Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.12.2014 року у справі №910/8220/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 910/8220/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.10.2014у справі № 910/8220/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Теліані Трейдінг"до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1.Постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі „Київська Універсальна біржа", 2.Головного управління юстиції у місті Києві провизнання пункту договору поставки недійснимв судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився - - відповідачане з'явився - - третьої особи-1не з'явився - - третьої особи-2не з'явився В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Теліані Трейдінг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет", в якій просило суд визнати недійсним пункт 10.2. договору поставки № 4600035530 від 03.12.2012, стягнути з відповідача на свою користь 724 472, 65 грн. боргу та судові витрати (з урахування заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, т.1, а.с. 135-139).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Постійно діючий Третейський суд при Товарній біржі „Київська Універсальна біржа" та Головне управління юстиції у місті Києві.

10.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет" звернулося до суду з клопотанням про припинення провадження у справі. Дане клопотання мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем укладена угода про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2014 (суддя Котков О.В.) провадження у справі № 910/8220/14 припинено на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (головуючий Новіков М.М., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) вказану ухвалу суду скасовано. Справу направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова мотивована тим, що на момент винесення ухвали про припинення провадження у справі не було взаємної згоди сторін про передачу спору на вирішення третейського суду.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Теліані Трейдінг", Постійно діючий Третейський суд при Товарній біржі „Київська Універсальна біржа", Головне управління юстиції у місті Києві не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Теліані Трейдінг", Товариство з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет", Постійно діючий Третейський суд при Товарній біржі „Київська Універсальна біржа", Головне управління юстиції у місті Києві не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет" (покупцем; відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Теліані Трейдінг" (постачальником; позивачем) укладено договір поставки № 4600035530 (т.1, а.с.13-18), за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти товари по цінах і в асортименті вказаними в Специфікації (Додаток № 1), разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем та підтверджених постачальником замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари і оплачувати їх.

Пунктом 10.2 договору поставки передбачено, що сторони домовляються про те, що всі спори, розбіжності та вимоги, що виникають з договору чи у зв'язку з ним, підлягають розгляду і вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при Товарній біржі "Київська універсальна біржа", рішення якого є остаточними і обов'язковими для обох сторін.

Предметом даного судового спору є вимоги постачальника про визнання недійсним пункту 10.2. договору поставки та стягнення 724 472, 65 грн. боргу.

10.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет" звернулося до Господарського суду міста Києва з клопотанням про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В зазначеному клопотанні відповідач послався на те, що при укладенні договору поставки сторони дійшли згоди про вирішення спорів у Третейському суді при Товарній біржі "Київська Універсальна Біржа".

Пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Колегія вважає висновки суду першої інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 1 Закону України "Про третейські суди" встановлює, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 12 Закону України "Про третейські суди", яка визначає вимоги до виду і форми третейської угоди, передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.

Стаття 5 Закону України "Про третейські суди" встановлює, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Передбачене даною нормою право може бути реалізоване і після порушення провадження у справі з наслідками, передбаченими пунктом 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Стаття 6 Закону "Про третейські суди" встановлює, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до частини першої статті 27 зазначеного Закону третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи.

В пунктах 4.2., 4.2.3 постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що, в тому числі, є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму Господарського процесуального кодексу України. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Так, господарський суд, до якого подано позов з питання, що є предметом третейської угоди, припиняє провадження у справі, якщо є заперечення однієї з сторін щодо вирішення спору у господарському суді і судом не буде визнано, що третейська угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача (т.2, а.с.9-12), в якому він просить суд припинити провадження у справі, оскільки між сторонами укладена третейська угода у вигляді третейського застереження про передачу спору на вирішення третейського суду, а саме, до Постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі "Київська універсальна біржа".

Встановивши, що сторонами у справі була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного в пункті 10.2. договору поставки про передачу спорів за даним договором на вирішення Постійно діючого третейського суду при Товарній біржі "Київська універсальна біржа", місцевий господарський суд зробив вірний висновок про те, що така форма третейського застереження відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди" і є невід'ємною частиною укладеного договору поставки № 4600035530 від 03.12.2012.

Доказів недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання вказаної третейської угоди до матеріалів справи не надано.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Норми Цивільного кодексу України визначають що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

За правилами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Уклавши договір поставки № 4600035530 від 03.12.2012, позивач фактично погодився з передбаченим в ньому порядком вирішення спорів (пункти 10.1., 10.2. цього договору).

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Передбачене в пункті 10.2. договору поставки третейське застереження відповідає вимогам діючого законодавства і обставин, з якими закон пов'язує визнання його недійсним, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено не було.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі у зв'язку з укладенням сторонами угоди про передачу даного спору на вирішення третейського суду, є достатньо обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки місцевого господарського суду не спростовані у встановленому законом порядку та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції зазначені обставини не спростував, не надав їм належної правової оцінки та неправильно застосував норми процесуального права.

Обґрунтовуючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції послався на те, що право на звернення до суду за захистом свого права не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

З цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що наявність третейського застереження не свідчить про те, що право на судовий захист заперечується чи обмежується. Звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин.

Таким чином, в третейському суді відбувається захист порушеного права в передбачений діючим законодавством спосіб, який фактично здійснюється за згодою сторін, оформленою відповідним договором, який відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 4.2.3 постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Враховуючи викладене, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом шостим статті 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 910/8220/14 скасувати.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2014 у справі № 910/8220/14 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Теліані Трейдінг" (04655, м. Київ, Оболонський р-н, вул. Вікентія Хвойки, буд. 18/14, ЄДРПОУ 34613940) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фудмаркет" (01103, м. Київ, Печерський р-н, Залізничне шосе, буд. 57, ЄДРПОУ 36387233) 609, 00 грн. (шістсот дев'ять гривень нуль копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова