ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 5017/2889/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Алєєвої І.В., Рогач Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Роман"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016у справі Господарського суду№ 5017/2889/2012 Одеської областіза позовомзаступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, 2) Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районудо 1) приватного підприємства "Роман", 2) Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області провизнання недійсними та скасування договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Яговдік С.М., посв. від 23.10.2014№ 029909; позивача-1: Барда С.Ю., дов. від 28.12.2012 № 220/504/д; Цицюра С.Ю., дов. від 24.12.2016 № 220/434/д; позивача-2: не з'явились;відповідача-1: Кюссе І.І., наказ № 7 від 01.06.2010; відповідача-2: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство) та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Білгород-Дністровська КЕЧ), у якому, з урахуванням уточнень від 22.01.2014 (т. 4 а.с. 207), просив визнати недійсними та скасувати укладені між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (далі - Адміністрація) та приватним підприємством "Роман" (далі - Підприємство) договори оренди:

- від 02.12.2008 № б/н, об'єкт оренди - земельна ділянка площею 46,19 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3),

- від 02.12.2008 № б/н, об'єкт оренди - земельна ділянка площею 200,00 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1),

- від 02.12.2008 № б/н, об'єкт оренди - земельна ділянка площею 48,70 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2),

- від 02.12.2008 № б/н, об'єкт оренди - земельна ділянка площею 55,20 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4),

та зобов'язати Підприємство і Адміністрацію повернути Міністерству земельні ділянки площею 350,09 га (кадастрові номери земельних ділянок НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4) вартістю 1 153 756,61 грн.

Позовні вимоги заступник прокурора, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", Закону України "Про використання земель оборони" та Закону України "Про оренду землі" обґрунтовував тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, з підстав невідповідності закону та перевищення Адміністрацією своїх повноважень щодо розпорядження землею, яка відноситься до земель оборони, належить державі на праві власності та закріплена за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування, було скасовано розпорядження Адміністрації "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005 та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо регулювання земельних відносин з військовими формуваннями". Вказаними розпорядженнями Адміністрації військовій частині А1366 було припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, яку вона використовувала для організації загальновійськового полігону та передано цю земельну ділянку до земель запасу Веселодолинської сільської ради. В подальшому, за чотирма договорами оренди землі від 02.12.2008, частину цієї земельної ділянки полігону передано в користування Підприємству. Таким чином, укладаючи ці договори оренди землі від 02.12.2008, Адміністрація, за відсутності відповідних повноважень, розпорядилась землею, яка належить до земель оборони, є державною власністю, право на розпорядження якою належить державі в особі Кабінету Міністрів України, з огляду на що ці договори оренди землі мають бути визнані недійними, а земельні ділянки підлягають витребуванню із чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2014 (суддя Д'яченко Т.Г.) позов задоволено частково, визнано недійсними чотири договори оренди землі № б/н від 02.12.2008 (кадастрові номери земельних ділянок НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4), зобов'язано Підприємство та Адміністрацію повернути Міністерству вказані земельні ділянки площею 350,09 га вартістю 1 153 756,61 грн. В частині позовних вимог про скасування спірних договорів в позові відмовлено.

В частині задоволення позову вказане рішення прийнято з мотивів, викладених заступником прокурора у позовній заяві. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування спірних договорів рішення мотивовано обранням прокурором неналежного способу захисту прав землекористувачів, що визначені у ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2014 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2014 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 у даній справі скасовано з підстав порушення норм процесуального права, а справу передано на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (колегія суддів: Бєляновський В.В, Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.) рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2014 залишено без змін.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо доведеності позовних вимог із заявлених прокурором підстав та необхідності задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів оренди та повернення переданих за ними земельних ділянок законному розпоряднику.

Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями до неї, у якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 і рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2014 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові у повному обсязі. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. ст. 13, 129 Конституції України, ст. ст. 256, 260, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 13, 20, 77, 79, 84, 122, 149, 150 ЗК України, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. ст. 1, 2, 7 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст. ст. 2, 5 та п. 18 Прикінцевих Положень Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 34 Закону України "Про землеустрій" та окремі роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України. Вказує на неповне дослідження судами обставин справи та неправомірність висновків судів, оскільки вони частково ґрунтуються на припущеннях. Наголошує на пропуску позивачем строку позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Міністерство та Білгород-Дністровська КЕЧ скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України та надіслали до Вищого господарського суду України відзиви на касаційну скаргу Підприємства, у яких просять залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 і рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2014 - без змін, як законні та обґрунтовані. Міністерство наголосило на завершенні 16.03.2017 примусового виконання рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2014.

Адміністрація надіслала на адресу Вищого господарського суду України свої пояснення на касаційну скаргу Підприємства, у яких підтримала доводи касаційної скарги, просила скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить суд касаційної інстанції прийняти нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Підприємства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови в оскаржуваній частині, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 № 2002/063 "Об отводе 20 000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО", затвердженою розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.1946 № 742рс постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу 20 000 га землі в межах згідно схеми. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20 000 га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі;

- 12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову № 53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за № 2002/063", якою врегулювався порядок виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 № 2002/063, шляхом відселення селянських господарств, які до цього розміщувались на території відведення;

- на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 № 2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 № 53/9-ОП обласною комісією по передачі земель ОДВО 10.06.1946 складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23 600 га. Згідно цього акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3 600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до вказаного акту;

- рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету № 7 від 10.06.1946 вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23 600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу;

- в подальшому Одеський військовий округ був реорганізований (перейменований) згідно з Директивою Міністра оборони України від 01.07.1997 № 115/1/0220 у Південне оперативне командування, а в 2015 році згідно з спільною Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.02.2015 № Д-322/1/4дск найменування "Південне оперативне командування" було змінено на Оперативне командування "Південь";

- відповідно до акта інвентаризації земель Міністерства на території Тарутинського району Одеської області (інвентаризація проводилась на підставі розпорядження районної державної адміністрації від 22.02.1993 № 11), членами комісії фіксувалась належність земельної ділянки площею 23 943,4 га до Тарутинського загальновійськового полігону;

- згідно з довідкою Білгород-Дністровської КЕЧ від 07.08.2012 № 1162, станом на 01.08.2012 на картковому обліку Білгород-Дністровської КЕЧ обліковувалася земельна ділянка № 92 військового містечка 11 загальною площею 24 229,5 га, з яких військовий радгосп "Чорноморський" використовує земельну ділянку площею 689,83 га, на яку виготовлений Державний акт нового зразка № ОД23-120 від 05.06.1995;

- 05.05.2005 Адміністрацією було прийнято розпорядження № 101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23 943 га, що була надана для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради. 14.12.2005 Адміністрацією прийнято розпорядження № 368/А-2005, яким внесено зміни до пункту 1 вищевказаного розпорядження зміни, зокрема, припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 23 253,17 га, яка була надана для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради;

- розпорядженням Адміністрації № 313/А-2008 від 31.10.2008 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Підприємству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 350 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області. Передано Підприємству земельну ділянку площею 350 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради в довгострокову оренду строком на 49 років та зобов'язано Підприємство укласти договір оренди на земельні ділянки загальною площею 350 га ріллі з Адміністрацією;

- із змісту затвердженого вказаним розпорядженням Адміністрації проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду Підприємству вбачається, що передані останньому в оренду земельні ділянки відведені за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону;

- на підставі зазначеного розпорядження між Адміністрацією (орендодавець) та Підприємством (орендар) 02.12.2008 було укладено чотири договори оренди землі, за умовами яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодинської сільської ради Тарутинського району Одеської області земельні ділянки площею 46,19 га, 200,00 га, 48,70 га та 55,20 га. Вказані договори зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії "Центр ДЗК", про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 16.12.2008 вчинено записи за № 040853400022, № 040853400023, № 040853400024, № 040853400025. Земельні ділянки передано Підприємству за актами прийому-передачі земельних ділянок 16.12.2008;

- постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570 (яка набрала законної сили) визнано протиправним та скасовано розпорядження Адміністрації від 05.05.2005 № 101/А-2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Адміністрації від 14.12.2005 № 368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями". При розгляді зазначеної справи адміністративним судом було встановлено обставини того, що право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Адміністративним судом у вказаній справі також встановлено, що вказані земельні ділянки відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та відповідним військовим формуванням на праві постійного користування і Адміністрація перевищила межі наданих їй повноважень, шляхом незаконного розпорядження земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони, оскільки право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону Міністерством є доведеним;

- рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2016 у справі № 916/1474/14, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2016 та яке набрало законної сили, визнано недійсним розпорядження Адміністрації від 31.10.2008 № 313/А-2008 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Приватному підприємству "Роман" наданих на умовах дострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради".

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними договорів оренди землі від 02.12.2008 та зобов'язання Підприємства повернути земельні ділянки, що є об'єктами цих договорів, з підстав відсутності повноважень у Адміністрації на передачу спірних земельних ділянок в оренду. Підприємство у своїй касаційній скарзі не погоджується із частковим задоволенням позовних заступника прокурора та просить відмовити в позові у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

За приписами частин 1- 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 2.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Так, в силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст. 9,14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 77 ЗК України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності встановлено, що спірні земельні ділянки, передані Адміністрацією Підприємству за оскаржуваними договорами оренди землі відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності, знаходяться в управлінні Міністерства та закріплені за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.

Вказані обставини також встановлені у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570 та рішенні Господарського суду Одеської області від 24.06.2016 у справі № 916/1474/14, які набрали законної сили.

В силу положень частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлено статтею 141 ЗК України, відповідно до якої, такими підставами, зокрема є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

За приписами частин 3 та 4 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 ЗК України).

З наведених вище положень законодавства, які діяли на момент виникнення відповідних правовідносин вбачається, що передача Підприємству в оренду спірних земельних ділянок, віднесених до земель оборони, могла здійснюватись лише за умови належного припинення права користування цією землею попереднього користувача.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до статей 3 та 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно з статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Пунктом 3 Положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9, 14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктами 44, 45 чинного Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згода Міністерства на передачу спірної земельної ділянки Адміністрації не надавалась. Міністерство не зверталося з поданням про відмову від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оспорюваними договорами оренди. Рішення стосовно відчуження спірних земельних ділянок Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства не приймалося.

Аналогічні обставини також встановлено у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570 та рішенні Господарського суду Одеської області від 24.06.2016 у справі № 916/1474/14.

З урахуванням встановлення судами попередніх інстанцій у даній справі, а також Одеським апеляційним адміністративним судом у справі № 2-а-3436/08/1570 та Господарським судом Одеської області у справі № 916/1474/14 обставин недотриманням Адміністрацією встановленого законодавством порядку вилучення земель оборони, а відтак і перевищення нею повноважень при укладенні спірних договорів оренди землі від 02.12.2008, суди дійшли законних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог заступника прокурора про визнання їх недійсними, а також похідних позовних вимог про повернення переданих за ними земельних ділянок Міністерству.

В частині строку позовної давності судами враховано положення статей 256, 257 ЦК України, згідно з якими позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За приписами частин 1 та 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Отже, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи № 2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали спірні договори оренди, правомірним є висновок судів, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури та позивачі дізнались про факт відсутності у Адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до ст. 84 ЗК України відносяться до земель державної власності.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено, коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав, підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні.

З огляду на викладене вмотивованим є висновок судів про задоволення позову в оскаржуваній частині. В частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника прокурора про скасування спірних договорів рішення судів скаржником не оскаржуються, у зв'язку із чим підлягають залишення без змін і в цій частині.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи Підприємства, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Посилання Підприємства на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді справи норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 і рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2014 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та не впливають на них, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Роман" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 5017/2889/2012 Господарського суду Одеської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя І.В. Алєєва

Суддя Л.І. Рогач