Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року Справа № 910/10479/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Матушевська А.Є.,відповідача-Білинова А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТДВ "СК "Альфа-Гарант"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.09.2014у справі№910/10479/14 за позовом ПАТ "СК "Брокбізнес"доТДВ "СК "Альфа-Гарант"про стягнення 10725,48 грн. страхового відшкодування в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 03.07.2014 (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 (судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю., Власов Ю.Л.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

ТДВ "СК "Альфа-Гарант" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині стягнення 4970,87 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, прийняти нове рішення про задоволення позову в частині стягнення 5754,61 грн., посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.993,1166 ЦК України, ст.ст.22,29,35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ч.17 ст.9, ст.27 Закону України "Про страхування", та ст.ст.1,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що спірні регресні відносини між сторонами регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не нормами Закону України "Про страхування". Заявник також наполягає на тому, що, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу (0,58%), принципу пропорційної відповідальності та умов п.15.10.2.2 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ, та за вирахуванням суми франшизи (500 грн.), підлягаюча до сплати відповідачем та визнана ним сума страхового відшкодування становить 5754,61 грн.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

05.07.2013р. між позивачем Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес", як страховиком, та ОСОБА_7, як страхувальником, укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №006-0043215/01НТ, відповідно до умов якого предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить закону і пов'язані, з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом марки Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду, виданої відділом ДАІ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області, 27.10.2013р. на 21-му кілометрі дороги Київ-Чоп біля с.Стоянка, відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_8, під керуванням страхувальника ОСОБА_7, та транспортним засобом марки ВАЗ-2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_9, внаслідок чого транспортним засобом марки Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_1 отримані механічні пошкодження: задній бампер, датчик парктроніка, задні протитуманні ліхтарі, задній номерний знак.

29.10.2013р. страхувальник звернувся до позивача із заявою №49627 (справа) про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування за договором №006-0043215/01НТ від 05.07.2013.

Згідно калькуляції ремонтно-відновлювальних робіт №Б-524 від 06.11.2013, виданої ТОВ "ВВ Автогруп" в якості СТО, вартість відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_1 становить 17010,68 грн.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку №5/2 від 22.11.2013 та калькуляції №341 від 26.11.2013, розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП, яке відбулося 27.10.2013р., склав 17108,21 грн.

Враховуючи звіт про визначення вартості матеріального збитку №5/2 від 22.11.2013 та калькуляцію №341 від 26.11.2013, позивачем було проведено розрахунок страхового відшкодування та складено страховий акт №49627/1 від 12.12.2013, погоджений із страхувальником, відповідно до якого сума страхового відшкодування на підставі розрахунку становить 11235,48 грн.

Постановою Оболонського районного суду м.Києва від 03.12.2013 у справі №3-6804/13 ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.

На підставі заяви про виплату страхового відшкодування №1112/06 від 11.12.2013, страхового акту №49627 від 12.12.2013, калькуляції ремонтно-відновлювальних робіт ТОВ "ВВ Автогруп" №Б-524 від 06.11.2013, позивач перерахував на користь страхувальника суму страхового відшкодування у розмірі 11235,48 грн., що підтверджується відомістю №904 від 16.12.2013 та платіжним дорученням № 11385 від 16.12.2013.

Згідно довідки про дорожньо-транспортну пригоду №9291226 від 27.02.2014, інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/0868992 (першого) типу договору, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_9 (винна особа), який керував транспортним засобом марки ВАЗ -2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП (27.10.2013р.), відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", була застрахована відповідачем (ТДВ "Страхова компанія "Альфа Гарант").

Статтею 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на викладене, апеляційна інстанція дійшла висновку, що з приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність винної у скоєнні ДТП особи, з вимогою або заявою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування, натомість передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Пунктом 8.1 договору страхування засобів наземних транспортних засобів №006-0043215/01НТ від 05.07.2013, укладеного між позивачем та ОСОБА_7, сторони погодили, що виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі рахунків СТО та без врахування зносу.

З матеріалів справи не вбачається та судом апеляційної інстанції не встановлено факту визнання недійсною умови договору страхування засобів наземних транспортних засобів №006-0043215/01НТ від 05.07.2013 в частині обов'язку позивача в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхувальнику страхового відшкодування без врахування зносу, що спростовує помилкове твердження відповідача про здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в завищеному розмірі внаслідок неврахування зносу автомобіля, пошкодженого в ДТП.

Згідно ст.27 Закону України "Про страхування" та ч.1 ст.1191 ЦК України, які регулюють регресні відносини, що є відмінними від відносин страховика та страхувальника під час сплати страхового відшкодування, до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача (відповідальної особи) у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у розмірі понесених витрат), тобто у спірній сумі, що виключає будь-яку залежність вказаного розміру від оцінки відновлювального ремонту та коефіцієнту фізичного зносу.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 10725,48 грн. є обґрунтованою, доведеною належними доказами та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, тобто в сумі фактичних витрат, понесених позивачем при виплаті страхувальнику страхового відшкодування внаслідок ДТП, винним у якому визнано особу, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у відповідача згідно полісу №АС/0868992.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, розмір регресного відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у позивача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника, чим спростовується твердження заявника про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення суми регресного відшкодування з врахуванням зносу транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, виконуючи свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ, на підставі страхового акту від 12.12.2013 №49627/1 виплатив йому суму страхового відшкодування в розмірі 11235,48 грн. (без урахування зносу), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжного доручення від 16.12.2013 №11385 та відомістю від 16.12.2013 №904.

У відповідності до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 04.02.2013р., чинній на момент скоєння ДТП) виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

З врахуванням приписів ст.ст.993,1191 ЦК України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

В основу заперечень заявника покладено твердження про те, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу (0,58%) має становити не більше 9607,70 грн., а з врахуванням умов п.15.10.2.2 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ та принципу пропорційної відповідальності, обумовленого дією ч.17 ст.9 Закону України "Про страхування", не повинна перевищувати 5754,61 грн.

Однак, з урахуванням вимог п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги наявність страхового акту від 12.12.2013 №49627/1, платіжного доручення від 16.12.2013 №11385 та калькуляції ремонтно-відновлювальних робіт №Б-524 від 06.11.2013, складеної ТОВ "ВВ Автогруп", яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Дійсно, нормою ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспорту від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, Законом України "Про страхування" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від попереднього проведення такої оцінки.

В свою чергу, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює не спірні регресні правовідносини у даній справі, а правовідносини, у яких обов'язок проведення професійної оцінки встановлюється для відповідача саме у разі виконання ним зобов'язання безпосередньо відшкодувати шкоду потерпілій особі, взятого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Водночас, пунктом 8.1 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ чітко передбачено здійснення позивачем виплати страхувальнику страхового відшкодування без врахування зносу.

Згідно з ч.1 ст.14 та ст.204 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст.629 ЦК України).

З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено визнання недійсним п.8.1 договору добровільного страхування від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ.

Слід зазначити, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанови ВГСУ від 23.08.2011 у справі №42/92, від 15.01.2013 у справі №5011-72/9778-2012, від 30.01.2013 у справі №5011-35/11156-2012, від 13.05.2013 у справі №5011-50/17051-2012, від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 у справі №910/3655/13).

Відповідно до ч.17 ст.9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Разом з тим, касаційна інстанція відхиляє передчасні посилання заявника на норму ч.17 ст.9 Закону України "Про страхування" в обґрунтування необхідності застосування принципу пропорційної відповідальності при розрахунку позивачем розміру страхового відшкодування, оскільки згідно з п.15.5 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ страхова сума вважається такою, що становить 100% ринкової вартості, якщо різниця між ринковою вартістю та страховою сумою не перевищує 10%.

Таким чином, здійснюючи розрахунок страхового відшкодування, позивач, з врахуванням дії договірного застереження, правильно виходив з рівнозначності страхової суми (105000 грн.)та дійсної (ринкової) вартості застрахованого автомобіля на момент ДТП (113078,14 грн.), оскільки співвідношення між згаданими вартісними показниками не перевищувало 10%, що визнається заявником у поданій касаційній скарзі та виключає підстави для застосування пропорційної відповідальності.

Крім того, інші заперечення заявника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу певному доказу (звіт №ЦВ/13/0995 від 27.06.2014) перед іншими оціненими судами доказами (звіт про визначення вартості матеріального збитку від 22.11.2013 №5/2), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Натомість слід зазначити, що у разі визнання недійсними п.8.1 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05.07.2013 №006-0043215/01НТ в частині обов'язку позивача в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхувальнику страхового відшкодування на підставі рахунків СТО та без врахування зносу, та набрання відповідним судовим рішенням законної сили, заінтересована сторона не позбавлена права ініціювати перегляд судових рішень у даній справі за нововиявленими обставинами.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі №910/10479/14 залишити без змін, а касаційну скаргу ТДВ "СК "Альфа-Гарант" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

В.Цвігун