Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року Справа № 924/1584/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Єлізія"на постановуРівненського апеляційного господарського судувід25.02.2015у справі№924/1584/14Господарського суду Хмельницької областіза позовомКвартирно-експлуатаційного відділу міста ХмельницькийдоПриватного підприємства "Єлізія"третя особаМіністерство Оборони Українипро стягнення суми

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (далі - позивач) просив стягнути з Приватного підприємства "Єлізія" (далі - відповідач) 4 569,38 грн., з яких 3 609,89 грн. - заборгованість за договором, 159,92 грн. - три відсотки річних, 588,41 грн. - інфляційні втрати, 211,16 грн. - пеня. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору про надання в користування місць земельної ділянки для розташування спеціальних конструкцій реклами та додаткової угоди до нього не розрахувався за таке користування, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість. Позивачем було нараховано відповідачу три відсотки річних за період з 25.04.2013 по 15.10.2014, пеню з 15.04.2014 по 15.10.2014 і інфляційні втрати з жовтня 2013 року по вересень 2014 року. В додаткових поясненнях позивач як на підставу позову посилається також на статтю 785 Цивільного кодексу щодо нарахування подвійної плати за користування у разі не повернення наймачем об'єкту найму.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 17.12.2014 (суддя Кочергіна В.О.) в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гудак А.В., судді Олексюк Г.Є., Сініцина Л.М.) це рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 609,89 грн. неустойки, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаюсь на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 30.04.2010 укладено договір №59/2010/КЕВХм. про надання в користування місць земельної ділянки, яка перебуває у державній власності та обліковується в КЕВ м.Хмельницького, для розташування спеціальних конструкцій реклами.

Пунктом 1.1 договору визначено, що позивач "Власник" надає відповідачу "Розповсюджувачу" в користування місця, які перебувають у його власності без зміни функціонального його значення, для розміщення спеціальних конструкцій (надалі - місця), згідно з додатком №1, який є невід'ємною частиною договору. Місця надаються для розміщення тільки спеціальних конструкцій, що вказані у додатку №1 до цього договору. Місця передаються "Розповсюджувачу" (відповідачу) згідно з актом прийму-передачі.

Пунктом 4.1 даного договору визначено, що розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування за цим договором, складає: одна тисяча чотириста двадцять вісім грн. 00 коп. (без ПДВ) на місяць; ПДВ-20% складає: двісті вісімдесят п'ять грн. шістдесят коп., загальний розмір плати (ПДВ): одна тисяча сімсот тринадцять грн. 60 коп. Розрахунок додається (додаток №2). Внесення плати за користування місцями здійснюється до 05 числа наступного місяця по рахунку "Власника" шляхом перерахування через банківські установи відповідних коштів на рахунок "Власника" (п.4.2 договору).

Пунктом 2.1 розділу 2 "Строк дії договору" визначено, що цей договір набирає чинності з 01 травня 2010 року на діє протягом 3 років по 01.04.2013. Цей договір може бути продовжений на тих самих умовах тільки за письмовою угодою сторін. (п.2.2 договору).

Позивачем на адресу позивача направлялись рахунки-фактури за період з січня 2011 року по серпень 2011 року.

01.09.2011 між тим ж сторонами укладено додаткову угоду №21/59Д/2011КЕВ до договору №59/2011 КЕВ про надання у користування місць для розміщення рекламного засобу на території державної земельної ділянки Міністерства оборони України, що обліковується у КЕВ м.Хмельницький. Цей договір уклали у новій редакції.

Пунктом 1.1. визначено, що позивач ("Власник") відповідно до дозволу №024, №025 від 17.01.2011, виданого на підставі рішення виконкому Хмельницької міської ради від 13.01.2011 №46 надає відповідачу ("Розповсюджувач") в користування місця, які перебувають у державній власності та обліковуються у позивача, без права зміни їх функціонального призначення, на території земель військової частини А-2287- для спеціальних конструкцій, згідно з додатком №1, який є невід'ємною частиною договору. Адреса місця розташування спеціальної конструкції: м. Хмельницький, вул. Толстого, вул. Купріна. Під користуванням сторони розуміють тимчасове платне використання місця з метою: встановлення на них спеціальних конструкцій, які знаходяться у "Розповсюджувача" на законних підставах та їх використання у формах не заборонених чинним законодавством для розміщення зовнішньої реклами; обслуговування спеціальних конструкцій (підтримання у належному стані, наклеювання рекламоносіїв, тощо). Пунктом 1.2 договору визначено, що місця надаються для розміщення тільки тих спеціальних конструкцій, що вказані у додатку №1 до цього договору; місця передаються відповідачу згідно з актом приймання-передачі (додаток №3).

Пунктом 4.1 розділу 4 "порядок розрахунків" зазначено, що розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування за цим договором (додаток №1) розраховується згідно додатку №2, що складає 1 553,66 грн. (без ПДВ) на місяць, як стартова плата за базовий серпень 2011 року місяць з наступним коригуванням на індекси інфляції.

Пунктом 4.2 даної додаткової угоди визначено, що з дня укладання цього договору "розповсюджувач" самостійно без отримання рахунку-фактури щомісячно вносить плату в розмірі, передбаченому п.4.1 цього договору за користування всіма місцями за договором авансовим платежем до 25 (двадцять п'ятого) числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата, шляхом перерахування через банківські установи відповідних коштів на вказаний "Власником" рахунок.

Пунктом 4.4. даного договору визначено, що понаднормова сума оплати, що надійшла на рахунок "Власника" підлягає у встановленому порядку поверненню "Розповсюджувачу" або зараховується в рахунок наступних платежів.

Відповідно до п.2.1 додаткової угоди №21/59Д/2011КЕВ до договору №59/2111КЕВ від 01.09.2011 пунктом 2.1 визначено, що даний договір набирає чинності з першого вересня 2011 року та діє до закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, тобто до 01.04.2013 включно.

Пунктом 2.2. визначено, що цей договір може бути продовжений на тих самих умовах тільки за письмовою згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди.

На адресу відповідача позивач 13.03.2013 за №754 направив листа щодо не продовження на новий термін договору та звільнення наданих в користування місць згідно пункту 5 договору від 30.04.2010 №59/2010/КЕВХм. Даний лист отримано відповідачем 19.03.2013.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору на підставі акта від 31.05.2013 приймання-передачі було передано відповідачем з користування місця для розміщення зовнішньої реклами на землях Міністерства оборони України, військового містечка №2, м. Хмельницький, вул. Купріна, військова частина А-2287.

Позивач зазначає, що відповідач станом на вересень 2014 року має заборгованість по орендній платі в сумі 3609,89 грн.

Пунктом 4.3 додаткової угоди визначено, що невчасно перерахована плата за користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій підлягає індексації відповідно до індексу інфляції Національного банку України і стягується відповідно до чинного законодавств України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування, включаючи день оплати. Пунктом 6.1 додаткової угоди визначено, що у випадку прострочення платежів, передбачених даним договором "Розповсюджувач" сплачує пеню в розмірі 0,5% від заборгованої суми за кожен прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України на період прострочення платежу.

Враховуючи вказані умови додаткової угоди позивач нарахував пеню в сумі 211,16 грн. (за період з 15.04.2014 по 16.07.2014; з 17.07.2014 року по 15.10.2014 року), інфляційні втрати - 588,41 грн. (за період з жовтня 2013 року по вересень 2014 року), 3% річних в сумі 159,92 грн. (за період з 25.04.2013 по 15.10.2014). Загальна сума позовних вимог, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 4 569,38 грн.

В подальшому, з урахуванням додаткових пояснень які були подані до суду першої інстанції, позивач просив стягнути цю суму на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові своє рішення мотивував тим, що відповідачем було сплачено належну суму за користування місцями для розташування конструкцій реклами, а вимоги про стягнення плати за користування після закінчення строку договорів необґрунтовані.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов виходив з того, відповідач звільнив місця через два місяці після закінчення строку договору, тому на підставі ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України позивачем правомірно була нарахована сума за користування місцями земельної ділянки для розташування спеціальних конструкцій реклами, в той же час нараховувати пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати на вказану вище суму не можна.

Між тим, із висновками судів погодитись не можна виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позов був поданий до господарського суду про стягнення заборгованості за договором про надання в користування місць земельної ділянки для розташування спеціальних конструкцій реклами та додаткової угоди до нього, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

Разом з тим, законодавством не передбачено такого об'єкту цивільних прав як місце земельної ділянки.

Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті частини першої 181 вказаного вище кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зі частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Отже, об'єктом прав фізичних і юридичних осіб відповідно до норм законодавства може бути земельна ділянка, а не місце земельної ділянки, як сторони визначили в договорі.

Позивач договором передав відповідачу право користування на вказане вище місце земельної ділянки за плату для цілей здійснення ним підприємницької діяльності.

Згідно приписів статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них (ч.1). Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч.2).

Таким законом є Закон України "Про оренду землі" стаття 1 якого встановлює, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Отже враховуючи встановлені судами обставини справи та наведені норми права сторони фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до приписів статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки укладення суб'єктами правовідносин договору про надання в користування місць земельної ділянки не передбачено, а фактично між сторони склались відносини оренди землі, то для спірних відносин слід застосовувати норми права про оренду земельних ділянок.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 210 Цивільного кодексу України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, не дослідили чи була здійснена державна реєстрація укладеного між сторонами договору, на підставі якого позивач просив стягнути кошти, адже від з'ясування цієї обставини залежить те, чи був правочин, на підставі якого заявлено позов, вчиненим.

Вказана обставина унеможливлює перевірити правомірність позовних вимог оскільки передбачені положеннями статті 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином оскільки суди припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказану неповноту, відповідно до положень статті 1119 п.3 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Єлізія" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.12.2014 у справі №924/1584/14 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський