Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року Справа № 924/886/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Кривди Д.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМіського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 29.12.14у справі№ 924/886/13господарського судуХмельницької області

за позовомНаціональної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доМіського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго"простягнення сумиза участюВідділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області за участю представників від:позивачаКонопліцький І.В. (дов. від 14.01.15)відповідачаСтороженко Ю.В. (дов. від 04.01.15)

В С Т А Н О В И В :

Міське комунальне підприємство "Хмельницьктеплокомуненерго" звернулося до господарського суду Хмельницької області із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню частково.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24.11.14 (суддя Танасюк О.Є.) заяву відповідача задоволено частково: наказ господарського суду Хмельницької області № 924/886/13 від 27.12.13 визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6511410,37 грн. основного боргу, в решті заяви про визнання наказу господарського суду Хмельницької області № 924/886/13 від 27.12.13 таким, що не підлягає виконанню - відмовлено. В частині задоволення заяви рішення обґрунтоване тим, що 6 511 410 грн. 37 коп. сплачені відповідачем добровільно.

За результатом апеляційного перегляду справи Рівненський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Василишина А.Р., суддів: Саврія В.А., Мамченко Ю.А.) 29.12.14 прийняв постанову, якою цю ухвалу скасував, в задоволенні заяви відмовив повністю. Постанова обґрунтована тим, що добровільна сплата заборгованості в ході виконавчого провадження не може бути підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись із ухвалою частково, а з постановою у повному обсязі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, задовольнити в повному обсязі. Скарга обґрунтована тим, що добровільне виконання є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню всилу ч.4 ст.117 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, відповідач вважає, що наказ № 924/886/13, виданий 27.12.13 не підлягає виконанню також в частині стягнення 394520,52 грн. пені, 34256,85 грн. штрафу, 157 808,21 грн. річних та 26 085,26 грн. інфляційних нарахувань, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений згідно договору № 14/2320/11 від 30.09.11, а тому, застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, можливо лише у разі порушення Відповідачем порядку і строків оплати, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.09.13 у даній справі (яке залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій) з відповідача на користь позивача стягнуто 6511410,37 грн. основного боргу, 394 520,52 грн. пені, 34256,85 грн. 7 % штрафу, 157 808,21 грн. 3 % річних, 26 085,26 грн. інфляційних втрат. Також, даним судовим рішенням покладено на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 68 653,51 грн. 27.12.13 на виконання цього рішення господарським судом Хмельницької області видано наказ. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 18.03.14 ВП № 42563937 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду.

12.02.14 між позивачем, відповідачем, ГУ ДКСУ у Хмельницькій області, Департаментом фінансів Хмельницької облдержадміністрації укладено договір про організацію взаєморозрахунків № 95/30 (а.с. 28-33), за умовами якого відповідач зобов'язався перерахувати позивачу 6470411,48 грн. на погашення заборгованості за отриманий природний газ згідно договору № 14/2320/11 від 30.09.11. На виконання умов договору, 31.03.14 відповідачем здійснено перерахування 6470411,48 грн. Також, відповідачем перераховані позивачу інші суми на оплату основного боргу (платіжні доручення: № 7223 від 23.05.13 на суму 16423,91 грн. та № 9415 від 1.11.13 на суму 24574,98 грн.).

З посиланням на вищевказаний договір про проведення взаєморозрахунків відповідач просить визнати наказ таким, що не підлягає виконанню. Місцевий суд частково погодився із доводами заявника що та визнав наказ таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 6 511 410,37 грн. основного боргу, з посиланням на те, що вони були сплачені добровільно. Втім, з таким висновком не погодився апеляційний суд, який в задоволенні заяви відмовив повністю з посиланням на те, що добровільна сплата заборгованості в ході виконавчого провадження не може бути підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати правову позицію апеляційного суду з огляду на наступне.

В силу дії частин 2, 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом; господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково; якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково.

Втім, апеляційним судом вірно враховано, що при розгляді заяви за статтею 117 Господарського процесуального кодексу України, повинно здійснюватися в правовій площині відносин (здійснення оплат, тощо), котрі виникають з моменту винесення рішення суду місцевим господарським судом до моменту винесення судового наказу (адже всилу дії норм Господарського процесуального кодексу України суди переглядають судове рішення місцевого господарського суду станом на момент його винесення, в тому числі й дійсність сум призначених до стягнення на цей часовий проміжок і не мають права враховувати при перегляді рішень оплати та інші дії спрямовані на погашення боргу, що вчинені після винесення рішення місцевим господарським судом; відповідно, для того, щоб ці суми не були повторно стягнуті, законодавець передбачив для сторін право з метою захисту свого права та інтересу подати заяву в порядку статті 117 Господарського процесуального кодексу України про визнання наказу частково чи повністю таким, що не підлягає виконанню (в оплачених чи зарахованих сумах у вищевказаний період) чи навіть про поворот виконання).

З моменту ж винесення наказу діюче законодавство надає можливість розпочати процедуру примусового виконання рішення суду шляхом пред'явлення даного наказу до виконання до органів виконання. Відповідно, з моменту винесення наказу (якщо, суми визначені в ньому на момент його винесення відповідають дійсному стану взаєморозрахунків сторін (тобто жодних оплат чи зарахувань в проміжок часу між винесенням рішення місцевим господарським судом та винесенням наказу не було) в суду відсутні підстави застосування частини 2 та 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України, а всі відносини між особами щодо оплат і зарахувань з моменту винесення наказу мають розглядатися в площині Закону України "Про виконавче провадження". З урахуванням вищевказаного колегія суду робить висновок, що в поняття "добровільне виконання" за Законом України "Про виконавче провадження" входять оплати, зарахування (тощо) вчинені з моменту винесення наказу до закінчення строку добровільного виконання за постановою державного виконавця котрому передано даний наказ на примусове виконання.

Щодо вимог відповідача про визнання наказу таким що не підлягає виконанню в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на наявність договору про організацію взаєморозрахунків, то судами вірно відмовлено у їх задоволенні, оскільки договір № 95/30 від 12.02.14 поширюється на правовідносини сторін, які мають місце після цієї дати. Предметом же стягнення за спірним наказом є заборгованість та фінансові нарахування, які виникли до моменту укладення вищевказаного договору.

Оскарження ж судових актів в порядку ст. 117 Господарського процесуального кодексу України є недопустимим. А оскарження постанови Вищого господарського суду від 30.01.14 у даній справі має здійснюватися виключно в порядку ст.ст.11114 - 11119 Господарського процесуального кодексу України, а не шляхом подання заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин апеляційний дійшов вірного висновку про безпідставність поданої заяви, оскільки ревізія, зміна змісту, скасування постанов Вищого господарського суду України не відноситься до компетенції суду першої інстанції, вказане суперечило б положенням параграфу 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України", за змістом якого, у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі "Брумареску проти Румунії", параграф 61).

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.12.14 у справі №924/886/13 залишити без змін.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді Б. М. Грек

Д. С. Кривда