Історія справи

Постанова ККС ВП від 29.11.2023 року у справі №461/3028/21
Постанова ВГСУ від 10.04.2025 року у справі №461/3028/21
Постанова ККС ВП від 29.11.2023 року у справі №461/3028/21
Постанова ВГСУ від 10.04.2025 року у справі №461/3028/21
Постанова ККС ВП від 29.11.2023 року у справі №461/3028/21
Постанова ККС ВП від 29.11.2023 року у справі №461/3028/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 461/3028/21

провадження № 51-4369 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12021142050000001 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 2 435,58 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вказаним вироком вирішено у тому числі питання про долю речових доказів.

Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона 08 січня 2021 року приблизно о 15:00, перебуваючи у приміщенні власної квартири АДРЕСА_2 , під час конфлікту з потерпілою ОСОБА_7 , діючи умисно, спочатку схопила останню за її руки, потім схопила та потягнула за праве передпліччя та правий ліктьовий суглоб, після чого вдарила рукою у праве передпліччя, чим заподіяла їй легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 та в її інтересах захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції, не з`ясував порядок надходження медичних документів до експерта, не спростував доводи сторони захисту про недопустимість як доказів таких висновків експерта, проігнорував вказівку касаційного суду в частині усунення протирічь в показаннях потерпілої та свідків, незважаючи на наявність клопотання сторони захисту про виклик свідків та експерта для їхнього допиту.

Стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про направлення до експертної установи медичної картки амбулаторного хворого (потерпілої ОСОБА_7 ) з поліклінічного відділення КНП 5-А МКЛ м. Львова з відповідними додатками, а також «Консультативного висновку спеціаліста» № 516 від 11 січня 2021 року. Такі документи відсутні в реєстрі матеріалів, зібраних під час досудового розслідування, тимчасовий доступ до них не надавався, стороні захисту для ознайомлення не відкривалися, та не були предметом дослідження під час розгляду кримінального провадження. Наведені обставини свідчать про те, що висновки судово-медичних експертиз № 65 та № 289 (додатковий) є недопустимими доказами.

Зазначає, що потерпілою не обґрунтовано відповідними доказами заподіяння їй матеріальної та моральної шкоди, а чеки, надані на підтвердження розміру матеріального збитку, не досліджувалися під час судового розгляду, хоча деякі придбані ліки, що не заперечувала і сама потерпіла, не мають жодного відношення до спричинених їй тілесних ушкоджень.

Потерпіла ОСОБА_7 подала до суду письмові заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги засудженої, просила залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженої не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженої, просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі засуджена, обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції, не з`ясував порядок надходження медичних документів до експерта, не спростував доводи сторони захисту про недопустимість як доказів таких висновків, проігнорував вказівку касаційного суду в частині усунення протирічь в показаннях потерпілої та свідків, не зважив на наявність клопотання сторони захисту про виклик свідків та експерта для їхнього допиту.

Однак, з наведеними доводами засудженої колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, за наслідком перевірки вироку місцевого суду апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини кримінального провадження, судовий розгляд проведено повно та всебічно щодо всіх фактичних обставин справи, та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК, як заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, не зважаючи на те, що ОСОБА_6 не визнала своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Залишаючи без зміни вирок, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що місцевий суд належним чином обґрунтував свої висновки на підставі аналізу показань обвинуваченої ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , експерта ОСОБА_11 , на підставі дослідження письмових доказів у справі, таких як висновок судово-медичної експертизи № 65 від 19 січня 2021 року, висновок судово-медичної експертизи № 289 від 05 березня 2021 року (додатковий), відеозапис події від 08 січня 2021 року у квартирі АДРЕСА_2 , протоколи проведення слідчих експериментів від 04 березня 2021 року за участі потерпілої ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_10 .

При цьому апеляційний суд не встановив суперечностей або ж іншого характеру протирічь між показаннями потерпілої ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, та які викладені у мотивувальній частині вироку, як про це зазначає засуджена у своїй касаційній скарзі.

Крім того, апеляційний суд, надаючи відповідь на доводи апеляційної скарги, спростував твердження сторони захисту про недопустимість як доказів висновку судово-медичної експертизи № 65 від 19 січня 2021 року та висновку судово-медичної експертизи № 289 від 05 березня 2021 року (додатковий).

Апеляційний суд перевірив порядок надходження медичних документів потерпілої ОСОБА_7 до експерта для проведення судово-медичної експертизи, на що, зокрема, звертав увагу Касаційний кримінальний суд у своїй постанові від 29 листопада 2023 року, якою скасовано попереднє рішення суду апеляційної інстанції.

Як зазначив в ухвалі апеляційний суд, потерпіла ОСОБА_7 підтвердила у судовому засіданні, що консультативний висновок № 516 був наданий дізнавачу Галицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_12 під час подання нею заяви про вчинення кримінального правопорушення, який у подальшому на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи від 19 січня 2021 року дізнавача Галицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_13 був направлений до КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи».

Перевіркою звукозаписів судових засідань встановлено, що експерт ОСОБА_11 підтвердила у судовому засіданні, що для надання висновку за наслідком проведення судово-медичної експертизи потерпілу ОСОБА_7 було оглянуто особисто, консультативний висновок № 516 надійшов разом із постановою про призначення експертизи, а медична картка стаціонарного хворого із КНП «3-а МКЛ» направлена органам досудового розслідування у відповідь на запит про витребування медичної документації.

Крім того, відповідно до ухвали, апеляційний суд дослідив запит начальника КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_14 до дізнавача Галицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_13 про витребування для проведення експертизи медичної картки ОСОБА_7 .

Вказані обставини були підтвердженні також потерпілою ОСОБА_7 , яка повідомила суду, що і консультативний висновок і медичну картку вона надавала дізнавачу, самостійно до експертної установи медичну документацію вона не подавала.

Також апеляційний суд дослідив надану потерпілою копію опису матеріалів кримінального провадження № 12021142050000001 від 14 січня 2021 року, у якому зазначено про наявність у розпорядженні органу досудового розслідування медичної документації, зокрема, копії витягу із медичної картки (стаціонарного) хворого № 9571/1807, копії виписного епікризу № 9211, та які не були надані суду стороною обвинувачення.

Таким чином апеляційний суд, виконуючи у тому числі вимоги ст. 439 КПК, належними чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту про порядок отримання органом досудового розслідування та експертом медичної документації потерпілої для проведення судово-медичних експертиз, а тому не встановив підстав для визнання відповідних висновків недопустимими доказами.

Таких підстав не встановила і колегія суддів, а тому доводи касаційної скарги засудженої у цій частині вважає такими, що не знайшли свого підтвердження за результатами касаційного розгляду.

Не погоджується колегія суддів і з доводами засудженої про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК, та відмову у повторному допиті свідка ОСОБА_10 та експерта ОСОБА_11 .

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наявність вказаного клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази, якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а сторона кримінального провадження не обґрунтує необхідності їх повторного дослідження саме з підстав, що передбачені вимогами ч. 3 ст. 404 КПК.

Як вбачається зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, експерт ОСОБА_11 один раз, а свідок ОСОБА_10 двічі допитувалися під час розгляду кримінального провадження, місцевий суд, так само як і суд апеляційної інстанції, з дотриманням вимог ст. 94 КПК надали їхнім показанням оцінку в сукупності з іншими доказами у справі, та, враховуючи, що сторона захисту під час апеляційного розгляду не навела передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав для повторного виклику для допиту свідка та експерта, колегія суддів не вбачає у діях апеляційного суду порушення вимог кримінального процесуального закону.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи засудженої про те, що апеляційний суд не перевірив доводів сторони захисту щодо необґрунтованості цивільного позову потерпілої.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Як зазначено у ч. 1 ст. 129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Крім того, відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються серед іншого підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов.

Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

У касаційній скарзі засуджена зазначає, що потерпіла не надала доказів заподіяння їй матеріальної та моральної шкоди, а чеки, надані на підтвердження розміру матеріального збитку, не досліджувалися під час судового розгляду, а деякі придбані ліки не мають жодного відношення до спричинених потерпілій тілесних ушкоджень.

Про вказані обставини сторона захисту наголошувала і під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, що підтверджується долученим до матеріалів кримінального провадження відзивом на цивільний позов потерпілої, а також у апеляційній скарзі під час оскарження вироку місцевого суду в апеляційному порядку.

Однак, як вбачається зі змісту вироку, розглядаючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 , зокрема, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної їй матеріальної шкоди, місцевий суд вказав лише про те, що такий розмір ґрунтується на долучених потерпілою доказах, а саме чеках, що підтверджують понесені витрати на лікування.

На підставі чого суд першої інстанції дійшов такого висновку, якими саме критеріями він керувався, враховуючи конкретні фактичні обставини справи та з огляду на озвучені стороною захисту обставини, мотивувальна частина вироку також не містить.

Перевіряючи вирок суду в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою сторони захисту, апеляційний суд дійшов висновку, що під час розгляду цивільного позову місцевий суд належним чином врахував докази на підтвердження понесених витрат потерпілою у зв`язку із лікуванням, та відкинув доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині.

Проте апеляційний суд не взяв до уваги постанову суду касаційної інстанції від 29 листопада 2023 року, якою було скасовано ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

У постанові суду касаційної інстанції, окрім іншого, зазначено, що під час нового апеляційного розгляду апеляційний суд має перевірити доводи сторони захисту, що стосуються вирішення цивільного позову потерпілої, а саме відшкодування матеріальної шкоди з точки зору належності поданих на доведення її розміру фактичних даних.

В ході розгляду кримінального провадження, як вбачається зі змісту журналу судового засідання та звукозапису до нього, апеляційний суд обмежився лише з`ясуванням позиції потерпілої ОСОБА_7 про те, що з долучених до цивільного позову чеків тільки один не підтверджує розмір заподіяного їй матеріального збитку, при цьому безпосередньо вказані докази не дослідив, не з`ясував, чи відносяться вказані у чеках лікарські препарати до лікування потерпілої у зв`язку з отриманням нею тілесних ушкоджень (такі як купівля білого шоколаду, питної води, що зафіксовано у долучених чеках).

Більше того, встановивши, що потерпіла у судовому засіданні не підтвердила частину витрат (купівля печива), як заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, апеляційний суд все рівно залишив без зміни вирок місцевого суду, яким задоволено позовні вимоги потерпілої про відшкодування матеріальної шкоди.

Таким чином, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту в частині доводів про неправильне вирішення цивільного позову, апеляційний суд ретельно не перевірив зазначені в апеляційній скарзі доводи, не надав на них переконливих відповідей.

Отже, суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду апеляційної скарги, при постановленні ухвали не зазначив обґрунтованих мотивів, з яких вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного прозову потерпілої ОСОБА_7 визнав вмотивованим, при цьому не навів норм закону, якими він керувався.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Крім того, як визначено ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

На думку колегії суддів, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову не можна визнати законними, обґрунтованими і вмотивованими, оскільки їх постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування таких рішень, та часткового задоволення касаційних вимог засудженої.

Враховуючи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення цивільного позову підлягають скасуванню, колегія суддів не вбачає підстав для надання відповіді на доводи засудженої про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди та про відсутність доказів на підтвердження її розміру, оскільки такі доводи повинні бути перевірені під час нового судового розгляду у порядку цивільного судочинства.

Отже, касаційна скарга засудженої підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду та у порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, під час якого необхідно звернути увагу на наведене вище та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року та у порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 року в частині цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди скасувати і призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті вирок Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3