Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 918/1443/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.,суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.,за участю представників:позивачаМайданник Д.Г. (дов. від 18.12.2015 р. №451/15-Т)відповідачівБуловський В.О. (дов. від 15.01.2016 р. б/н)третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р.у справі №918/1443/15 Господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"до1.Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" 2. Житлово-комунального підприємства "Галицьке"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачівРівненська міська радапровизнання договору недійснимВ С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" та Житлово-комунального підприємства "Галицьке" про визнання договору про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного від 01.05.2013 р. - недійсним.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що Житлово-комунальне підприємство "Галицьке" не є власником житлових та нежитлових будівель, перелік яких наведено у додатку 1 до договору, а тому вважає, що укладений 01.05.2013 р. трьохсторонній договір № 59-ТК про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових та нежитлових будівлях підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить законодавству України.

Ухвалою господарського суду Рівненської області суду від 18.01.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Рівненську міську раду.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.02.2016 р. (суддя Войтюк В.Р.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 59-ТК від 01.05.2013 р. про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових будівлях комунальної власності м. Рівного, укладеного між Житлово-комунальним спеціалізованим ремонтно - будівельним підприємством "Галузеве", Житлово-комунальним підприємством "Галицьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесвіт". Стягнуто судові витрати.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд вказував про те, що Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" та Житлово-комунальне підприємство "Галицьке" не є власниками житлових та нежитлових будівель, перелік яких наведено у додатку №1 до договору, а тому вони не мають права самостійно розпоряджатися таким майном та вирішувати питання щодо розміщення та експлуатації мереж та обладнання в/на таких будівлях.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, а тому є правові підстави для визнання його недійсним.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р. (колегія суддів: головуючий Юрчук М.І., судді Крейбух О.Г., Демянчук Ю.Г.), рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.2016 р. скасовано, прийняти нове рішення - в позові відмовлено. Стягнуто витрати по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13.07.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.07.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 10.08.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

З огляду на матеріали справи, 01.05.2013 р. між Житлово-комунальним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством "Галузеве", Житлово-комунальним підприємством "Галицьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" укладено трьохсторонній договір № 59-ТК про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного, предметом якого є розміщення та експлуатація телекомунікаційних мереж та обладнання в/на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного, наведеного в додатку № 1, який є невід'ємною частиною такого договору.

Відповідно до п. 2.1 договору Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" має право: проводити моніторинг та координацію прокладання телекомунікаційних мереж та встановлення технічних елементів (пристроїв) в/на будівлях та спорудах м. Рівного; перевіряти наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" документів на проведення робіт з розміщення технічних елементів (пристроїв) в/на будівлях та спорудах м. Рівного; перевіряти навність необхідних дозвільних документів у безпосереднього виконавця будівельно-монтажних робіт пов'язаних прокладанням телекомунікаційних мереж та встановлення технічних елементів (пристроїв) в/на будівлях та спорудах м. Рівного; проводити звірку із Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" відповідності розміщених технічних елементів (пристроїв) в/на будівлях та спорудах м. Рівного до заявлених та вказаних у відповідній проектній документації.

Пунктом 2.2 перебачено, що Житлово-комунальне підприємство "Галицьке" має право: контролювати прокладання телекомунікаційних мереж та встановлення технічних пристроїв в/на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності; вимагати компенсації витрат пов'язаних з усуненням ушкодження будівельних конструкцій будівель і споруд, які настали в наслідок розміщення та/або експлуатації телекомунікаційних мереж, технічних лементів (пристроїв) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" на підставі складених та погоджених стронами актів дефекації, а у випадку незгоди сторін відповідно до чинного законодаства.

Згідно умов п. 2.3. договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" має право: на платне розміщення телекомунікаційних мереж, технічних елементів (пристроїв) в/на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності міста Рівного при умові дотримання "Правил благоустрою м. Рівного"; на безперешкодний доступ його працівників або підрядників (згідно попередньо узгодженого списку) до розміщених телекомунікаційних мереж, технічних елементів (пристроїв), які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"; встановлювати, змінювати та збільшувати кількість телекомунікаційних мереж, технічних елементів (пристроїв) при умові дотримання "Правил благоустрою м. Рівного".

У пункті 3.1. договору передбачено, що загальна місячна плата за надання місць для розміщення та експлуатацію технічних елементів (пристроїв) визначається сторонами на підставі "Методики розрахунку плати за розміщення та експлуатацію телекомунікаційні мереж і обладнання в житлових і нежитлових будівлях комунальної власності міста Рівного", затвердженої рішенням № 1309 від 27.10.2011 р. на сесії Рівненської міської ради, та розділом 12 "Правил благоустрою міста Рівного", затверджених рішенням № 512 від 28.04.2011 р. на сесії Рівненської міської ради, та відображається додатком № 1, який є невід'ємною частиною кожного договору. Даний додаток підлягає коригуванню на підставі змін в об'ємах розміщених елементів (пристроїв), але не частіше одного разу на місяць.

Вважаючи, що вищевказаний договір суперечить законодаству України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" звернулось до суду з позовом про визнання його недійсним.

Приймаючи рішення у даній справі суд апеляційної інстанції правомірно виходив з наступного.

За змістом частини 1 статті 1 Господарського поцесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується із статтями 215 - 236 Цивільного кодексу України, якими встановлюються підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів.

Вважаючи, що договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України (висновок, який зазначається позивачем у позовній заяві), позивач, при цьому не зазначає, яким чином такий правочин порушує його права чи охоронювані законом інтереси, як учасника таких правовідносин.

В силу вимог статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Досліджуючи підстави недійсності правочину з точки зору недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ЦК України, колегією суддів апеляційної інстанції було зазначено про таке.

Так, обгрунтовуючи свої позовні вимоги нормами Закону України "Про телекомунікації", позивач зауважував про те, що взаємодія операторів телекомунікацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування стосовно отримання ними телекомунікаційних послуг здійснюється на договірних засадах відповідно до законодавства України.

До того ж позивач вказував, що в силу вимог частини 6 статті 27 Закону України "Про телекомунікації" органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані створювати сприятливі умови для функціонування, розвитку телекомунікаційних мереж загального користування та повноцінного надання телекомунікаційних послуг.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції правомірно зауважила про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" не містять конкретних обставин та не підтверджуються письмовими доказами щодо порушення зазначеної норми саме органами державної влади (ким конкретно) та органами місцевого самоврядування.

З огляду на матеріали справи, рішенням Рівненської міської ради №1309 від 27.10.2011 р., Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" визначено головним комунальним підприємством з моніторингу та координації робіт з прокладання телекомунікаційних мереж і діяльності з надання послуг населенню суб'єктами господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій, а також з контролю за цими роботами та діяльністю.

Цим же рішенням доручено Житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству "Галузеве" розробити та здійснювати ведення бази даних телекомунікаційних мереж у м. Рівному; укладати договори на розміщення технічних пристроїв та мереж із суб'єктами господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій.

Як вже зазначалось вище, на підставі вищевказаного рішення Рівненської міської, 01.05.2013 р. між Житлово-комунальним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством "Галузеве", Житлово-комунальним підприємством "Галицьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" укладено трьохсторонній договір № 59-ТК про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного.

Суд апеляційної інстанції правомірно зауважив про те, що будь-яких обставин, які могли б вплинути на волевиявлення учасника правочину - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" під час укладення спірного договору, ним наведено не було.

Відтак можна дійти висновку, що таке волевиявлення учасника спірного договору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Також, судом апеляційної інстанції було вірно встановлено, що для спірного договору ні вимогами цивільного законодавства, ні іншими правовими актами, не передбачено особливу форму, як от: нотаріальне посвідчення та здійснення державної реєстрації.

До того ж, договори у правовідносинах надання телекомунікаційних послуг, зв'язку, інформаційних технологій укладаються у простій письмовій формі, чим скористалися учасники оспорюваного правочину.

Після укладення договору про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного - Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" приступило до його виконання, здійснивши облаштування, встановлення і монтаж телекомунікаційного обладнання та мереж у будинках, які визначені додатком №1 до договору, а у подальшому здійснювало оплату у порядку та розмірах, визначених умовами договору (а.с.94-121, т.1), чим підтвердило свій намір надавати телекомунікаційні послуги.

Відтак даний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов до правомірного висновку про те, що така підстава недійсності правочину, як недотримання вимог, які наведені у статті 203 Цивільного кодексу України до даних спірних правовідносин застосована не може бути, оскільки на момент укладення правочину вона не існувала, а сторонами вони були дотримані у повному обсязі.

Що стосується доводів позивача, які стосуються визначення власника житлових будинків, суд апеляційної інстанції зауважив про таке.

У відповідності до пункту 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку підприємств, житлових фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Закон України "Про власність" прийнятий Верховною Радою України 07.02.1991 р., який проголосив існування в Україні трьох рівноправних форм власності: індивідуальної (приватної), колективної та державної, яка в свою чергу була поділена на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну). Закон не визначав вичерпного переліку об'єктів право комунальної власності, а тільки зазначав, що такими може бути, крім наведеного в законі, й інше майно, необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території.

На виконання вищевказаного закону Кабінет Міністрів України 05.11.1991 р. ухвалив постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)".

Майно, яке перебувало на той час у державній власності, передавалось у комунальну власність.

Спочатку воно передавалось областям, а вже області в особі виконавчих комітетів обласних рад народних депутатів безпосередньо визначали, яке майно відноситься до їхньої власності, а яке передавалось ними на нижчий рівень адміністративно-територіального поділу.

Підтвердженням цього є прийняте Представником Президента України в Рівненській області розпорядження № 396 від 24.11.1992 р. "Про майно комунальної власності", яким є ЖЕКи за номерами 1-8, на балансі та обслуговуванні яких перебували житлові будинки, були віднесені до комунальної власності міста, отже і житлові будинки стали об'єктами комунальної власності.

Згідно пунктів 5, 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

На даний час таке рішення органу місцевого самоврядування, стосовно житлових будинків вказаних в додатку № 1 до договору, не приймалося, оскільки відсутні нормативно-правові акти, що визначають механізм реалізації ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (набрав чинності з 01.07.2015 р.) в цілому, в тому числі і списання багатоквартирного будинку з балансу.

До виключної компетенції міської ради належить прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 вищевказаного Закону), що і було реалізовано рішенням Рівненської міської ради від 27.10.2011 р. № 1309 "Про методику розрахунку плати за розміщення та експлуатацію телекомунікаційних мереж і обладнання в житлових та нежитлових будівлях комунальної власності міста Рівного і порядок її використання", стосовно Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" власником та засновником якого є територіальна громада м. Рівного в особі Рівненської міської ради.

Колегія суддів касаційної інстанції з вищевикладеним погоджується.

Щодо того, що Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" та Житлово-комунальне підприємство "Галицьке" не є власниками житлових та нежитлових будівель, перелік яких наведено у додатку № 1 до договору, суд апеляційної інстанції правомірно вказав про наступне.

Так, як вже зазначалось, рішенням Рівненської міської ради від 27.10.2011 р. № 1309, Житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству "Галузеве" були надані повноваження на укладення договорів у галузі зв'язку та інформаційних технологій; його визначено головним комунальним підприємством з моніторингу та координації робіт з прокладання телекомунікаційних мереж і діяльності з надання послуг населенню суб'єктами господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій, а також з контролю за цими роботами та діяльністю.

Цим же рішенням доручено Житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству "Галузеве" розробити та здійснювати ведення бази даних телекомунікаційних мереж у місті Рівному.

Як вбачається з матеріалів справи, Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" укладаючи спірний договір діяло у межах повноважень визначених у вищевказаному рішенні Рівненської міської ради.

Судом апеляційної інстанційї встановлено, що нежитлові приміщення, які є у власності органу місцевого самоврядування, усі були зареєстровані, на них отримані свідоцтва про власність на відміну від житлових багатоквартирних будинків.

Житлово-комунальне підприємство "Галицьке" також не є власником будівель багатоквартирних житлових будинків в силу того, що йому рішенням Рівненської ради від 17.05.2001 р. за №457, як новоствореному підприємству, від ЖЕК №4 були передані на баланс основні засоби, а також житлові та не житлові приміщення, що належать до комунальної власності міста.

Відтак на момент укладення спірного договору житлово-комунальне підприємство "Галицьке" було балансоутримувачем житлових приміщень, що відображені у додатку №1 до договору.

Рівненська міська рада, як власник житлових та не житлових приміщень, у тому числі і тих житлових приміщень, які охоплюються умовами спірного договору, в свою чергу, була обізнана про договір, обставини його укладення та хід виконання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, адже при зверненні до суду позивачем не доведено, яким чином укладеним договором порушуються його права та охоронювані законом інтереси, та яким саме нормам (конкретним) Цивільного кодексу України він суперечить.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зауважує про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" не позбавлене права розірвати або внести зміни до спірного договору.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції зазначає про те, що зазначені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягне за собою скасування оскаржуваного рішення.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р. у справі №918/1443/15 Господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак