Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 904/7682/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)з участю представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора-1"на рішення та постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2013 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 рокуу справі№ 904/7682/13за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_3докомунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора-1"про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 р. позивач звернувся в суд з позовом про розірвання договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг № 54, укладеного 20.01.2010 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та комунальним підприємством "Житлово - експлуатаційна контора - 1".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2013 р. (суддя - Коваленко О.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 р. (головуючий - Верхогляд Т.А, судді - Тищик І.В., Лисенко О.М.), позов задоволено.

Розірвано договір № 54 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг, укладеного 20.01.10 р. між ФОП ОСОБА_3 та КП "Житлово - експлуатаційна контора - 1".

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 20.01.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 54 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг, за умовами якими балансоутримувач (відповідач) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Фрунзе буд. 12, загальною площею 180, 00 кв. м, а також утримання прибудинкової території, а позивач бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт, пропорційно до займаної площі в цій будівлі, в якій розташований продуктовий магазин, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що балансоутримувач будівлі зобов'язується забезпечити: надання позивачу послуг з обслуговування і ремонту будівлі, при будинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі за діючими розцінками і тарифами; інформування позивача про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги.

У розділі 5 договору сторони погодили строк його дії з 20.01.2010 р. до 31.12.2010 р., а у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Відповідно до п 5.4 договору за ініціативою однієї із сторін договір може бути розірвано рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Правовідносини сторін за договором продовжувались, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 30/5005/3715/2012 від 16.10.2012 року (а.с.10-15) і у справі № 904/4607/13 від 21.08.2013 року (а.с.30-33).

Як встановлено судами, 28.09.2013 р. ФОП ОСОБА_3 зверталася до відповідача із заявою про припинення спірного договору, яка направлена останньому згідно поштового повідомлення від 11.08.2013 р. та отримана повноважним представником "КП ЖЕК - 1" Ніколенко (а.с.45).

Однак, відповідач відповіді на заяву про розірвання договору від 28.09.2013 р. не надав та заперечує проти її отримання.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем відповідно до вимог ст. 188 ГК України було дотримано порядку розірвання договору, а також посилалися на те, що оскільки не було доведено належного виконання відповідачем умов договору № 54 від 20.01.2010 р. на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг за період з квітня 2013 року, то, за таких обставин, суди прийшли до висновку про наявність підстав для розірвання договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг.

Проте погодитися з такими висновками неможливо, адже суди дійшли до них внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За умовами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За таких обставин, господарські суди мали з'ясувати наявність чи відсутність істотного порушення умов договору відповідачем, що було б підставою для розірвання договору в судовому порядку і в залежності від встановленого та відповідно до умов договору вирішити спір про розірвання договору.

Адже сам лише факт звернення позивача до відповідача з відповідними заявами про розірвання договору ще не свідчить про доведеність істотного порушення умов договору зі сторони відповідача.

Крім того, при вирішенні спору слід мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вищевказане і вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора-1" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 року у справі за № 904/7682/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко