Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.02.2015 року у справі №910/19611/14
Постанова ВГСУ від 10.02.2015 року у справі №910/19611/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 910/19611/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу ТОВ "Софоклеус і партнери консалтінг"на постановувід 03.12.2014 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№910/19611/14 господарського суду м. Києваза позовомТОВ "Софоклеус і партнери консалтінг"доПАТ "Неос Банк"простягнення 62 418,71 грн.за участю представників:

позивача: Овдієнко А.М., дов. від 29.01.2015 б/н;

відповідача: Кузовлева Р.В., дов. від 18.07.2014 №Д-918;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014 (суддя О. Спичак), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 (судді К. Тарасенко, І. Іоннікова, О. Тищенко) в задоволенні позову про стягнення 62418,71 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Софоклеус і партнери консалтінг"- позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014, прийняти нове рішення, яким стягнути заборгованість у розмірі 62418,71грн. Стягнути з ПАТ "Неос Банк" на користь ТОВ "Софоклеус і партнери консалтінг" 1278,90 грн. судового збору. Вважає, що судами недотримано вимог ст.ст. 615, 626, 901 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

18.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софоклеус і Партнери Консалтінг" (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Неос Банк" (надалі - відповідач), було укладено Договір № 1106 про надання юридичних послуг щодо захисту інтересів відповідача в справі про повернення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання умов кредитного договору № 002-55/2008 від 10.06.2008 р., укладеного між відповідачем та третьою особою, а саме паном ОСОБА_6 (надалі - Договір -1).

18.11.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 1107 про надання юридичних послуг стосовно захисту інтересів відповідача в справі про повернення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання умов кредитного договору № 02-4/2009 від 22.05.2009 р., укладеного між відповідачем та третьою особою, а саме фізичною особою ОСОБА_7 (надалі - Договір -2).

Предметом Договору-1 та Договору-2 (надалі разом - Договори) є платні юридичні послуги, що надаються Позивачем Відповідачу, на умовах наведених у вказаних договорах.

Зокрема, п. 1.2. Договору -1 передбачено, що Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати в порядку та на умовах, визначених даним договором, юридичні послуги щодо захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, місцевого самоврядування, перед громадянами та юридичними особами, а також в загальних та господарських судах всіх інстанцій, Державній виконавчій службі в справі щодо повернення йому заборгованості, що виникла внаслідок невиконання умов кредитного договору № 002-55/2008 від 10.06.2008 р., що його було укладено між Банком та третьою особою ОСОБА_6 (далі - Дебітор).

Юридичні послуги включають в себе стягнення заборгованості з Дебітора, поручителів, майнових поручителів Дебітора та позови Дебітора (поручителів, майнових поручителів Дебітора)".

За умовами п. 1.2. Договору-2, Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати в порядку та на умовах, визначених даним договором, юридичні послуги щодо захисту інтересів Клієнта в будь - яких органах державної влади, місцевого самоврядування, перед громадянами та юридичними особами, а також в загальних та господарських судах всіх інстанцій, Державній виконавчій службі в справі щодо повернення йому заборгованості, що виникла внаслідок невиконання умов кредитного договору № 02-4/2009 від 22.05.2009 р., що його було укладено між Банком та третьою особою - ОСОБА_7 (далі - Дебітор).

Юридичні послуги включають в себе стягнення заборгованості з Дебітора, поручителів, майнових поручителів Дебітора та позови Дебітора (поручителів, майнових поручителів Дебітора)".

Розділом 2 Договору-1 та Договору-2 встановлені обов'язки позивача (Виконавця), відповідно до п.п. 2.1.1. та п.п. 2.12. п. 2.1. яких належать обов'язок виконавця представляти інтереси відповідача (Клієнта) з питань повернення дебіторської заборгованості, що обліковується на балансі відповідача з метою захисту його інтересів в межах вказаних договорів та представництво інтересів відповідача в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, третейських судах, державній виконавчій службі, перед громадянами та юридичними особами під час захисту інтересів клієнта до повного повернення його дебіторської заборгованості за предметом договору.

Відповідно до пп. 3.1.5. п.3.1. Договору-1 та Договору-2, відповідач зобов'язаний додержуватися умов договору.

Згідно пп. 3.1.2. п.3.1. Договору-1 та Договору -2, відповідач зобов'язується надавати позивачу за його запитом необхідні документи та інформацію стосовно предмету цього договору та отримувати інформацію щодо руху по справі.

Відповідно до пп. 3.1.3. п.3.1. Договору-1 та Договору-2, відповідач зобов'язаний видати позивачу довіреності на осіб, що є співробітниками позивача в межах договорів.

Разом з тим, як стверджує позивач, відповідач умисно допустив істотне порушення умов вищевказаних Договорів, яке унеможливило виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором - 1 та Договором -2.

Позивач та відповідач погодили у вищезазначених Договорах строк їх чинності до 18.11.2014 року та встановили обов'язок відповідача видавати довіреність на ім'я співробітників позивача з метою представництва інтересів перед фізичними та юридичними особами, державними органами, у тому числі органами державної виконавчої служби.

Строк дії довіреностей була встановлена в один рік з 10.06.2013 року по 10.06.2014 рік.

Позивач завчасно звернувся до відповідача з проханням видати нову довіреність на ім'я своїх співробітників з метою представництва інтересів відповідача та виконання своїх зобов'язань по Договору-1 та Договору-2. Відповідач не видав нових довіреностей працівникам позивача, що, на думку позивача, свідчить про істотне порушення відповідачем зобов'язань за Договором -1 та Договором - 2.

Тож враховуючи той факт, що строк довіреності закінчився 10.06.2014 року, починаючи з 11.06.2014 року позивач був позбавлений можливості представляти інтереси відповідача у виконавчому провадженні та, у свою чергу, належним чином виконувати свої зобов'язання по Договору -1 та Договору-2.

Зважаючи на вищевикладене у відповідача в результаті суттєвого порушення своїх зобов'язань перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 62 418,71 (шістдесят дві тисячі чотириста вісімнадцять гривень сімдесят одна копійка) гривень, яка включає в себе заборгованість з виплати винагороди за Договором - 1 та за Договором - 2 у розмірі 61 631, 83 гривень та 3 (трьох) процентів річних у розмірі 293, 82 гривень та суми інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 493,06 гривень.

В обґрунтування розміру заборгованості у сумі 40 120, 00 грн. за Договором-1, позивачем зазначено наступне.

Пунктом 4.1. Договору - 1 передбачено, що загальна вартість послуг позивача, зазначених у п. 1 Договору становить 6 %:

1.5 % від загальної суми заборгованості Дебітора перед відповідачем, які виплачуються відповідачем згідно графіку, зазначеному в п. 4.2 Договору;

2.5 % від задоволеної судом суми заборгованості Дебітора перед відповідачем та фактично стягнутої суми штрафних санкцій, відповідно до графіку, зазначеному в п. 4.3. Договору;

2% сплачується за результатами виконавчої процедури від суми фактично задоволених вимог відповідача.

Відповідно до п. 4.4. Договору -1 за результатами виконавчої процедури ( після закінчення виконавчого провадження) та підписання сторонами Акту наданих послуг, протягом 5 (п'яти) банківських днів відповідач сплачує на рахунок позивача 2 % від суми фактично задоволених вимог відповідача. Фактичним задоволенням вимог є фактичний перерахунок грошових коштів на користь відповідача в рахунок погашення Дебіторської заборгованості чи погашення Дебіторської заборгованості іншим шляхом (майном), що підтверджується платіжним дорученням, товарною/транспортною накладною, документом на право власності, актом приймання - передачі, довіреністю сурової звітності, складською квитанцією чи іншим належним чином оформленим документом.

Як стверджує позивач, ним виконувалися до дати закінчення строку дії довіреності свої зобов'язання в частині захисту інтересів відповідача на стадії виконавчого провадження. На час закінчення строку Довіреності виконавче провадження не було закінченим та щодо майна (нежилі приміщення), яке підлягало реалізації на прилюдних торгах з метою задоволення вимог відповідача, проводилася оцінка. У зв'язку з закінченням строку довіреності, позивач не мав можливості до кінця вчинити дії з продажу майна, у зв'язку з сим був позбавлений права отримання винагороди к розмірі 40 120, 00 грн. (яка обраховується у розмірі 2 % від грошової оцінки майна).

В обґрунтування розміру заборгованості у сумі 21 511,83 грн. за Договором-2, позивачем зазначено наступне.

Згідно п. 4.1. Договору -2 загальна вартість послуг позивача, зазначених у п. 1 Договору становить 7 % :

- 2% від загальної суми заборгованості Дебітора перед Відповідачем, які виплачуються Відповідачем згідно графіку, зазначеному в п. 4.2 Договору;

- 2,5 % від задоволеної судом суми заборгованості Дебітора перед Відповідачем та фактично стягнутої суми штрафних санкцій, відповідно до графіку, зазначеному в п. 4.3. Договору;

- 2,5 % за результатами виконавчої процедури від суми фактично задоволених вимог Банку.

Відповідно до п. 4.4. Договор -2 за результатами виконавчої процедури ( після закінчення виконавчого провадження) та підписання сторонами Акту наданих послуг, протягом 5 (п'яти) банківських днів відповідач сплачує на рахунок позивача 2,5 % від суми фактично задоволених вимог відповідача. Фактичним задоволенням вимог є фактичний перерахунок грошових коштів на користь відповідача в рахунок погашення Дебіторської заборгованості чи погашення Дебіторської заборгованості іншим шляхом (майном), що підтверджується платіжним дорученням, товарною/транспортною накладною, документом на право власності, актом приймання - передачі, довіреністю сурової звітності, складською квитанцією чи іншим належним чином оформленим документом.

Позивач виконував до дати закінчення строку довіреності свої зобов'язання в частині захисту інтересів відповідача на стадії виконавчого провадження. На час закінчення строку довіреності виконавче провадження не було закінченим та щодо майна, яке підлягало реалізації на прилюдних торгах з метою задоволення вимог відповідача, проводилася оцінка, у зв'язку з чим останній позбавлений права на отримання винагороди к розмірі 21 511,83 грн., яка становить 2 % від ринкової вартості предмету іпотеки.

На думку позивача, відповідач допустив істотне порушення умов вказаних вище договорів, яке унеможливило виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором-1 та Договором-2, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний виплатити позивачу плату (винагороду) у розмірі 61 631,83 гривень, що складається з винагороди за Договором -1 та винагороди за Договором -2, належної позивачу за результатами завершення виконавчого провадження. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 293,82 грн. три відсотки річних та 493,06 грн. інфляційного збільшення суми боргу.

Відмовляючи у позові судами враховано, що на момент припинення зобов'язань сторін за Договором-1 та Договором-2 внаслідок їх розірвання, вимоги відповідача за результатами виконавчої процедури фактично задоволені не були, відповідно позивач не мав права, а у відповідача не виникає обов'язку сплачувати на рахунок позивача кошти, які позивач просить стягнути на його користь суд.

Також судами зазначено, що відповідно до умов Договору-1 та Договору-2 при оплаті наданих позивачем послуг сума має визначатися виключно від суми фактично стягнутих коштів (а не від оцінки майна). На момент звернення позивача до суду, кошти фактично не стягнуті, у зв'язку з чим вимога про стягнення коштів є необґрунтованою, а сума 62 418,71 грн. є недоведеною.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Судами встановлено, що умовами п. 7.2 Договору-1 та п. 7.2 Договору-2 передбачено право будь-якої із сторін припинити дію даного договору, письмово попередивши про свої наміри іншу сторону не пізніше ніж за 15 календарних днів до дати розірвання цього договору.

Відповідач на виконання умов Договору-1 та Договору-2, направив позивачу лист за вих. № 0401-04/6541 від 08.08.2014 року та лист за вих. № 0401-04/6542 від 08.08.2014 року, в яких повідомив позивача про розірвання Договору-1 та Договору-2 з 27.08.2014 року.

Отже, Договір-1 та Договір-2 від 27.08.2014 р. є таким, що припинили свою дію 27.08.2014 р. саме внаслідок волевиявлення в односторонньому порядку відповідача про його припинення, що виключає подальше виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо надання правової допомоги, пов'язаної з представництвом інтересів позивача у справах виконавчого провадження, зокрема, щодо стягнення заборгованості боржників за кредитними договорами на користь останнього.

Умовами п. 4.8 Договору-1 та Договору-2 передбачено, що у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи клієнта (відповідача), клієнт сплачує виконавцеві (позивачу) винагороду за фактично надані юридичні послуги відповідно до умов договору.

Пунктом 4.4. Договору-1 передбачено, що за результатами виконавчої (після закінчення виконавчого провадження) та підписання сторонами акту наданих послуг, протягом 5 банківських днів клієнт сплачує на рахунок виконавця 2 % від суми фактично задоволених вимог клієнта. Фактичним задоволенням вимог є фактичний перерахунок грошових коштів на користь клієнта в рахунок погашення дебіторської заборгованості чи погашення дебіторської заборгованості іншим шляхом (майном), що підтверджується платіжним дорученням, товарною/транспортною накладною, документом на право власності, актом приймання-передачі, довіреністю суворої звітності, складською квитанцією чи іншим належним чином оформленим документом.

Пунктом 4.4. Договору-2 передбачено, що за результатами виконавчої (після закінчення виконавчого провадження) та підписання сторонами акту наданих послуг, протягом 5 банківських днів клієнт сплачує на рахунок виконавця 2,5 % від суми фактично задоволених вимог клієнта. Фактичним задоволенням вимог є фактичний перерахунок грошових коштів на користь клієнта в рахунок погашення дебіторської заборгованості чи погашення дебіторської заборгованості іншим шляхом (майном), що підтверджується платіжним дорученням, товарною/транспортною накладною, документом на право власності, актом приймання-передачі, довіреністю суворої звітності, складською квитанцією чи іншим належним чином оформленим документом.

Судами також встановлено, що відповідач виконав перед позивачем свої зобов'язання з оплати за фактично надані послуги на день розірвання Договору-1 та Договору-2.

Приписами ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, з врахуванням викладених норм матеріального права, та встановлених судами обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про що зобов'язання сторін за Договором-1 та Договором-2 є припиненими внаслідок їх розірвання. Відповідно до умов Договору-1 та Договору-2 при оплаті наданих позивачем послуг сума має визначатися виключно від суми фактично стягнутих коштів (а не від оцінки майна). На момент звернення позивача до суду, кошти фактично не стягнуті. Також судами встановлено, що відповідач повністю розрахувався із позивачем за надані ним послуги. Судами вмотивовано зазначено, що вимога про стягнення коштів є необґрунтованою, а сума 62 418,71 грн. є недоведеною.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Висновки про відмову в задоволенні позову є обґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судами ст.ст. 615, 626, 901 ЦК України. У касаційній скарзі позивач просить суд надати іншу правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що виходить за межі компетенції Вищого господарського суду України, встановленої ст. 1117 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Софоклеус і партнери консалтінг" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 - без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін судді:Є.Чернов В. Цвігун