроцентр"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.03.2014у справіГосподарського суду Черкаської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агроцентр"до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"простягнення 201 494,57 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Ліпін Ю.О. (дов. від 15.09.13),

відповідача: Ахмістов О.М. (дов. від 30.12.13),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 23.01.2014 року господарського суду Черкаської області в задоволенні позову про стягнення заборгованості в сумі 201494, 57 грн. за договором від 08.02.2008 № 161-413 відмовлено.

Постановою від 24.03.2014 Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Приват-Агроцентр" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідач подав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали оскаржувані судові рішення, відповідно до умов договорів поставки від 08 лютого 2008 року №161-413 та №160-413, укладених між позивачем та відповідачем, останній взяв на себе зобов'язання передати у власність позивача товар (аміачну селітру) в кількості 2000 (дві тисячі) тонн на загальну суму 4100040,00 грн., а покупець - прийняти та оплатити його вартість.

Згідно п. 3.1 договору покупець зобов'язується провести авансовий платіж у розмірі 100% вартості готового до відвантаження товару і витрат, пов'язаних з його доставкою залізничним транспортом до станції призначення, протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платіжної вимоги (рахунку) від постачальника.

Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що відвантаження товару буде здійснюватися партіями залізничним транспортом за транспортною інструкцією покупця. Транспортна інструкція надається постачальнику не пізніше 10 днів до початку відвантаження товару. Термін поставки: лютий 2008 року.

Строк дії договору - до 31.12.2008 року (п. 8.1. Договору).

Угодою № 1 від 28.02.2008 року про внесення змін до договору № 161-413, сторони встановили термін поставки товару: лютий-березень 2008 року.

Звертаючись з позовом у даній справі, ТОВ "Приват - Агроцентр" послалось на те, що на виконання умов зазначеного вище договору ним сплачено відповідачу грошові кошти на підставі платіжних доручень №76 від 12.02.2008 року, №81, №82 та №83 від 13.02.2008 року. Відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, не допоставивши позивачу 56.7 тонн товару, внаслідок чого він повинен повернути 120221,78 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в графі призначення платежів в наданих позивачем платіжних дорученнях зазначено "за аміачну селітру згідно з платіжною вимогою 29933, 29934 (договір 161-413)". В той же час, платіжних вимог 29933, 29934, на підставі яких сплачено кошти, позивачем не надано.

Окрім того, судами враховано і те, що твердження позивача про недопоставку спірного товару не підтверджено належними та допустимими доказами. Так, останнім не надано первинних документів, які б підтверджували фактичні обсяги поставленого товару та прийняття його позивачем.

В той же час, з врахуванням того, що спірна поставка повинна була бути здійснена в лютому - березні 2008 року, а оплата товару, за твердженням позивача, здійснена 12 та 13 лютого 2008 року, з огляду на приписи ст.ст. 256, 257, 264, 267 ЦК України, обґрунтованим є висновок судів про пропуск останнім строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

При цьому судами вмотивовано не взято до уваги посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків від 30.11.2010 року як на підставу переривання строку позовної давності, оскільки, як вбачається з останнього, звірку було здійснено сумісно з іншим договорами - №160-413, №340-414, №608-413 за періоди з 01.12.2009 року по 30.11.2010 року, а відтак, останній не є документом, який підтверджує заборгованість щодо якої виник спір, а також не свідчить про визнання боргу.

Приймаючи до уваги наведене вище, правомірним є висновок судів про відмову в позові.

З врахуванням зазначеного вище, судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 24.03.2014 р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 925/1947/13 залишити без змін.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Ходаківська І.П.